02-02-2017

"ЧОЛОВІК БИСТРОУМНИЙ" – АНТІН КОБИЛЯНСЬКИЙ

Четвер, 2 лютого 2017 року

Під такою назвою в Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського розгорнуто виставку до 180 – річчя від дня народження українського громадського діяча, літератора, лікаря і винахідника Антіна Кобилянського (1837-1910).

Анті́н (Антон, Антоній) Кобиля́нський – народивсяу східній Галичині в селі Перерослі під Надвірною (тепер Надвірнянського району Івано-Франківської області). Його батько був дяком і служив у сусідньому селі, тому для нього стежка також була вторована на теологію. Проте, ще на шкільній лавці, він був вільнодумним і палким прихильником народної мови.

Початкову і середню освіту він здобув в Станіславові (нині Івано-Франківськ), а потім подався до Львова. Там провчився всього рік і у 1858 році приїхав закінчувати науку в Чернівецькій богословській семінарії, де змінив віру з греко-католицької на православну. Документ про закінчення науки в 1861 році йому видав Микола Гакман, брат відомого єпископа Євгена. Як свідчать очевидці, сам митрополит любив проводити з Антіном довгі філософські і духовні бесіди. Мабуть, саме під цим впливом православ’я стало більше цікавим для Кобилянського. Очевидно в декого були плани щодо здібного юнака, щоб він залишився в нашому місті. На той час сюди вже була перенесена Резиденція митрополитів Буковини і Далмації. Але постійність не була характерною рисою для Антіна Кобилянського. Пізніше він ще не раз змінював і свою віру, і науки, і різні країни.

Для нас найцікавішим є час, коли він проживав саме у нашому місті Чернівці. За три роки перебування тут цей, як би тепер сказали, неймовірно харизматичний чоловік проявив свій характер і залишив таку добру пам’ять, що пізніше ні один серйозний дослідник не оминав його в своїх працях. Будучи дуже неординарною особистістю, за такий короткий час йому вдалося назавжди вписати своє ім’я в літературно-мистецьке життя Чернівців, як на той час він сам і творив. Як і більшість знакових особистостей, яких доля порозкидала по світах, для кожного це місто назавжди залишалося важливим, Антін також завжди повертався після своїх пригод сюди і залишив тут добру пам’ять.

У Осипа Маковея в життєписі про Юрія Федьковича є відомості, що один з шести дітей Антіна – найстарший син Геліос Кобилянський (Dr. Helios Robylainski) жив у Чернівцях. Він працював тут фінансовим інспектором (Finanzkommissar) і допомагав коштами батькові до кінця його життя. Саме в нього зберігалися батькові архіви, листування, щоденники, яких було дуже багато. На основі тих записів Осип Маковей пізніше відтворив його перебування в Чернівцях. І хоч він закидає Кобилянському, що в тих записах є багато другорядної інформації. Але для Антона все було важливе, всі побутові моменти, як власне і пізнішим дослідникам, тому що саме ті деталі передають епоху, дух того часу. А там дрібниць не буває, з них складається саме життя. Мешкав Геліос, син Кобилянського за адресою: Кохановського, 12 (Kochanowskigasse, 12).

Про це підтверджують адресні книги 1909 року.

Саме сюди мабуть і приїжджав до нього батько вже в пізніші роки.

В Чернівцях Антін Кобилянський винаймав помешкання в пана Фоляковського. Коли йти по Університетській в напрямку до Резиденції митрополитів, то зліва вгору піднімається невеличка вулиця Бориса Тимощука (ще донедавна називалася – Хотинських комсомольців), яка колись носила надзвичайно романтичну назву Зоряна або Sterngasse, то саметут, біля будинку № 4, трохи в дворі, в другій половині ХІХ століття знаходився дерев’яний приватний одноповерховий будинок Еміля Фоляковського, який проіснував на цьому місці до 1920-х.

