17-08-2016

НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

 
Середа, 17 серпня 2016 року
 
 
 
Ще три видання від «Книг – ХХІ»: «Цісар Америки» Мартіна Поллака, «Емма мовчть» Сюзанни Шолль і «Синхрон» Інґеборґ Бахман. Пропонуємо нашим читачам познайомитися з анотацією, міні-рецензією та рецензією на ці книги молодого літературного критика Катерини Барило.

 
 
 
 
 
 
ЗАЛИШИТИСЬ ЧИ ВТЕКТИ?
(Анотація до книги есе Мартіна Поллака «Цісар Америки. Велика втеча з Галичини»)

Поллак, Мартін. Цісар Америки. Велика втеча з Галичини / переклад з німецької Люби-Параскевії Стриндалюк; доопрацьований переклад Нелі Ваховської та Олександри Григоренко. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 272 с. ISBN 978-617-614-111-2

Мартін Поллак – австрійський письменник, журналіст, перекладач. Народився в 1944 в Бад Галлі у Верхній Австрії. Вивчав філологію та історію країн Східної Європи в університетах Відня та Варшави. У 1987 році почав працювати в журналі Der Spigel. Займався перекладами с польської мови. З 1998 – вільний письменник. Його книга «Цісар Америка. Велика втеча з Галичини» отримала премію європейського порозуміння Ляйпцизького книжкового ярмарку 2011.

Збірка есе Мартіна Поллака сприймається як цілісний і художній твір. Автор описує міграційні процеси на Галичини поч. XІX ст. З перших сторінок вражає схожість проблем сьогодення та минулого. Мартін Поллак розкриває схеми, за якими потенційні емігранти дізнавались про «Американську мрію». Описується шлях від власного села, через Гамбург або Бремен до Америки. Автор розкриває численні історії міграційних агентів, які не соромлячись продавали кольорові папірчики замість квитків на корабель, наживаючись на кожному кроці мігранта. Дізнаємось і про торгівлю «делікатним товаром». Торгівля жінками процвітала, листування між торговцями були зашифровані: «Вродливі, дозрілі дівчата мовою торговців звуться «срібними ложками», «мотками шовку» або «килимами зі Смирни». Не таких гарних називають «борошном».

Вражаючою для сучасних людей є історія янгелотвориць: «У поняття янгелотвориця, польською – fabrykantka aniołów, у той час, принаймні на північно-східних околицях імперії, вкладають цілком інакше значення, ніж у сучасній Польші: йдеться не про жінку, яка нелегально робить аборт, а про таку, яка бере чужих дітей нібито на догляд, аби насправді якомога швидше звести їх з світу».

Опис життя людей на Галичині дає нам можливість зрозуміти мотиви і причини еміграції: «Середня тривалість життя в бідній родині за Габсбургів для чоловіків становить 27 років, для жінок ненабагато більша». Умови життя, в постійних злиднях, голоді та безробіття штовхали людей до кроку в невідомість.

У творі підіймаються численні питання, які важливо обдумати кожному з нас. Книга дуже захоплює і прочитується на одному подиху. Краще уявити картинки минулого допомагають численні фотографії з приватного архіву автора. Видання дуже цілісне і якісне.
 
Постійна адреса матеріалу: lsd.co.ua/article.php


ЧОМУ «ЕММА МОВЧИТЬ?», АБО СЛОВО ПРО БІЖЕНЦІВ
(Міні-рецензія на роман Сюзанни Шолль «Емма мовчить»)

Шолль Сюзанна. Емма мовчить : роман / Сюзанна Шолль ; переклад з німецької Нелі Ваховської. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2016. – 176 с. ISBN 978-617-614-138-9

Твори австрійської письменниці С. Шолль (нар. 1949) – це гостра та неминуча актуальність, адже їх тематика крутиться навколо проблеми емігрантів. Присутність цієї проблеми ми часто воліємо не згадувати, адже за нею стоять протилежні культурні світи та безодня невирішених дискусій. Коли читаєш назви книг С. Шолль – «Поїздка в Караганду», «Росія з душею і без», «Доньки війни – виживання в Чечні» і т. д (всього їх 13), одразу спадають на думку паралелі з творчістю нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич. Обидві – журналістки, які описують жахіття людських доль під час міжетнічних конфліктів, обидві акцентують увагу на важкому становищі жінок, що втікають від смерті й отримують статус біженців.

Проте, якщо роман С. Алексієвич «Час секонд-хенд» – це збірка суто документальних інтерв’ю, то роман С. Шолль «Емма мовчить» є власне художнім осмисленням цієї проблеми, де сконцентровано увесь гіркий досвід, зібраний австрійською письменницею від її чеченських подруг. Парадоксально, але саме поєднання документального стилю з художнім конструюванням створює ефект причетності, внутрішньої «вмонтованості» в текст.

Книга С. Шолль розповідає про життя двох жінок – літньої австрійки Емми та чеченки-біженки Зареми. Протиставлення Емма – Зарема не критичне, воно не засуджує філістерський побут однієї жінки і не звеличує страждання іншої. Воно просто показане. Дві паралельні лінії, які можуть у певний момент помітити присутність одна одної, але чи можуть вони враз перетнутись, коли між ними прірва непорозумінь і мовчання? Що перемагає врешті-решт – загальнолюдське чи національне? Читач вирішує сам.

