07-11-2016

Культпростір Чернівців. Огляд за місцевою періодикою

30. 10. 2016 – 05.11.2016

Актуальна думка: «Людина буває різною – доброю, щирою, злою, і все – в одній особі. У людини можуть бути задатки хліб пекти, вишивати, а ще й стати політиком. Робити це можна одночасно, й одне другому не заважатиме, а лише доповнюватиме. В людині все є, тільки треба витягнути на світ Божий. І коли витягаєш, це називають багатогранністю» (Богдан Бенюк, український актор, Чернівці, № 44, 3 листопада 2016 року, С. 10).

З 22 жовтня по 1 листопада у Чернівцях тривав фестиваль комедій «Золоті оплески Буковини», в якому 16 колективів змагалися своїми виставами за право називатися найкращими в 14 номінаціях. У ньому брали участь театри з України та театр із Румунії. На сцені вперше грали вистави для дітей та моновистави. Журі назвало переможців фестивалю театральних комедій. Детальніше читайте на сторінках преси.

Ватаман Діана. «Був дуже професійний рівень» // Молодий буковинець. – 2016. – 3 лист. № 89. – С. 18.

Фещук Наталія. «Браво» і «Ганьба» для Київського театру // Чернівці. – 2016. – 3 лист. № 44. – С. 10.

«Золоті оплески Буковини – 2016» відлунали у вівторок // Версії. – 2016. – 3-11 лист. № 44. – С. 12.

У Чернівцях завершили «Золоті оплески Буковини» // Погляд. – 2016. – 3 лист. № 44. – С. 24.

«…у мистецтві поняття «Добре», «Недобре», «Найкраще», «Незугарне» і т.п. – відносні. Фестиваль – це, скоріше, творча лабораторія, обмін досвідом, пізнання широкого діапазону творів одного виду мистецтва…».

Кратко Тетяна. Одинадцяті «Золоті оплески Буковини» подарували надію // Час. – 2016. – 3 лист. № 44. – С. 12.

Туристи з інших українських міст захоплюються Чернівцями. Про туристичні стежки міста читайте у матеріалі Надії Будної.

«Кияни дивуються, що нам вдалося зберегти красиву архітектуру центральної частини, тоді як у них усе вже розвалили та забудували сучасними будівлями. Кажуть, що ця архітектура зі світлою колористикою – для душі», – Леся Щербанюк.

Будна Надія. «Ваші панянки гарно одягаються» // Місто. Молодий буковинець. – 2016. – 3 лист. № 89 – С. 4.

4 листопада – 75 років від дня народження члена Національної спілки письменників України Василя Васильовича Васкана.

«Багатогранність, майстерність знання поетичного слова, уміння передати реальність та зазирнути у майбутнє роблять Василя Васильовича неперевершеним майстром пера, яке філігранно виписує образи, народжені у підсвідомості і синтезовані у свідомості, їх виділяє мудрість, досвід, що надає змогу широкому загалу читачів пізнати світ істини, філософськи усвідомити реалії життя», – Василь Когут.

Гусар Юхим. Доля стелить рушники пророчі // Буковинське віче. – 2016. – 3 лист. № 41. – С. 1, 2.

Логінова Олена. Славна доля пісень Василя Васкана // Буковинське віче. – 2016. – 3 лист. № 41. – С. 4.

Логінова Олена. Рушникова доля Василя Васкана // Буковина. – 2016. – 4 лист. № 45. – С. 4.

Про фільм за романом знаного буковинського письменника Василя Гавриловича Мельника – «Гніздо горлиці» читайте на сторінках періодики.

Обдуленко Віктор. Здійсненна мрія… // Буковинське віче. – 2016. – 3 лист. № 41. – С. 4.

Козменко Віталія. Про нашу заробітчанку крутитимуть кіно // Погляд. – 2016. – 3 лист. № 44. – С. 22.

Погайчук Станіслав. «Гніздо Горлиці» знімали на Буковині // Буковина. – 2016. – 4 лист. № 45. – С. 4.

«В Україні сьогодні більше 5 мільйонів людей виїхало закордон, а це – кожен третій працюючий українець. Думаю, що достатня підстава, аби почати говорити про те, що діється в Україні. І пора нарешті знімати українське кіно актуальне, про справжні проблеми. Вважаю, що це мабуть, найбільше соціальне явище в Україні, навіть більше за війну, адже у війну не втягнута така кількість людей», – розмірковує режисер Тарас Ткаченко.

Фещук Наталія. Сценарій «Гнізда горлиці» писався на друкарській машинці // Чернівці. – 2016. – 3 лист. № 44. – С. 10.

49-річний Олександр Тріус виконує оригінальні композиції XVI-XVII століть на бандурі та кобзі. Про перший приїзд на Буковину лірника та кобзаря з Сумщини читайте у репортажах.

«Я відроджую кобзарство. І тим самим відроджую справжню українську історію, повертаю людські душі до Бога. У дитинстві моя бабуся багато розповідала мені про кобзарів. Тому я мріяв навчитися грати на кобзі. Мабуть Господь готував мене до цієї справи із самого народження. Тому що змалку в мене зір був слабенький. А потім зник зовсім. У давні часи, за кобзарськими канонами, стати мандрівним співцем могла лише незряча людина. Кобзарів називали «Божими людьми» (Олександр Тріус).

Будна Надія. «На його концертах плачуть» // Молодий буковинець. – 2016. – 4-5 лист. № 90 – С. 10.

Мінченко Тамара. Кобзарському роду нема переводу // Буковинське віче. – 2016. – 3 лист. № 41. – С. 1, 2.

У передруках збережено стилістику, орфографію і пунктуацію першоджерел.

Джерело фото – dramtheater.cv.ua/festival.html

Підготувала Інна Лакуста