У 1930 році через цю садибу проклали вулицю Dragos Voda. Але в пам’яті чернівчан він залишився як будинок Марошанки («чесний дім»), або перший літературний салон. Дім Марошанки був німецько-польський, не дуже заможний, але гостинний – це так званий «чесний дім» вдови по губернському секретареві у Львові Осипові Марошані. Проте цікаво, вдова чи то для себе, чи для юної доньки заохотила зібрання у своїй оселі своєрідного салону. Сюди приходили творчо налаштовані чернівчани, винаймаючи дім у д-ра Омеляна Фоляковського, недалеко від пізніше збудованої Резиденції митрополитів. Саме тут збиралося освічене товариство, лунала музика, адже було салонне піаніно, читалися вірші, точились добрі бесіди.

З осені 1860 року Антін активно відвідував всі творчі вечори. І саме тут доля звела на короткий час таких непересічних особистостей як Ернст Рудольф Нойбавер, Антін Кобилянський, Кость Горбаль і Юрій Федькович. Усі вони, крім Горбаля, як засвідчило їхнє життя, були мрійниками та ідеалістами, яких мало, без практичного смислу для щоденного життя, котрого ніколи не вміли довести до ладу. Їхнє спілкування мало надзвичайно сильний вплив на Федьковича, який прибув до Чернівців із 41-им піхотним полком і звичайно, що шукав тут інтелігентного товариства для спілкування.

Вже при першому спілкуванні Юрій Федькович розповів Антіну Кобилянському, що не соромиться свого походження, але руської історії, літератури і взагалі про русинів майже нічого не знає, хоча ще в таборі під Кассано написав свою першу поезію "Нічліг" чистою народною мовою, використавши чеський правопис. Антін Кобилянський, якому твір надзвичайно сподобався, просив Федьковича написати ще декілька до його брошури "Slovo na slovo". Згадки про цей факт описані у спогадах як самого Ю. Федьковича, так і А. Кобилянського та К. Горбаля. З того часу Кобилянський, Горбаль та Федькович потоваришували і часто зустрічалися. Ю. Федькович виконував їм народні пісні, яких знав безліч, а друзі знайомили його з літературою, що розвивала національну свідомість та ріст його таланту.

Антін Кобилянський був, якби тепер сказали, блискучим PR-менеджером з книговидання. Хоч сам він не мав аж такого хисту до поезії та літератури, проте мав дар провидіння, відчувати і відкривати талат в інших. Як згадував в автобіографії Ю. Федькович «По-руськи научився я писати 1859 року в Чернівцях від Антіна Кобилянського…».
Антін – один з небагатьох свідомих тоді на Буковині українців, з тих, хто намовляв молодого поета кинути писати німецькі вірші і звернутися до народної мови українського народу. «А я вам кажу, прийде незабаром чоловік з гір гуцульських, зі своєї родини: той соловій вам заспіває так, що всі наші поетчуки обернуться в жаби. Ліп’янка недоуків книжкових не остоїться, як ся покаже народної мови палата», – такі слова в 1861 році написав Антін Кобилянський про незнаного ще тоді 27-літнього Федьковича.

Від того часу Кобилянський жив з Федьковичем у великій приязні і бував не раз у нього. Мешкав в Чернівцях у Фоляковської, і був сусідом пані Марошані, коханої Федьковича. В її гостинному домі вони часто зустрічалися. Антіну теж подобалася Емілія, але він вірив у своє велике покликання і виїхав з Чернівців, подарувавши на прощання панні букет.

Про події тих днів та знайомство з творчістю Шевченка в Чернівцях пише також Василь Сімович в своїй розвідці «Шевченко на Буковині»: «Перше знайомство з творчістю Шевченка на Буковині зв’язане з невеличким гуртком молодих людей, родом з Галичини, що мали такий великий вплив на Федьковича. Ще до смерти Шевченка і Кость Горбаль, і Льонґін Лукашевич познайомилися з поетом із ляйпціґського видання його творів (1859), і через свойого приятеля Антіна Кобилянського, тодішнього студента богословського православного ліцею в Чернівцях, ця невеличка збірка Шевченкових творів («Neue Gedichte von Puschkin und Schefftscheko») сколихнула молодих семінаристів. Три роки після смерті поета ці семінаристи влаштовують панахиду по Шеченкові в новій православній церкві св. Параскеви в Чернівцях (1864) і притягують до цього свята учнів VII й VIII кл. чернівецької (німецької) гімназії. Така панахида відбулася ще раз, два роки пізніше, теж заходами богословів та учнів гімназії».

