07-06-2016

НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

Вівторок, 7 червня 2016 року

Видавництво «Книги – ХХІ» підготувало для своїх читачів видання, які викликають роздуми про людину у вирі суспільно-історичних подій, про істинну сутність людини, яку звично називають вінцем творіння.

Капусцінський Ришард. Ще день життя / Ришард Капусцінський; Переклад з польської Олеся Герасима. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 128 с. ISBN 978-617-614-119-8

Видавництво «Книги – ХХІ» для тих, хто вже зачитав до дірок книжку польського репортажиста Ришарда Капусцінського «Імператор / Шахіншах», підготувало нову жертву нестримної бібліофілії та тотальної жаги пізнання навколишнього світу. Цього разу читач разом з автором вирушить у подорож Анголою 70-х років ХХ століття. Очевидно, що ця мандрівка буде викликати напади déjà vu, адже «Ще день життя» – це оповідь про «колоніальне минуле і боротьба за незалежність, іноземна інтервенція і громадянська війна, політичні чвари на тлі тотальної корупції і бідності населення, а також пустопорожні пафосні промови на тлі військових та економічних катастроф».

«Для Капусцінського справжня журналістика була способом змінювати світ на кращий, місією, пошуком правди. Однак суть цієї правди — не лише у фотографічному відтворенні фактів. На його думку, звичайного каталогу фактів недостатньо для розуміння подій, явищ, тенденцій. Важить не те, щоб читач довідався, скільки загинуло людей, яку зброю застосовано, як це прокоментував прес-секретар уряду чи президент, а те, щоб опис факту щось людині сказав, уможливив розуміння, осмислення і співпереживання. З роками у Капусцінського посилювалося бажання затриматися і подумати над фрагментом, виловити сенс поміж інформаційним шумом» (Тарас Лильо).

Флореску Каталін Доріан. Якоб вирішує любити. Роман / Каталін Доріан Флореску; переклад з німецької Юрка Прохаська. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2016. – 384 с. ISBN 978-617-614-134-1

Каталін Доріан Флореску (1967, Тімішоара) – швейцарський письменник румунського походження. Коли йому було п’ятнадцять років, то виїхав з батьками до Цюриха. Закінчив Цюрихський університет. Фахівець з психології, психопатології, гештальттерапії. З 2001 року Каталін Доріан Флореску займається письменницькою діяльністю. «Якоб вирішує любити» – п’ятий роман у його доробку (на сьогодні він є автором шести романів; «Чоловік, що приносить щастя» – найсвіжіший).

За роман «Якоб вирішує любити» Каталіна Доріана Флореску 2011 року удостоїли найпрестижнішою літературною премією Швейцарії The Swiss Book Prize.

«Якоб вирішує любити» – це родинна сага, яка охоплює події досить тривалого періоду, ХVIIІ–ХХ століття, які розгортаються у Румунії та інших частинах Європи. Життя персонажів цього твору – постійна боротьба, протистояння усім викликам, які кидає життя на різних рівнях – суспільно-політичному, історичному, соціально-економічному, у морально-етичній площині, на рівні природи, це нескінченний біг з перешкодами. І головне, що допомагає, усе подолати, вистояти у змаганні, – це любов.

Крізь призму долі головного героя роману Якоба Обертина автор показує не лише його родинну історію, а й європейську. Каталін Доріан Флореску демонструє себе не лише як майстра деталі, а й ще як чудового знавця людської психології, точно і правдиво виписуючи психологічні портрети своїх персонажів, що й не дивно, враховуючи його фах.