Головне, що після прочитання роману ти вже носиш цю проблему в своїй голові, ти її осмислюєш. А під час читання подекуди й плачеш, бо проникаєшся тотальною самотністю обох героїнь. Емма мовчить, Зарема плаче і теж мовчить, адже пережите у власній країні жахіття не дозволяє їй говорити.
 
Постійна адреса матеріалу: lsd.co.ua/article.php


ВПІЗНАТИ СЕБЕ У КОЖНОМУ СЛОВІ
(Рецензія на збірку оповідань Інґеборґ Бахман «Синхрон»)

Інґеборґ Бахман. Синхрон; переклад з німецької Володимира Кам'янця. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2016. – 208 с. ISBN 978-617-614-127-3

Інґеборґ Бахман – одна із найвідоміших австрійських письменниць ХХ ст., яка майже не відома на теренах України. Вона народилася 25 червня 1926 року в австрійському місті Клаґенфурт. У Відні письменниця отримала докторський ступінь із філософії за дисертацію на тему «Критична рецепція філософії екзистенціалізму Мартіна Гайдеґґера». Там же були опубліковані перші вірші та проза і відбулось знайомство з Паулем Целаном. Більшу частину життя прожила в Римі. Деякий час жила та працювала в Америці та Мюнхені. Після розриву зі швейцарським письменником Максом Фрішем перебувала у фізичному й психологічному колапсі, залежала від транквілізаторів, снодійних та знеболювальних. У той же час вчинила спробу самогубства.

За життя письменниця була лауреатом Літературної премії Бремен (1957), Премії Бюхнера (1964), Великої державної премії Австрії з літератури (1968), Премії Антона Вільдганса (1972). У 1977 в Клаґенфурті було засновано премію Інґеборґ Бахман для німецькомовних авторів, яку в 2013 році отримала українська німецькомовна письменниця Катя Петровська за роман «Мабуть Естер».

«Синхрон» – збірка оповідань, що вийшла друком у 1972 році, в українському перекладі книга вийшла лише у 2016 році. Збірка складається з п’яти новел і була останньою роботою, яку опублікувала письменниця за життя. Героїнями новел є жінки, які мають великі кар’єрні можливості та, які стали доступними для жінок у Західній Європі в повоєнний період. Але паралельно письменниця зображає ізоляцію та відчуження жінки від своїх первинних коренів та соціуму.

Збірка складається з п’яти оповідань: «Синхрон», «Здавалося гарним / Щасливим очам» , «Проблеми, проблеми», «Гавкіт», «Три дороги до озера». В кожному з оповідань жінка втрачає свою ідентичність і залишається сама. У збірці проілюстровані різні способи героїнь пристосуватися до сучасного світу. Кожна із жінок належить до різного віку та соціального статусу, такий прийом дозволяє показати кризу в самоідентифікації різних людей. В оповіданні «Здавалося гарним / Щасливим очам» головна героїня Міранда має дефект зору. Але вона сприймає його як дар, адже він дозволяє їй не бачити всіх жахів світу. Таким чином, вона сприймає людей, лише на близькій відстані. Таке відгородження від реальності мають усі героїні збірки, кожна відгороджується від нього по-своєму.

Ключова новела останньої збірки Інґеборґ Бахман називається «Синхрон». Оповідання розповідає про декілька днів із життя Наді, синхронної перекладачки, яка знає чотири мови. Твір порушує проблеми місця жінки у світі чоловіків та висвітлює ідеї фемінізму з деяких негативних аспектів проблеми. Одним із ключових питань, яке автор порушує у творі, є питання ідентичності. Головна героїня упродовж всього твору намагається віднайти себе та свою ідентичність. Адаптивність Наді до різних мов та культур світу, зробила її не тільки успішною в сучасному глобальному світі, але й духовно спустошеною. Вона вже дуже давно покинула Австрію і змінює міста як ілюстрації до фільму, та боїться повертатися в рідне місто. Швидкий темп життя не дає Наді змогу озирнутися назад: «Міста закружляли вихором уночі, Банґкок, Лондон, Ріо, Канн, тоді Женева, звичайно ж, і звичайно Париж».

Героїня перебуває у стані втраченого «Я», втраченої ідентичності. Подорож із колегою дає їй можливість заглибитися в себе та подумати над своїм життям. За допомогою рідної мови вона згадує своє минуле, намагається зрозуміти, чому стала такою. У чоловічому світі Надя грає, по суті, чоловічу роль, не дивлячись на те, що вона виглядає як модна й успішна жінка. Граючи чоловічу роль, вона перестає грати жіночу, не планує виходити заміж або народжувати дитину. Її емансипованість і незалежність перетворювалась у хронічну самотність. Інґеборґ Бахман ілюструє в цьому оповіданні негативні боки такої очікуваної жінками свободи.

Письменниця грається у текстах зі зневірою, загрозою та станами божевілля. Вона пише про себе, перетворює свою душу на місце подій твору та намагається сказати все несказане, або виправити те, що сказано неправильно.

Видання дуже якісне і гарне. Хороший переклад дозволяє ще глибше зануритись у внутрішній світ героїнь та відчути їх на собі. Рекомендована до читання, тим, хто шукає себе, тобто всім.
 
Постійна адреса матеріалу: lsd.co.ua/article.php
 
 
Катерина БАРИЛО