А були то часи, коли до Галичини дісталися Шевченкові твори, заворушилася молодь почала гуртуватися, привертати увагу до народної мови, яку старше покоління було зовсім закинуло. А перші віршики Федьковичеві, що їх помістив був у своїй невеличкій брошурці А. Кобилянський, були й гарні, і свіжі, й заповідали, що автор їх буде не абиякий, а таки великий поет.

Антін Кобилянський ще зовсім юним мав авторитет серед письменників і журналістів свого часу, так як його запросив дописувати до часопису «Слово» тодішній його редактор Богдан Дідицький. Та мова цих запросин була така неприродна, така «панська», мішана з церковних, російських і народних слів – що Кобилянський поглузував собі з них, і на ці запросини видав брошурку ще й латиницею «Slovo na slovo do redaktora «Slova». У ній він висміяв і самі запросини Дідицького, й мову «Слова», й усіх письменників, що, мовляв, вони ніякого таланту не мають. Саме Федькович намовив Кобилянського видати памфлет «Слово на слово..» окремою брошурою. З цієї статті Антіна довідуємося про настрої, що панували на початку 60-х років серед частини чернівецької молоді. Між іншим, він пише : «Бідкаємося, що немає обширности і простору нерідна мова, а жесмо ревні Русини, то хочемо її підоймити, але так незграбно і недотепно, що губили сє в старославянщині, московщині і инчих чужих мовах, абравши лиш масну нарідної мови; але вна сама від нас далека. Вона велична сама в собі, не загине фарбів краса тому, що сліпий ї не знає. Війде вона з оковів, котрі ї накладають книжники, недоуки, але війде аж тоги, як встануть в народі півці (мається на увазі О.Федьковича) і потрафлят защебетати рідним голосом, а не ошуканим теперішніх перекинчиків, таких, що з малу свого язика не знали, єго сє встидали, а тепер раптом поетами і писарчуками стали (натяк на Богдана Дідицького)… Наша як кожна инча мова, війде і до наук і до книг, але не через таких, що її не знають, та инчу гейби на посьміх рідної робєт! Рідна мова, як до тепер була лиш для села, то через книжників, бо тотї Русини, що свеї рідної мови не знают, нев нїколи не говорили і майже не говорят, як коли що скажут або напишут, то так красно, що ледви їх мож зрозуміти…».

Антін Кобилянський як один з авторів, редакторів і видавців полемічних брошур "Слово на слово до редактора "Слова" та "Голос на голос для Галичини" (обидві видані у Чернівцях 1861 року чеською транскрипцією), спрямованих на захист народної мови і літератури від діячів москвофільської орієнтації, зокрема Б. Дідицького та здійснюваної ним хибної мовно-художньої практики (культивування "язичія", застосування етимологічного правопису). До того ж, Антін був першим видавцем і популяризатором творчості Ю. Федьковича – подав у додатку до брошури “Слово на слово до редактора “Слова” (1861) 8 його поетичних творів (цикл “Жовнярські думи” та ін.), в основній її частині – схвальний відгук про нього. І щасливо проклав шлях в українську літературу – зробив Федьковича знаменитим. Правда, Богдан Дідицький був чоловіком трохи старшим, проте найважніше, більш поміркованішим, чим чернівецька компанія молодих літераторів, хоч і народився майже в один час (в одні дні) з Антіном Кобилянським. Прочитавши поезії Федьковича, відмітив їхню вартісність і видав першу збірку його поезій із своєю передмовою. Як відмітив пізніше Іван Франко: «Дідицький поступив собі із брошурою Кобилянського і з його поезіями дуже тактовно: похвалив виступ молодих, признав талант нового поета – і упіймав тим його за серце. І ось несподівано, майже безпосередньо з «табору» Кобилянського (коли малу групку людей, що стояла довкола нього, можна назвати «табором») Федькович переходить до табору Дідицького». То для самого Федьковича була дуже знакова і вартісна подія.

