17-11-2017

Чернівці європейські Антона Кохановського

17 листопада виповнилося 200 років від дня народження найшановaнішого чернівчанина, якого цінувала вся освічена Європа – багаторічного бургомістра нашого міста барона Антона рицара Кохановського фон Ставчанського (Аntoni Kochanowski, 1817 – 1906).

А. Ротт. Портрет Антона Кохановського, 1894

Він народився 17 листопада 1817 року в Тернополі, де його батько був дрібним урядовцем. У пошуках кращого становища багатодітна родина Антона Іоана Кохановського та Розалії Дзюрженської перебралася в 1823 році до Чернівців. Окрім трьох синів, котрі приїхали сюди з батьками, в Чернівцях в них народилося ще 8 дітей. Тому спочатку вони мешкали в досить скромному та порівняно віддаленому на той час від центру районі, в будинку під кадастровим № 889 (нині це відповідає ділянці на вулиця Руській, 35, там у 1855 році стояв будинок, а в 1930-х була збудована церква Св. Миколая). Проте батько старався, аби всі діти отримали належну освіту і вибилися в люди. Тому юний Антоні спочатку навчався в початковій школі, а потім в знаменитій Чернівецькій першій цісарсько-королівській державній гімназії, відтак у «філософічному закладі», який існував при ній і закінчення якого давало право вступу до вузу. Вищу науку студіював на правничому факультеті у Львівському університеті, по закінченні якого пару років працював службовцем у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Ще коли він закінчував навчання, в родині трапилася велика втрата – помирає батько. Тому Антоні, мабуть аби бути ближче до своєї родини, в 1847 році склав адвокатський іспит і в 1850 році згідно наказу Австрійського Міністерства юстиції призначений адвокатом в Чернівці. Близько 24 років свого життя віддав він адвокатурі, завоювавши великий авторитет серед населення і колег, які обрали його в 1868 році головою Буковинської палати адвокатів.

Саме в цей час в його житті трапилась важлива і радісна подія – він одружився з Антонією, вдовою барона Капрі,

яка мала дуже великий земельний спадок в селі Ставчани на Буковині. Родина була римо-католицького віровизнання і відвідувала Костел Воздвиження Всечесного Хреста. Вдома розмовляли польською мовою. В них народилося чотири сини і донечка Ізабела, яка померла в дитячому віці.
Попри велике навантаження, Антон Кохановський ще й встигав дуже добре справлятися з величезним маєткам та господаркою і вважався найстараннішим землевласником Буковини.

З 1860 року Кохановський був членом центрального виконавчого комітету Буковинської ощадної каси і Буковинського товариства крайової агрокультури. Він мав великі маєтки в селах Кичера, Верхні Мігучени, Костешти і звичайно, в Чернівцях.

У нього були дуже добрі стосунки зі всією своєю родиною, а також великою ріднею вірмен своєї дружини Антонії та з її дітьми від першого шлюбу.

Костел Воздвиження Всечесного Хреста

В 1864 році Чернівці отримали право автономного самоврядування і з цієї нагоди відбулися вибори депутатів до першого магістрату. А місто почало гордо називатися столицею коронного краю Буковина і для нього почалася «золота епоха», яку творили освічені та активні мешканці цього міста. До таких безперечно належав і Антон Кохановський, який був обраний до складу першого депутатського корпусу. Потім впродовж 42 років представляв інтереси чернівецьких виборців у міській раді, з них 26 – власне бургомістром. Він мав дуже добрі організаторські здібності, завжди був цілеспрямований і при тому виважений у своїх словах та діях, примиряти різні фракції та групи в раді шляхом розумних компромісів, що давало йому можливість спрямовувати роботу колег у конструктивне русло.

Не дивно, що після відмови бургомістра Якоба фон Петровича балотуватися вдруге в 1866 році, на цю посаду одностайно було обрано Антона Кохановського.

В цьому ж році він з родиною поселяється у будинку № 442 на площі Ringplaz (нині це будинок під номером 5 на Центральній площі), як тоді було прийнято, недалеко від місця роботи. А свідченням того, що тут проживав шановний «бурмистр», як на той час казали, свідчить встановлена на фасаді одна з найкращих в нашому місті меморіальна таблиця роботи художника Антона Піонтковського.

