18-05-2016

ПОВЕРНЕННЯ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ КОНЦЕПТ

 
Середа, 17 травня 2016 року
 
 
17 травня у Муніципальну бібліотеку ім.А.Добрянського завітали львів’янки: письменниця, літературознавець, журналістка, головний редактор журналу «Річ», лауреатка літературної премії ім. Богдана Лепкого (за документальний есей «Меланхолія Степана Чарнецького») Надія Мориквас та славістка, викладачка болгарської мови і літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладачка, Наталя Григораш, викладацька діяльність якої та внесок у вивчення і розвиток літературознавчої болгаристики в Україні відзначені грамотою Болгарської академії наук.
 

Надія Мориквас презентувала чернівчанам свій роман-есей «Корнелія», головними персонажами якого є молода галичанка Корнелія та «молодомузівець» Петро Карманський.
 
 

Надія Мориквас розповіла про народження цієї історії. Корнелія – реальна дівчина, яка у 30-х роках вчилася у Петра Карманського у дрогобицькій гімназії. Про неї відомо те, що була вона надзвичайною красунею і те, що її у 40-х роках закатували енкаведисти. Відома літературознавець Марія Вальо була власницею дівочого альбому-щоденника Корнелії, вона його й передала Надії Мориквас. Побачивши там запис від Петра Карманського і знаючи, як захоплювався він вишуканою жіночою красою, письменниця припустила, що він не міг обминути своєю увагою гімназистки-красуні, а вона, у свою чергу, будучи захопленою літературою, не могла не відчути емоційного потягу до свого ерудованого, легендарного учителя. Ось так із реальних фактів та художнього домислу народилася історія платонічного кохання двох яскравих представників різних поколінь.
 

 
Щодо часу і простору роману, то це Дрогобич 1930-х років і Львів 1940-х років. Роман створює досить широку смислову парадигму. Крізь призму емоційних стосунків Корнелії та Петра Карманського авторка показує долю «маленької людини» у контексті історичного шалу, різних політичних режимів. Надія Мориквас, проводячи паралелі між українською історією та сьогоденням, дає можливість ще раз поміркувати над причинами рокованості України. Тому така важлива правильна рецепція історіософського стрижня роману, побудована на поглядах, візіях ще одного «молодомузівця» Василя Пачовського – автора праць «Світова місія України», «Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації», драми «Сон української ночі» та інших численних п’єс, в яких втілював ідею відродження української державності. Загалом роман цікавий і важливий своїм «молодомузівським» контекстом. Крізь потоки свідомості, внутрішнього мовлення Петра Карманського читач може діткнутися до стосунків головного героя з Михайлом Рудницьким, з яким вони були одне для одного постійними подразниками, з Володимиром Бірчаком.

Роман розкадровано. У ньому поєднано не лише думки, переживання, уривки доль різних людей, розмови, сцени із життя гімназистів, молоді, родинно-побутові тощо, а й документальні факти із суто художніми. Тобто це зразок синтезу літератури нон-фікшн та власне белетристики. Стиль тексту зумовив його архітектоніку, яку можна було б означити як шухлядкову: в одні особисті історії вставлено інші. Відчиняючи «шухлядку» 30-х–40-х років, раптом усвідомлюєш, що втрапив у чийсь спогад, власник якого темпорально перебуває у сьогоденні, або в одному і тому самому просторі нашаровуються різні часи. Звісно, що такий спосіб побудови тексту дає можливість провести зв’язки між різними часами, різними людьми, долями і створити відчуття причинно-наслідкового зв’язку як основоположного.
 
Журналістка Олена Чайка поділилася своїми думками з приводу "Корнелії". На її думку, авторка дуже точно показала процес народження почуття у немолодого вже Петра Карманського до юної Корнелії, а у неї до свого учителя.
 

Яким би не були реальні стосунки Корнелії та Петра Карманського, безсумнівним є те, що художня історія цих двох людей дозволяє відчути драму українців у першій половині ХХ століття. Мрії, ідеали, переконання, плани, сподівання нещадно коригувала історія. «Молодомузівці», які є одним із символів періоду раннього модернізму, які пропагували і відстоювали «чисте» мистецтво, майже усі у той чи інший спосіб брали участь у І Світовій війні, у процесах українського державотворення, який виявився стрімким, сповненим упевненості польотом до світла, на фоні якого не розгледіли павутиння. На долю наступного покоління – за віком, їхніх дітей, – яке уособлює Корнелія, випадають знову боротьба за свою національну ідентичність, за право на державність та інші випробування – ще страшніші і кривавіші. Це зіткнення з двома ідентичними за своєю сутністю системами – німецько-фашистською та радянською комуністичною, яка винищила (фізично або зламала психічно, душевно, морально, ментально) багатьох найкращих представників української нації. Проходять роки. Сьогодення. І знову deja vu: знову надії, знову віра, знову майдани, перемоги, ілюзії перемог… «Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти», – рефреном звучать слова Михайла Коцюбинського. Надія Мориквас вустами художника Левка Скопа говорить про причини рокованості України: «Дракон у тобі, не суспільство винне, а самі люди творять поганого президента, державу тощо. І тому жити з драконом у собі – це катастрофа, яка породжує катаклізми». І щоразу Україна, скалічена, сплюндрована, закривавлена, підводиться та робить спроби повернути собі гідність і на руїнах побудувати… Що?.. Таки порочне коло. «О, тисячу разів мав рацію його побратим Пачовський, який бачив, що українські події 1917–1922 років, – то лише повторення нашої трагічної історії. Вона триває й нині. І тисячу разів має він рацію, що не стратив своєї віри! Він досі дописує свій містичний епос про київські Золоті ворота та Марка Проклятого, намагаючись зрозуміти душу неприкаяного народу-страдника» («Корнелія», с. 81). І саме через цю віру Надія Мориквас не погоджується з очевидцями загибелі Корнелії. Її героїня має підвестися, аби розповісти історичну правду. А платонічне кохання Корнелії та Петра Карманського, його духовна основа – чи не уособлює воно традицію, в основі якої саме духовні зв’язок і спадкоємність? Та відома «золота нитка Ольги Кобилянської.
 