Іван Франко в «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.»: «В початку 1861 р. вийшла в Чернівцях брошура « Slovo na slovo do redaktora «Slova», написана народною мовою і латинськими буквами з чеським правописом, у якій піднесено можність ужити власне сей правопис для руської мови, і як приклад того, оскільки сей правопис надається до руських творів, поміщено, між іншим, декілька поезій нововідкритого народного поета Осипа Федьковича. Автором брошури був Антін Кобилянський, що тоді, власне, скінчивши духовну семінарію в Чернівцях, займався пропагандою вегетаріанства і познайомився з галичанином Костем Горбалем та з офіцером Юрієм Гординським, у якім він відкрив поетичний талант і якого заохотив від німецького віршування перейти до руського. Талановитий дивак, він у своїм житті перейшов найрізніші колії, був у німецьких і американських громадах проповідником якогось досить наївного вільнодумства, уже в старших літах займався студіями медицини в Кракові, Празі і Відні, і незважаючи на те, що має досить численну родину, сам досі не добився ніякого виразного становища, незважаючи на свій докторат медицини, нема навіть примітивної лікарської практики».

Вихід двох брошур А. Кобилянського у німецькомовних на той час Чернівцях, які порушували такі важливі проблеми становлення української літературної мови, само по собі мало надзвичайно важливе значення як для Галичини, так і для Буковини. То були самі перші, тому важкі і надзвичайно важливі кроки пошуку, при обговоренні дуже непростого на той час мовного питання.

Франко так високо цінував ці тексти, що включив їх в «План викладів історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви» на VIII семестр. : «ІІ. Впливи європейського гуманізму (Кобилянський і Федькович) і українофільства : чернівецькі брошури». Пояснюючи це таким чином: «…із Чернівець прибігла хвиля свіжого духу в брошурах Кобилянського і Горбаля та в поезіях Федьковича, котрим і сам Дідицький не міг відмовити гарячого признання».
Вже в наші дні професор Олександр Добржанський в своїй монографії «Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку ХХ ст.» потверджує думку Івана Франка щодо діяльності цієї купки ідеалістів: « У 1859-1860 рр. в Чернівцях доля та збіг обставин звели докупи таких оригінальних і непересічних людей, як Ю. Федькович, К. Горбаль, А. Кобилянський, Л. Лукашевич, Е.Р. Нойбауер. Їх єднала спільність творчих інтересів, пошуки нового, прагнення займатися літературною працею. Вони зустрічалися, обговорювали проблеми повсякденного життя. Це були інтелектуали, які в багатьох питаннях випередили своїх сучасників на десятиліття».