Узвишшя Г. Пардіні, будинок в якому мешкав Антон Кохановський

Потім його депутати переобирають на цю посаду ще на чотири терміни (без перерви) до 1874 року.
Антон Кохановський і в поважному віці мав чистий розум і прогресивні погляди. Ці чесноти разом із величезним досвідом, дали підставу депутатам міської ради навесні 1887 року, не дивлячись на 70-річний вік, знову обрати його бургомістром Чернівців. І з 1887 до 1905 року він був обраний на цю посаду ще п’ять разів. Крім того, в 1868 році Антон Кохановський здобув перемогу на виборах до Буковинського крайового сейму (ландтагу), де він представляв інтереси Чернівців по 1904 рік. Цей орган виконував приблизно такі самі функції, які нині виконує Чернівецька обласна рада. Організаторські та ораторські здібності і тут вивели його на перші ролі. Упродовж 1871-1874 років він займав посаду віце-маршалка (заступника голови) сейму, залишаючись водночас бургомістром Чернівців. В 1874 році депутати обрали Антона Кохановського маршалком крайового сейму. На цій посаді він перебував упродовж десяти років. Тому змушений був відмовитись від посади бургомістра Чернівців, проте і в цей час він залишався депутатом міської ради.

В 1871 році його обрано, як депутата ландтагу, до Державної ради Австрії. В 1873 та 1879 pоках Антон Кохановський двічі переобирався до Державної ради Австрії та перебував у ній до 1885 року. З 1900 по 1904 рік займав посаду заступника Крайового голови. Правда, єдине, від чого йому довелось відмовитись, то цілком припинити адвокатську практику.

Це феноменальний випадок не тільки в чернівецькій історії державотворення, а й у східноєвропейській назагал.

Проте Антон Кохановський на крайовому та державному рівнях послідовно відстоював інтереси Чернівців та його мешканців. Для прикладу, і в Буковинському крайовому сеймі, і в Державній Раді він палко відстоював проект відкриття у Чернівцях університету, взявши активну участь у його заснуванні.

Він своїм прикладом показав, що може одна людина зробити для міста, для громади, якщо вона цього прагне. І він мав талант усіх їх переконати, що вони понад усе – чернівчани. Тому містом треба пишатися і все для нього зробити. І йому це вдавалося. У цій справі потрібно було проявляти ще й неймовірну мудрість. Адже в місті проживало багато народів, представники яких були в мерії. Він був толерантним до представників усіх народів і всіх підтримував на всіх щаблях влади. Зокрема, у сеймі представляв національні прагнення українців мати ширші права та повноваження.

Доба Антона Кохановського у Чернівцях ознаменована справжнім яскравим поступом у розбудові, коли Чернівці почали виглядати справжнім європейським містом. За час його бургомістерства у місті з’являються визначні споруди, які принесли славу місту і до цих пір є його окрасою. Це такі як: резиденція Буковинських Митрополитів (1864–1882), Кафедральний собор Св. Духа (закінчено при Кохановському у 1864 році); Вірменська католицька церква Святих апостолів Петра та Павла (1869–1875), Єврейська синагога Темпль (1877), блискуча візитівка віденської сецесії – Дирекція Буковинської ощадної каси ( 1900, нині тут Художній музей), Пошта і телеграф на вулиці Поштовій (1889), новий залізничний вокзал (1893-1908), корпуси університету, знаменита мережа університетських книгарень Генріха Пардіні, низка дуже розкішних готелів. З його ініціативи в 1874-1875 роках було споруджено перше приміщення для Буковинського ландтагу (нині – Міський палац школярів і юнацтва на вул. Митрополита А. Шептицького, 10). Перлиною в цьому переліку став міський музично-драматичний театр імені Шіллера (1903–1905), спроектований у віденському архітектурному бюро Гельмера і Фельнера і збудований за рекордно короткий термін.

