«Недописана книга» Творча зустріч з літературознавцем Євгеном Бараном

 
П’ятниця, 5 травня, 2017року

В Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського відбулась творча зустріч з літературознавцем, письменником-есеїстом з Франківщини Євгеном Бараном – кандидатом філологічних наук, головою Івано - Франківській обласній організації Національної Спілки письменників, яку Євген Михайлович очолює дев’ять років, лауреатом різноманітних літературно - мистецьких премій обласного та міжнародного рівнів.

Євген Михайлович презентував чернівецькій публіці свої останні творчі доробки.В першу чергу це започаткована ним та Василем Бабієм в 2011 році серія «Бібліотека Галицька», до якої наразі увійшло п’ять книг і готується до виходу шоста. Робота над серією розпочалася з видання вибраних творів Антіна Могильницького, священника і письменника наближеного до галицького літературного товариства «Руська трійця». За цю працю Євген Баран був обраний першим лауреатом обласної літературної премії Антіна Могильницького, яку було засновано у 2016 році.

 У 2013 році в серії «Бібліотека Галицька» вийшла антологія українського прозаїка, поета і байкаря, уродженця Калуша Михайла Козоріса розстріляного в 1937 році. Тоді ж за словами Євгена Михайловича побачила світ і книга присвячена «паломниці совітської доби» Ользі Дучимінській.У книгу увійшли поезія та проза письменниці, а також літературно- критичний нарис про Наталю Кобринську, вибране листування та фотоархів, які нині зберігаються в Літературному музеї Прикарпаття в Івано- Франківську.

Чергова книга із серії «Бібліотека Галицька" представлена уродженцем Коломийщини, письменником із діаспори Ростиславом Ендриком (1906 -1974) та його гуцульською фольклорно-міфологічною прозою.

Та найвагомішим доробком літературознавець вважає двотомник «Тарас Франко», присвячений сину Івана Франка, який з 1939 по 1949 рік жив у Івано-Франківську і викладав в одній із гімназій міста, але в 1946 - му переїхав до Львова, а згодом був вивезений до Києва.

 Упорядники Наталія Тихолоз та Євгена Баран, включили до книги «Тарас Франко. Вибране: У 2-х томах » велику художню, наукову, мемуарну та епістолярну спадщину українського письменника і науковця (1889-1971). Це перше найповніше видання творів Тараса Франка, приурочене 125 роковинам від дня народження письменника.

Темою ж наступних досліджень і творчих інтерпретацій для Євгена Барана став Іван Франко. У 2016 му році побачила світ його книга «Франкіяна Прикарпаття». Цей альманах являє собою поетичну, прозову та есеїстичну франкіану. Видання цікаве тим, що до роботи над ним було задіяно Оксану Франко, а також в книзі розміщено роботи франківських художників і скульпторів.   

Сьогодні літературознавець займається упорядкуванням епістолярноїспадщинисинів майстра психологічної новели Василя Стефаника, які передала Мотрина Стефаник, а також вивченням видань і рукописів українського письменника та культурно-освітнього діяча, батька Ірини Вільде Дмитра Макогона, які знайшли в Коломиї у викинутих архівах колекціонера зі Снятинщини Івана Костащука. 

Завдяки любові до знакових літературних постатей минулого та досліджень Євген Баран не покидає писати есеї і продовж багатьох років дотримується жанру літературно-критичної есеїстки. Каже, що це жанр, який дозволяє йому бути почутим.

Яскравим прикладом цього є збірник есеїв «Шоколадна Україна», що вміщує блок соціальної та літературної есеїстики письменника. На сторінках збірника розкривається авторське мислення, яке пройшовши через призму віків занурюється у світ сучасний - світ літератури, історії, політики. Героями його есеїв є Шевченко і Андрухович, Євдокія Юрчак і Квітка Цісак, Марко Черемшина і «Неакадемічний Стефаник», Степан Пушик і Іван Франко.

З 2013 року Євген Баран став активним дописувачем Фейсбук. Так звані рефлексивні нотатки, ситуативні записи, якими він намагався закидати в майбутнє певні стратегічні проблеми, Євген Михайлович називає своєрідним фейсбушним щоденником. Ці літературно настроєві моменти, які нерідко носили форму афоризмів нині лягли в основу двох невеличких книг «Недописана книга» та «Недописана книга… частина инча».

Фейсбушні записи в контекст українського культурно- літературного простору вкладаються важко і викликають неабияку дискусію серед фахівців слова – письменників та філологів.
В Муніципальній теж розгорнулась дискусія навколо паперових та електронних записів і книг…
Оскільки паперові видання, як «архідуховний скарб» людства, видавати, утримувати та поширювати стає з кожним роком все важче і важче, то письменники разом зі своїми читачами все частіше і частіше переходять у віртуальне життя - віртуальний простір, де вже почало формуватись фейсбушне коло авторів.
З огляду на це в центрі уваги опинилась так звана «фейсбушна література».( Це словосполучення ввів в літературне життя, охарактеризувавши нове явище, президент Асоціації українських письменників Тарас Федюк). Попри світоглядні розходження, різні упередження в письменницькому та науковому середовищі більшість все ж не може не погодитись з процитованим Євгеном Бараном висловом відомого поета і директора видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича, котрий на зустрічі якось заявив прогнозуючи майбутнє, що коли ми будемо летіти на іншу планету, то бібліотеку книг з собою не заберемо, а планшет візьмем.
Фейсбушна література - це реальність якої нам не оминути, - каже Євген Баран. І додає, що не виключає того, що невдовзі завдяки інтернету можуть з’явитися навіть нові літературні жанри. Тому в першу чергу «завдання автора сьогодні написати книгу чесно, а не об’єктивно, - висловлює власну думку письменник. – Об’єктивних книг не буває…»
Сам же літературознавець намагається бути толерантним і бережно ставитись до кожного написаного слова, бо впевнений, що «слово, як бумеранг, запускаєш, а воно повертається. І невідомо, що вдарить сильніше, те що ти випустив, чи те що повернеться».
Нині гість Муніципальної зосереджений на читанні української класичної та європейської літератури. Боїться літературщини в літературі і не робить літературних прогнозів. Але впевнений в тому, що «література як і читач, має бути різною…» Призначення ж літератури бачить в тому, щоб захищати вічні цінності, які ніхто не відміняв.
На завершення зустрічі літературознавець есеїст процитував рядки з свого фейсбушного щоденника:
«Це у роботів, які ламаються, місія завершується. У людей зі смертю місія не завершується, вона триває доти, поки у білого світу є потреба». Власне ці рядки якнайкраще демонструють життєздатність книжкової бібліотеки Анатолія Добрянського і самого Анатолія Миколайовича, які продовжують з 2005 року жити в Чернівецькій Муніципальній …