Вже пізніше Кобилянський ніколи не залишав поза увагою творчість Юрія Федьковича. Він хотів, аби твори Федьковича були видані та мали свого читача і в європейських країнах. Але не так просто вийти на європейський ринок і в ті часи потрібні були кошти. То тільки Антін міг придумати, що в цьому їм допоможе відомий та авторитетний в німецькомовних видавничих колах письменник Рудольф Готшаль. Студіюючи різні науки по європейських університетах та будучи проповідником, в Лейпцигу в тому числі, він не втратив такої можливості познайомитись з цим авторитетним чоловіком і пізніше переписувався з ним. Тому і звернувся до нього з листом, аби твори Федьковича видав власним коштом самий потужний по виданню книг і торгівлі на ті часи видавничий дім Фрідріха Арнольда Брокгауза, який успішно працював у Лейпцигу. Для цього намовив Федьковича перекласти з німецької на українську мову поему Рудольфа Готшаля «Мазепа». Антін Кобилянський був надзвичайно підприємливим чоловіком, що навіть сам Іван Франко дивувався такій винахідливості. Про це читаємо в 33 томі повного зібрання Івана Франка, який містить багато досліджень щодо творчості Юрія Федьковича в «Передмові до видання : «Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Тому третього друга частина. Драматичні переклади Осипа Юрія Федьковича», які виходили у Львові в 1902 році: «Працю над перекладом сеї наскрізь шаблонованої німецької трагедії підсунув Федьковичеві його давній приятель Антін Кобилянський. Відки й яким способом дійшов Кобилянський до знайомства з автором «Мазепи», Рудольфом Готшалем, сього не знаємо; досить, що на початку 70-х років він переписувався з ним, а коли Федькович прибув до Львова, Кобилянський заохотив його взятися до перекладу «Мазепи». І тут же продовжує: « …того лише можемо догадуватися, що Кобилянський, а може й Федькович, думали тим перекладом позиськати для себе впливового німецького письменника, критика та історика літератури і через його посередництво трафити до німецьких накладців, що згодились би видати чи то, може німецькі поезії Федьковича, чи, може, й його руські твори».

І навіть коли Франко видавав вже повне видання творів Юрія Федьковича, то знову таки прилучив до його підготовки А. Кобилянського. В 1902 році у своїй «Передмові до видання : «Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том перший, поезії Осипа Юрія Федьковича» він зазначає: «За цінні причинки, що уможливили доконання сього видання в такій формі і в такій повності, як оце бачимо, належиться прилюдна подяка…. Панам: д-ру Кобилянському у Львові…»

Варто сказати, що саме в Чернівцях виникла дуже прогресивна на той час думка про те, що потрібно писати народною мовою. І видання Антона Кобилянського були цілковито чимось новим. Вклад Антона Кобилянського в пошуки української фонетики не оминув пізніше в серйозних студіях про правопис «Правописні системи М. Драгоманова» (латиниця, драгоманівка) і такий знаний мовознавець, як Василь Сімович: «Можна б іще спинитися над близькою до Драгоманова чесько-польською системою латиниці Антона Кобилянського та Костя Горбаля з 1861 р. (« Slovo na slovo do redaktora «Slova», «Hilos na holos dlia Halycyny», Чернівці, 1861); але ж обидві системи відбігають одна від одної. ….. Та й узагалі постать Кобилянського, хоч і оригінальної людини, – не могла зацікавити Драгоманова, й його брошурки (хоч у першій із них уперше появилися твори Федьковича, ст. 7-10, окремий додаток) по аркушеві, по півтора, видані далеко від Женеви в Чернівцях, певне, не могли бути йому відомі».

Юрій Федькович все свідоме життя також дуже цінував Антіна Кобилянського. Вони завжди переписувались. Та власне пізніше і до Львова Федькович поїхав мабуть не без впливу Антіна, який на той час там працював вчителем. Ось декілька цитат з листів Федьковича до А. Кобилянського, які підготував і опублікував Осип Маковей. Їх наразі є 3. Вони потверджують, що особа Антіна для Федьковича була дуже важлива. Саме йому він звіряв свої потаємні болі і клопоти, радився в усьому. Особливо для нього були важкими роки служби. Лист від 6 квітня 1861, Кезді-Васаргелі: «Ви, а мож лиш Ви мене розумієте, коханий пане Кобилянський…». І далі в цьому листі «Радьте, пане Кобилянський, ангел мій благий, бо мені горе; нема жодного способу, аби межи гуцулами прожити можна! Прощайте, коханий пане Кобилянський, що я Вам мойов бідов голов завертаю, але серцю ніби, гей, легше стає, як свої тоским з добров душев поділить, аби си годному чоловікові оскаржить. Поклоніться від мене п. Горбалеві в добрім здоров’ю, котрого Вам обом щире і сердечне зичить Ваш вірний слуга Федькович. P. S. Не ошукали Ви си в мені?». Наступний лист від 12 травня 1861, Кезді-Васаргелі: «Братчику Антосю! Годило би си мене вибити і ще добре вибити, що я Тобі за твій красний лист, писаний 14 т. м., не подякував, а за прекрасні брошурки то само, але вір ми, що я вже гей дурний ходжу і сам не знаю, ані що зо мнов си робить, ані що я робити маю».

