12-07-2017

Вечірні зустрічі в Муніципальній

В рамках авторської програми «Вечірні зустрічі в Муніципальній» відбувся вечір «Різні долі в Долі однієї Людини» присвячений пам’яті народної артистки України Ольги Ільїної (1937-2014).

На Вечірню зустріч прийшла родина актриси, актори Чернівецького драматичного театру ім. О.Кобилянської, які виступали з нею на сцені впродовж її всієї творчої праці, друзі, близькі їй по духу люди та журналісти, які ділились своїми спогадами. Камерна атмосфера зустрічі сприяла щирій розмові, відвертим висловлюванням і навіть дискусії навколо особистості киянки, яка все своє творче життя присвятила Буковині.

Поетеса Тамара Севернюк, відкриваючи сторінки особистого життя актриси, зізналася: «Завжди втрата будить докори сумління. Дуже шкода, що втрата… Але я прочитала слова: «Такі актори від нас не йдуть, вони залишаються з нами …» Ільїна стала народною артисткою України досить пізно, коли її пік творчої сили, творчого азарту, глибини мав спад… Вона пройшла школу гарту, якої б не хотіла знати в житті. Тому що душу свою відкриту, щиру, наївну і довірливу кинула на сцену, а по ній не раз потопталися… - А далі багатозначно додала, - Коли виходиш на сцену, - це одне, а повертаєшся за куліси, - це зовсім інше…».

Ольга Ільїна жила на сцені і «виживала за кулісами» багато років, а вдома на одинці сама з собою писала, писала, писала… Її син - Юрій Ільїн, розповів, що ці записи, де велика частка належала її поезіям та філософським роздумам, за пів року до смерті, актриса знищила, залишивши пам'ять про свій літературний дар в поодиноких інтерв’ю.

Витяг з інтерв’ю Ж. Одинській:
 
- Я дуже люблю свій театр.
Мій теплий дім!
Ця сцена і куліси,
Де кожна шпарка знана і любима.
І тихий шурхіт рідної завіси.
І подих залу, мов душа єдина.
Я відчуваю вашу щедру ласку,
Як роль іскриться чи вистава сяє,
Я каюсь перед вами за поразку,
Якщо кудись натхнення утікає.
Мені ви любі в зорях і в негоду,
В моєму серці ви завжди зі мною.
Люблю вас, рідні як будь – яку погоду.
Земний уклін від Ольги Ільїної.

( Ж. Одинська «На життєвих вертикалях»)

Ольга Олексіівна тонко відчувала навколишній світ, її бентежили і лякали принципи моралі та етики в сучасномусуспільстві, і в мистецтві зокрема. Актриса вважала, що високий витвір мистецтва має бути прекрасним і вчити лише прекрасному. Ольга Ільїна за кілька років до смерті:
 
-Найдорожчий у сучасному мистецькому світі художник і скульптор Демьєн Стівен Херст презентував у Пінчук Центрі свою інсталяцію: повішану на мотузці корову з розпанаханим черевом, із якого вивалюються закривавлені нутрощі. Цю інсталяцію визначили як високий витвір мистецтв, тобто прекрасною. На превеликий жаль і сум, і в інших галузях мистецтва – кіно, театрі, літературі, образотворчому мистецтві – такі розпанахані, спотворені жахом і болем «корови» зараз почали вважатися високим мистецтвом. Тут хочеться кричати від жаху: «Люди! Схаменіться!»(…)
 
Потворність стає нормою! А інколи навіть доблестю: хто майстерніше збрехав, сфальшував, обікрав, той – переможець і герой. Кращий серед інших, отже вартий наслідування. От і шириться переможна хода такої «краси». Добрий світе, збережи себе. Не дай злу і пітьмі знищити себе!
( Ж. Одинська «На життєвих вертикалях»)
Ольга Олексіївна Ільїна народилась в Києві. Після закінчення школи пішла навчатись до Київського театрального інституту ім. Карпенка – Карого.Де її вчителями були К. Степанков та П. Сергієнко. «Мені про Ольгу Ільїну розповідала Ада Роговцева, вони вчились в одному інституті, - каже Тамара Севернюк, - і обидві з Адою були закохані в одну людину – у Константина Степанкова. Перемогла Ада, але вони з Ольгою залишилися друзями. В театральному світі це явище дуже рідкісне».

На відміну від Ади Миколаївни, свій творчий шлях Ольга Ільїна розпочала в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської (1959). Одні із перших її ролей, що запам’ятались буковинському глядачу були Едіт («Росіта» Д. Шевцова. В. Лукашова); Інга («Чотири хрести на сонці» А. Делендика) Аза, Гордиля («Циганка Аза» М. Старицького) та інші. Її активна участь у музичних виставах мала позитивний резонанс, а різноманітні яскраві образи та незабутні епізоди, майстерно створені нею на сцені, перетворили актрису в улюбленицю публіки. Про талант чернівецької молодої актриси невдовзі заговорила і місцева преса. А тим часом, розширюючи свої професійні горизонти, Ольга Ільїна почала працювати з кіностудією «Молдова – фільм» (1975 -1977). А згодом її захопила і режисерська робота в Чернівецькому обласному театрі вчителя (1996 - 2001).
 