«Ні, в хроніці Обертинів історії успіху сенсу не мають. Всі вони тут серійні невдахи, а інших тут і не буде. Коли Якоб повертається після вигнання додому, він дивується. Те, що постаріла остаточно забита мужем мати, це природно; а от батько змінився кардинально: грубий моцний брутальний чоловік перетворився на висохлого істеричного сльозливого старця. А батьки ж насправді не змінилися, то подорослішав і прозрів Якоб. Тепер він здатен бачити все як є: останній із роду нещасливців... Чому Ельза не захищається від побоїв чоловіка? – Тому ж, чому виходить заміж за убивцю батьків Марі. Тому що вони уже винні, нічого ще не скоївши. Несправедливе звинувачення в історії Обертинів означає лише те, що справедливе ще не є озвученим. Дайте час – хтось, ховаючись серед могил, розкаже і їхні правдиві історії» (Ганна Улюра).

Джозеф Геллер. Пастка-22 [Текст]: Джозеф Геллер; перекл. з англ. Олена Фешовець. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2016. – 464 с. ISBN 978-617-614-135-8

Джозеф Геллер (1.05.1923, Нью-Йорк –12.12.1999, Нью-Йорк) – американський письменник-сатирик (автор оповідань та романів, п’єс, сценаріїв), викладач, рекламний копірайтер.

Під час І Світової війни воював у складі Авіаційного корпусу армії США, від 1944 року воював на бомбардувальнику. Після війни навчався мистецтву у Нью-Йоркському університеті, потім студіював англійську філологію у Колумбійському університеті, стажувався в Оксфордському. Згодом викладав в Університеті Пенсільванії та Єльському університеті. Співпрацював як рекламний копірайтер у журналах «The Times» та «Look». У 1950-х роках зайнявся активною літературною діяльністю, і вже 1961 року вийшов його перший роман «Пастка-22» («Catch-22»). Пізніше з’явилися такі романи, як Щось трапилось (1974), «Голд, або Не гірше за золото» (1979), «Відомо лише Богові» (1984), «Уяви собі картину» (1988), «Це не жарт» (1986), автобіографічні «Не до сміху» (1986), «Тепер й потім» (1988); роман «Портрет художника в старості» вийшов посмертно 2000 року.

Роман «Пастка-22» у першій десятці списку найкращих книжок усіх часів Newsweek’s Top 100 Books. Тому тішить, що нарешті здійснено його український переклад (переклала Олена Фешовець). Відкриває видання передмова Олександра Бойченка «Пастка військового розуму». Уже із авторського стилю роману можна зробити висновок, що цей текст особливо близький Олександрові Бойченкові, адже читач одразу зауважить певну подібність у манері висловлюватися та світогляді.

В основі «Пастки–22» особистий бойовий досвід Джозефа Геллера, пропущений крізь призму сарказму, чорного гумору, іронії, гротеску, що зображує війну як театр абсурду. Оповідь захоплює читача від першого ж слова і тримає до останнього. Цей текст належить до тих, які розбирають на цитати, смакують, вражаються несподіваними поворотами думки, діалогів, подій. Любителі прози творчості Ярослава Гашека, Курта Воннеґута, Еріха Марії Ремарка, Генріха Бьоля можуть поповнити свій список. «Пастка-22» – це чергова можливість усвідомити, що війна – це специфічний спосіб існування, співіснування, який змушує людину цілковито мімікрувати, і тоді можна говорити про окремий вид – людину воєнну. З іншого боку, «Пастка-22» – ілюстрація способу людині воєнній зберегти в собі все ж людину розумну.

Український читач знайде у романі не лише матеріал для роздумів, а й помітить чимало паралелей з нашою дійсністю, що додасть трохи інших відтінків образу універсального солдата: армія, її ставлення до особистості, до людського життя, до поняття приватного простору та постійний конфлікт особистості та армії – поняття універсальне. «І абсолютно ні до чого тут демагогія про «священний обов’язок»: людина може віддати життя за тих, кого вона любить, але терпіти знущання маразматичних батьків-командирів (буде це армія чи завод, лікарня чи вищий навчальний заклад) жоден моральний імператив не приписує» (Олександр Бойченко).

Інга КЕЙВАН