Цьому невеликому товариству стільки вдалося зробити за дуже короткий час та й в не дуже сприятливих умовах, що вартує сказати трохи більше про кожного з них.

Дуже значну роль для того товариства мав Ернст Рудольф Нойбауер. Він був значно старший від свої творчих колег, на той час вже був активним учасником революції 1848 р. у Відні, 1849 р. в Угорщині, популярний журналіст і літератор. Він дуже багато зробив і на початках, і пізніше, аби підтримати талант Федьковича. Саме Нойбауер був організатором їхніх зустрічей, на яких велися бесіди про філософію, історію, проблеми літератури та мистецтва. Лист Федьковича до Нейбауера від 7 вересня 1877 р.: «У Відні я шукав видавця для моєї збірки віршів «Над Черемошем», яку Ви дозволили ласкаво Вам присвятити, але не зміг знайти; …Або, може, ви знаєте, висоповажний пане директоре, якогось видавця чи якісь можливості, щоб я міг здійснити це моє заповітне бажання? Ви мене справді ощасливили б!.. Дозвольте запевнити Вас в якнайсердечнішій вдячності і якнайвищій повазі. Яку має і завжди матиме до Вас високоповажаючий Вас Федькович».

Дуже важливе місце в тому їхньому товаристві належало чи не одному з найпрактичніших до життя Костю Горбалю (1836-1909), який в 1858-1861 роках давав приватні уроки в Чернівцях і здобував середню освіту при місцевій гімназії. Йому Федькович присвятив свою поему «Новобранчик». На час перебування в Чернівцях він був вже молодшим гімназіальним вчителем, або як тоді казали суплентом. Тому власними, досить скромними коштами, допомагав своїм друзям в щоденному житті. Вже тоді в Чернівцях він почав збирати «…гарну бібліотеку, багату на бібліографічні рідкості нашого письменства першої половини ХІХ ст. », якою пізніше захоплювався сам Франко, який знав в книжках толк. Федькович також користувався книгами з його бібліотеки. Лист Федьковича із війська до А. Кобилянського від 1861 р. що він повернув усі книги Горбаля і просить Антона повернути їх Горбалеві «…а я Вашої ласки прошу ті книжки п .Горбалеві з мойов сердечнов подяков віддати». Кость Горбаль був талановитим педагогом і одночасно журналістом, редагуючи часописи «Нива» (1865), «Русь» (1860-1870).

Дуже точну характеристику цьому товариству і місцю Горбалю в ньому дав пізніше Іван Франко: «Належав до нечисленної вже горстки ветеранів галицько-руського українофільства. Він виступив на письменницьке поле ще 1861 р., видавши в Чернівцях разом з А.Кобилянським дві брошурки: «Slovo na slovo do redaktora «Slova», «Hilos na holos dlia Halycyny». В обох тих брошурках, а особливо в тих причинках, що вийшли з-під пера Горбаля, почувся уперве в Галичині (після пліснявої дрімоти 50-х років) свобідний, народолюбний і, як на ті часи, радикальний голос. Чути було стук нового духу часу до зачинених наглухо воріт галицько-руського шкарлупництва. Все тут було нове, починаючи від нечуваного, чеського правопису, приложеного до руської мови, а кінчаючи віршами Федьковича, що були першим смертним подзвоном мертвому, схоластичному галицько-руському віршоробству». Як завжди гостро і безкомпромісно, оцінка Івана Франка щодо виходу таких незначних по обсягу, але дуже вартісних за глибиною думки і розуміння на той час ситуації для українства, брошурам.