Пліч-о-пліч з Ольгою Ільїною багато років працювали в драмтеатрі імені О. Кобилянської Катерина Чумакова та Андрій Піддубний. Заслужена артистка з теплотою згадує свою колегу: «Всі знають її як талановиту актрису, але вона була ще й режисером. Їй не дали в повну силу розгорнутися. Тільки час допоміг її підштовхнути і дати можливість поставити вистави. Вона мала великий театральний досвід і хотіла передати цей досвід іншим, але в нашому театрі – відмовчалися. Тому мабуть вона і пішла працювати в народний театр оперети. Там її любили і цінили, хоча і в нашому драмтеатрі вона поставила ряд вистав, в яких ми з Андрієм Васильовичем із задоволенням приймали участь».
 
«З цілого колективу, тобто з 50 акторів нас залишилось десь п’ятеро, - не стримував сльози на зустрічі Андрій Піддубний. - Я прийшов в театр, коли Ільїна вже працювала там. Вона рік придивлялась до мене. А згодом запропонувала увійти двом у постановку «В неділю рано зілля копала». Пам’ятаю, як почали репетирувати, як запросили оцінити нашу роботу корифеїв сцени таких як Луганський, Янушевич, Міхневич та інших. І як не дивно - всі прийшли… Вона всіляко шукала виходи на велику сцену».

Завойовувати серця буковинського глядача Ольга Ільїна вчилась у театральної подружжя Галини Янушевич та Петра Міхневич. Пізнаючи таємниці акторської майстерності корифеїв Чернівецького драматичного театру, молода актриса з ними звіряла свій кожен крок. Її захоплювали неперевершена дикція акторів, самовіддача на сцені, ставлення до професійних складових таких, як одяг, грим, ставлення до глядача та успіху. Вона цінувала їх театральний шарм, притримувалась тих ідеалів, які залишило по собі це легендарне подружжя.

Після шестилітньої перерви Ільїна знову повернулась в Чернівецький драмтеатр. За період творчої роботи їй вдалось зіграти понад 100 ролей у п’єсах класичної, сучасної української і зарубіжної драматургії та відбутись як режисер на сцені Чернівецького театру в роботах «Царівна» за О. Кобилянською, «Наймичка» Карпенка – Карого, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака – Артемовського та інших.

Колеги згадували, що Ольга Ільїна була не лише добре освіченою актрисою, вона несла в собі культуру закладену на генетичному рівні. Її тяга до нового, до знань була продемонстрована навіть тоді, коли вона маючи визнання і відбувшись в житті як жінка, тобто маючи родину, всім на подив вступила до Чернівецького університету на факультет іноземних мов. Тяга до знань спонукала Ольгу Ільїну багато читати, нерідко вона приносила в театр цікаві книги і показувала колегам.Муніципальна бібліотека, щойно відкрившись - стала її улюбленим місцем, де можна було почерпнути ці знання.
 
Леся Щербанюк згадує, що з Ільїною завжди було цікаво спілкуватись, вона багато читала і багато знала, тому завжди мала свою власну думку. А з появою електронних ресурсів, розповідає онук Володимир, Ольга Олексіївна завзято взялась за вивчення комп’ютерної грамотності і мандрувала…
 
«Кожна поїздка з нею перетворювалась в суцільну захоплюючу пригоду», - додає Володимир. «А вдома вона завжди влаштовувала різноманітні дитячі конкурси, якісь нестандартні веселі заходи з масками, - пригадуючи своє дитинство, ділиться з присутніми Юрій Володимирович, син Ольги Ільїної. – Вона була дивовижною жінкою. Я не сприймав її як актрису. Мама для мене була кумиром, зразком того, що мало бути на сцені. Вона нерідко після спектаклю питала мою думку і я, маючи відповідне виховання, вважав , що маю право бути її критиком. Крім того, що вона була актрисою, вона була ще й справжньою жінкою з усіма жіночими недоліками і достоїнствами. Я сприймав її в різні періоди життя по різному. Якщо в дитинстві мама – актриса: це сцена, квіти, софіти, красиве плаття, антураж, атмосфера театральності… Все це справляло на мене враження, то пізніше ми стали з нею друзями, які розуміли один одного з півслова. Тому це втрата для мене подвійна. Я втратив маму і великого друга».
 

Красива, стильна, завжди ввічлива і стримано елегантна – такою запам’ятали Їльїну на вулицях міста її шанувальники. «Коли вона йшла на зустріч, я думала про те, чи на мені добре лежить одяг», - посміхаючись згадує Лариса Хомич.

«Вона виходила з театру, йшла по Кобилянській і їй з усіх сторін летіло -«Доброго дня!». На кожному кроці - «Здраствуйте!», «Здраствуйте!», Здраствуйте!» - ділиться спогадами Тамара Севернюк.

Ольгу Ільїну, і як актрису, і як режисера завжди вирізняв винятково глибокий психологізм характерів на сцені, а такожпритаманні їй інтелігентність та елегантність, що глибоко западали в душу і змушували присутніх дарувати їй свої серця. Тому її шанувальники після зустрічі в Муніципальній відправились до могили Ольги Ільїної на Центральне кладовище, щоб вшанувати світлу пам'ять великої актриси, яка залишила глибокий слід не лише в історії Чернівецького музично-драматичного театру. Її неординарна особистість прикрасила сторінки історії театрального життя України.

Підготувала Галина Мурмилюк.