Мирослав Лазарук ділиться своїми враженням від роману-есею Надії Мориквас.
 

Це лише частина контексту, мисленнєвої парадигми, що їх спричинює роман-есей Надії Мориквас. Насправді вони значно ширше. Цей твір – вже майже готовий сценарій художньо-документального фільму, який міг би привернути увагу і до постаті Петра Карманського, і до «Молодої Музи», і до епохи. У такий спосіб могло б відбутися повернення багатьох представників української культури, вартих уваги великої цільової аудиторії, не лише української, а й зарубіжної. Власне, саме таке повернення є головною мотивацією Надії Мориквас, про що вона поділилася під час презентації. Цим була спричинена потреба написання і «Меланхолії Степана Чарнецького», і «Корнелії». Зараз письменниця опрацьовує тему стосунків теоретика «Молодої Музи» Остапа Луцького та Ольги Кобилянської. Планує навіть не стільки повернути, скільки реабілітувати Сидора Твердохліба. Це важливий процес, оскільки досі в українців помітний вплив комплексу власної меншовартості: захоплення чужими культурами і нехтування своєю. Безперечно, що світ потрібно пізнавати. І це прекрасно, потрібно, корисно. Але важливо також розповідати світові про себе, у контексті світової культури добре знати контекст власної. Присутній на презентації доктор філологічних наук, професор Богдан Мельничук, відзначаючи важливість таких текстів, як «Меланхолія Степана Чарнецького» та «Корнелія», процитував англійського письменника, науковця. Державника Чарльза Персі Сноу: «В англійській літературі немає жодної людини, яка біль-менш помітна, про яку не написано хоча б один-два романи». Документальна проза, художньо-документальна, біографічні романи – стратегічно дуже добрий спосіб промоції власної культури. І попри те, що Надія Мориквас ділиться своїми мріями писати жіночі любовні романи і не занурюватися у складні теми, які вимагають пошукової роботи та тривалого, відповідального осмислення, очевидно, що її призначення в іншому.

Під час презентації ішлося про ще одне повернення. У місто, з яким пов’язав приблизно 15 років свого життя, повернувся біобліографічним покажчиком Дем’ян Григораш (1921–1992), ніби звітуючи перед Чернівцями, в яких здобув основні професійні знання і досвід, про свої досягнення.

Дем’ян Григораш – член Спілки журналістів України, був викладачем кафедри теорії і практики радянської преси факультету журналістики Львівського університету, деканом факультету. З 1946 року мешкав у Чернівцях, вчився на філологічному факультеті Чернівецького університету, закінчив аспірантуру при кафедрі української літератури. Працював заступником відповідального секретаря «Радянської Буковини». Брав активну участь у регіональному літпроцесі: осмислював творчість місцевих письменників, входив до обласного літоб’єднання, був членом редколегії альманаху «Радянська Буковина».
 
Наталя Григораш
 

Знаково, що саме у Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського донька науковця Наталя Григораш передала його біобібліографічний покажчик, адже у цьому приміщенні він працював у редакції газети «Радянська Буковина», будучи з Анатолієм Добрянським колегами, беручи разом з ним активну участь у літературно-мистецькому житті Чернівців та області. Багато років Дем’ян Григораш був знайомим і з Богданом Мельничуком, спогади якого «Буковино моя, Буковино…» також увійшли у покажчик. А ось Надія Мориквас була студенткою Дем’яна Григораша. На зустріч прийшли журналісти Олена Чайка, Валентина Мацерук, Мирослав Лазарук і Василь Гринюк – також учні Дем’яна Семеновича.

Наталя Григораш розповіла про свого батька, про те, як багато він працював. На жаль, досі залишаються лише в приватному архіві словники, підготовлені Дем’яном Григорашем. Це «Журналістика в іменах» і «Журналістика в іменах і назвах» (усі понад 1000 сторінок). За словами пані Наталі, її батько «поважав студентів. Не міг собі дозволити принизити жодного студента, але був дуже вимогливим. А у студентів було заведено поважати, шанувати тих, хто вчив».
 

На завершення директор Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк подарувала гостям видання «Свідчення й освідчення», яке містить 441 автограф із книг, подарованих Анатолію Добрянському.

Зустріч продемонструвала, що спогади завжди сприяють створенню насиченого контексту, сприяють поверненню.
 
 
Інга КЕЙВАН