Серед їхнього товариства був Лонгін Лукашевич (1839-1882) – банкір, громадський діяч, діяльний член львівських народовців 60-70-х рр., редактор «Правди». На той час він також навчався у Чернівецькій гімназії, знав українську історію та творчість Т. Шевченка, був ознайомлений з першими поетичними творами німецькою мовою Ю. Федьковича. Сприяв виданню перших поезій українською мовою в додатку до брошури А. Кобилянського (1861). Проте в 1859 році перебрався до Тернополя.

Перші кроки для національного пробудження на Буковині потребували саме українського видання. Про це Федькович мріяв разом з Кобилянським ще в 1860 році, про що свідчить їхнє листування. В 1860 році Федькович вже мріяв про те, що кине службу у війську, яку він не любив і почне видавати газету «Вечорниці». Федьковича в цій добрій справі підтримував його приятель Нойбауер, який на той час був редактором німецькомовної «Bukowina». Пізніше газета «Слово» писала про ці добрі наміри і сподівання: «На сих днях вещали нам из Черновиц, що просланий епископ Киръ Евгений Гакман зъ одной сторны, як и редактор немецкой «Буковины» г. Э.Нойбауэр зъ другой, увзгядняючи взмагающуюся потребу, поощряли славно-известного руского поэта Ю.Федьковича, щобъ тот принялся за изданье якой руской часописи в Черновцахъ». Через матеріальні труднощі та «велику обережність» дорадників Ю. Федьковича проєкт не був здійснений. Як ми знаємо, на той час ще не було ні технічних, ні матеріальних можливостей відкрити українську газету. Вона вийшла значно пізніше під редакторством Федьковича.

Антін Кобилянський назавжди залишив помітне місце в українській духовній культурі Чернівців і як один із літературного оточення Юрія Федьковича, що увів його в український літературний простір того часу і вплинув на вибір Федьковичем для творчості українську мову.

Вже влітку 1861 року, завершивши навчання, А. Кобилянський виїхав до Львова, а згодом до Німеччини на подальше навчання. Там же став проповідником «вільної релігійної громади» Рунґе, а потім старокатолицької громади. Потім став актором на польській та німецькій сцені. В цій іпостасі він повернувся в Чернівці. Всюди він звертав увагу на себе своєю дивною вдачею як вегетаріанець. Він був ворогом гарячих напоїв та тютюну, тілом дужий і здоровий, співак з гарним голосом, добрий проповідник, при тім дуже певний себе і навіть зарозумілий на свою красу і довге русяве волосся, на свою оригінальність і свої відомості. Любив, коли його величали реформатором і пророком, подібним з лиця до Христа, і записував собі пильно, чим кому вподобався. Його за незвичний розум поважав навіть єпископ Є. Гакман. Зрештою, своїм талантом і космополітичними поглядами доказував, що він «чоловік бистроумний».

В одинадцятому номері газети "Bukowina" за 31 січня 1866 року повідомлялося, що А. Кобилянський "перебував кілька літ на німецьких університетах, нарешті виступав актором на польській і німецькій сцені…У Липську (тепер Лейпциг, Німеччина ) дістав він місце проповідника старокатолицької громади…". Згодом виїхав до Америки, де наступні десять років займався проповідництвом, викладацькою справою і сам готувався до професорського іспиту.
Відомо, що з 1872 до 1874 року Антін Кобилянський був учителем при вищій реальній школі у Львові. В цей же час він першим здійснив переклад на українську мову і видав друком «Євангеліє від Луки», зроблений кирилицею і чеським правописом. У 1874-1877 роках А. Кобилянський студіював філософію у Віденському університеті. Потім учителював у реальних школах в Більську (тепер Бельсько-Бяла, Польща) та в Новім Ічині на Мораві (тепер Чехія). У 1880 році у Відні склав іспит з української, польської, німецької, румунської і французької мов, окрім яких знав ще чеську, розумів англійську та італійську.

