07-09-2016

ПІД ГОЛИМ НЕБОМ БУРАЧКОВИЧІВ, або НЕВЕСЕЛІ ДУМКИ ПІСЛЯ ВЕСЕЛОЇ ЗУСТРІЧІ

Середа, 7 вересня 2016
 
6 вересня у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського було весело, адже там зібралися любителі творчості і прихильники позитивного світогляду журналіста, публіциста, телеведучого, письменника Богдана Волошина. Ті, хто знайомий з його текстами, не могли втратити нагоду поспілкуватися з улюбленим автором і переглянути фільм за мотивами його оповідань. Та й радісні, світлі події, зустрічі, спілкування – велика цінність у сучасному метушливо-депресивному світі.

Богдан Волошин – львів’янин, істинний галичанин. Власне, Галичина та галичани, їхня ментальна своєрідність – головні предмет і об’єкт його творчості. Звісно, що саме їм присвячена і презентована під час зустрічі книга «Політ золотої мушки», яка нещодавно вийшла у «Видавництві Старого Лева». Інтерпретуючи та трансформуючи близьку йому реальність, Богдан Волошин засобами гумору, іронії, гротеску, карикатури створив своєрідний смисловий світ, назвавши його Бурачковичами. Саме у цьому вигаданому, фантасмагоричному галицькому містечку і відбуваються усі основні події книги. В основі видання – «Бурачковицькі хроніки», що свого часу публікувалися у періодиці. А от назву «Політ золотої мушки» книзі дав фільм за мотивами хронік, знятий режисером Іваном Кравчишиним. (Демонстрація фільму відбулася після презентації книги). Ця золота мушка, її політ – за словами автора, наше ледь вловиме, миттєве і смішне життя.

Щодо життя у Бурачковичах, то воно ніби застигло чи рухається колом. Автор майже не подає деталей, з допомогою яких читач міг би прив’язатися до якогось конкретного часу. Зрозуміло, що бурачковчани перебувають у певному суспільно-історичному, соціально-економічному просторі, і всі відповідні цим просторам події впливають на славних мешканців Бурачковичів, але для них то неосмислено, вони та їхнє життя – лише тінь цих процесів. Богдан Волошин розповів, що він і не ставив собі за мету прив’язуватися до конкретного часу, епохи. Він показав життя, яке підпорядковане елементарним законам існування. «Елементарний світ досконалий», – каже автор. І звідси уявлення бурачковчан про щастя (і головне – про правильне щастя), про правильні / неправильні вчинки та й, зрештою, весь їхній специфічний соціум. Вони досягли найвищої нірвани – цілковитої стагнації, якої не проміняють ні на що і переламають будь-кого, хто посягне на неї, і будуть виправдані своєю найвищою конформістською мораллю. Навіть найбільш абсурдні, зі стороннього погляду, ситуації для них цілком адекватні і передбачувані, як і передбачувані, за словами Богдана Волошина, люди такого типу.

Бурачковчани мали би бути обвантажені своїм існуванням (це розуміє читач як сторонній спостерігач), але вони цього просто не помічають, позаяк не уявляють іншого. Спектр емоцій, пов’язаних з персонажами, дуже широкий. Це і співчуття із жалем, біль і навіть обурення та зневага, які, до речі, дуже швидко минають, коли розумієш, що мотивація будь-яких, навіть найжорстокіших і найцинічніших, вчинків персонажів у їхньому примітивному існуванні. Обмеженість власних можливостей (з цілковитою атрофацією бажання спроб щось змінити), простору, уявлень про зовнішній світ – ось ті черепахи, на яких тримаються Бурачковичі. І попри дуже яскраве, динамічне письмо Богдана Волошина і такі самі події його оповідань (книга легко проживається за кілька годин), у процесі читання мимохіть виходиш на типологічні зв’язки «Польоту золотої мушки» з «Мертвими душами» Миколи Гоголя та, ще більше, з нарисом Ольги Кобилянської «Під голим небом». Бурачковчани – це та сама родина ідіотів (власне, як ідіотів своїх персонажів визначає автор) у досконалості їхнього елементарного світу. А ми, читаючи ці оповідання, сміємося і чудуємося з персонажів і подій так само, як розумово повноцінні представники соціуму із згадуваного нарису О. Кобилянської над маргіналами-ідіотами, не завважуючи, що їхній стиль життя, спосіб існування та мислення мало чим відрізнявся від «ідіотського», сміємося, не помічаючи, що дивимося у сторінки, які кажуть: «Подивись на мене, я твоє дзеркало, мацапуро вчена».
 

 

 

Та це невеселі думки опісля. А сама презентація була навдивовижу світлою, розмова жвавою і щирою. Серед присутніх було чимало тих, хто вже прочитав оповідання книги «Політ золотої мушки». Читачі ділилися своїми враженнями, дякуючи авторові за можливість такої літератури, яка просто тішить своєю дотепністю, допомагає розсміятися над своїми проблемами і популяризує сміх як спосіб плекання в собі позитивного, а не злостивого чи песимістичного і, разом з тим, дуже притомного погляду на навколишній світ та себе. Одна із читачок розповіла, що її подруга, яка є прихильницею «Польоту золотої мушки», дала таке визначення книзі – «антидепресант швидкої дії». На таку літературу, як виявилося, є чималий попит. Читачі висловлювали сподівання, що незабаром з’явиться продовження хронік.
 
 

Зустріч, черга за автографами, гострий дефіцит «Польоту золотої мушки» (з наполегливими благаннями «більше однієї книги на одні руки не давати!») ще раз потвердила, що комунікація, діалог автора з читачем – це найкраща промоція як творчості, так і книжкової продукції. Та й загалом, аншлаг на презентації продемонстрував інтерес читача до українського автора, української книги, до українського кіно.

А щодо невеселих і веселих думок – то це завжди дві сторони однієї медалі.
 
 
 
Інга КЕЙВАН

При підготовці матеріалу використано фото авторства Степана Карачка.