Під час навчання у Відні впродовж 1874-1877 років, вже в досить зрілому віці, він одружився з німкою-кухаркою. Кобилянський мав шестеро дітей, котрі так поназивав: синів – Геліос, Зорин, Лютвор і Айзіос; доньок – Прозора і Салюта.
Він ніколи не переставав вчитися. Захопленням усього життя А. Кобилянського була медицина і здоровий спосіб життя. Тож згодом, покинувши вчителювання, з 1882 по 1888 рік навчався медицини у Празі, Відні, Кракові. У 1889 році, склавши у Празі іспит із відзнакою, він став доктором медицини. І це на п'ятдесят третьому році життя! Займаючись медичною практикою, він і тут був оригіналом, так як був вегетаріанцем і прихильником природного лікування. Проте на той час то не мало підтримки в широких колах і через матеріальну скруту він часто змінював місце проживання.
В медицині Кобилянський також вважав за потрібне сповідувати те, у що вірив. Здоров’ю тіла Кобилянський приділяв багато уваги й оточуючі вважали його погляди дивацькими. Можливо, ці погляди такими й були, якби не одне “але”… Кобилянський прожив серед своїх друзів… найдовше. Хоча жив у дуже важких умовах.

Антін Кобилянський був тією знаковою персоною, що його поява завжди привертала увагу в кожному місті, де б він не з’явився. Така відома львівська газета «Діло» за 11 вересня 1892 рік повідомляла, що «Всъех наукъ лъекарськихъ Д-ръ Антонъ Кобиляньській поселивъ ся стало у Львовъ…». Цей же часопис пізніше в різні роки повідомляв і про наукові винаходи д-ра Кобилянського.

Закинувши і ці заняття, він зайнявся винаходами. І що цікаво, і тут досяг значних успіхів, запатентував кілька винаходів: винайшов "фізіократичну камеру" для лікування органів дихання, пристрій для вловлювання й корисної переробки диму, літальну машину, яку описав у брошурі "Повітряна яхта" (1898, нім. мовою).

Взагалі Кобилянський був ідеаліст і великий мрійник, а при тім зимний діалектик. Так вийшло, що жоден з його талантів не було, так би мовити, реалізовано в популярність та великі гроші.

Відійшов у вічність Антін Кобилянський 8 лютого 1910 року у Львові.

Ще багато цікавого про життя такої неординарної особистості, як Антін Кобилянський, і про літературне та мистецьке життя Чернівців того часу – можна довідатись із книг, які представлені на виставці. Осип Маковей «Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича», Шалата М. «Юрій Федькович», Гуць Г. «Юрій Федькович і західно-європейська література», Ковалець Л. «Сторінками життя і творчості Юрія Федьковича» та «Юрій Федькович. Історія розвитку творчої індивідуальності письменника», праці В. Сімовича, дослідження М. Юрійчука «Провесінь нашого національного відродження». Також такі видання: Надії Бабич «15 не останніх із могікан»; «Педагоги і вчені Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ століття»; «Українська літературна енциклопедія» «Енциклопедія українознавства», Богайчук М. «Література і мистецтво». Представлені на виставці й листи А. Кобилянського до Ю. Федьковича (у різних виданнях).
Не оминули своєю увагою ролі цієї неординарної особистості для нашого міста також: Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. «Буковина. ЇЇ минуле і сучасне»; «Чернівці: Історія і сучасність (Ювілейне видання до 600-річя першої писемної згадки про місто)»; Добржанський О. «Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку ХХ ст.». Нове видання Курилишин К. «Часопис «Діло» (Львів, 1880 – 1939 рр.) : матеріали до бібліографістики», на сторінках якого подано інформацію про діяльність Кобилянського у Львові.

Запрошуємо усіх зацікавлених та небайдужих до перегляду та вивчення представленої літератури!

Щиро дякуємо львівському автору Ігорю Мельнику за прочитання розшифрування кадастрових карт та адресних книг міста Чернівців.

Текст Леся Щербанюк