Під його пильною опікою завжди були школи і за ці роки в місті здійснено будівництво комунальних шкіл: Чернівецька Промислова школа, вища реальна школа (ріг вул. Семигородської та Кафедральної (1870), сільськогосподарська школа з розписами на фасаді по Семигородській (1897, пізніше це - пологовий будинок), комунальна школа на вулиці Вокзальній (1888), чоловіча учительська семінарія (1871), жіноча учительська семінарія (1872). Він був серед засновників Другої державної гімназії (нині це гімназія №5 за адресою Д.Загула, 8).

В роки його правління було збудовано приміщення для Гімнастичного товариства по вул. Йосифа (нині вулиця Українська, 32), яке було створено в 1886 році.

При будівництві єзуїтського костелу "Найсвятішого Серця Ісуса " (1891-1894) він особисто опікувався його зведенням і офірував значні кошти. Велику роль бургомістра Антона Кохановського відзначив особисто папа Римський - передав писемне «апостольське благословення особисто Антону Кохановському та його родині аж до третього коліна»

В той час значно зросла ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. В 1904 році в місті відкрито Віденський банківський союз, представництво Галицького іпотечного банку в Чернівцях. Його діяльність збігається з бурхливим економічним розвитком міста. Тому, коли 3 березня 1887 року депутати міської ради знову обрали його посадником Чернівців, то він взявся за надзвичайно важку навіть на день нинішній справу – розбудову комунального господарства. Місто не могло далі розвиватися без таких життєво важливих систем як водогін, каналізація, електростанція, електромережа тощо. На початку 90-х років міська рада оголосила цілий ряд конкурсів на відповідні проекти, і в порівняно стислі терміни

Костел "Найсвятішого Серця Ісуса" в Чернівцях була збудована водогінна система, яку було здано в експлуатацію 2 листопада 1895 року. Вона постачала жителів джерельною водою з Рогізни. Одночасно в дію вводиться і каналізація, у зв’язку з чим значно поліпшився санітарний стан будинків і вулиць, і можна вже було будувати в центрі будинки вищі другого поверху.

Усе це вимагало величезних коштів. Та Кохановський мав талант переконувати депутатів їх виділяти. Згодом будується і впроваджується у дію теплова електростанція. На початку 1896 року на центральних вулицях уперше засяяло електричне світло. Перша електростанція розташовувалася по вул. Альта (нині Лесі Українки). 5 лютого 1896 р. на центральних вулицях уперше засяяло електричне світло, а вже 3 березня і у ратуші «була саля нарад вперше елєктрично осьвітлена. З тої нагоди зробили радники овацию свому бурмистрови», – писала про це газета «Буковина». Невдовзі у Чернівцях розпочалося прокладання трамвайної колії від Народного саду (парку ім. Т. Шевченка) до Залізничного «двірця». 18 липня 1897 р. через місто проїхав перший трамвай.
За завданням магістрату міським будівельним інженером Людвіком Вестом в 1895 році було складено план Чернівців, який видав Андреас Юшинский.

В той час значно зросла ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. Була відкрита продовольча біржа.

Одночасно міська рада на чолі з А. Кохановським прийняла рішення покривати вулиці бруківкою, на що також були виділені значні кошти. Одне слово, на рубежі ХІХ-ХХ століть. Чернівці почали набувати того європейського вигляду, яким жителі міста пишаються і понині.

Офіційні святкування в ратуші. В центрі - бургомістр Антон Кохановський. Фото 1898 року.

Справжнім вінцем його діяльності як бургомістра стало спорудження в 1904-1905 роках нового міського театру на площі Єлизавети (нині Театральній). Спроектований у віденському архітектурному бюро Гельмера і Фельнера і збудований за рекордно короткий термін ( лише за 15 місяців ) цей храм муз за архітектурою та інтер’єрами не поступався кращим віденським театрам.

Будівництво будь-яких комунальних закладів і споруд було пов’язано із витратами значних бюджетних та кредитних коштів, і в усі часи є спокуса скористатися ними не за призначенням. Тому в кожному випадку створювалися наглядові ради, на чолі їх завжди стояв особисто бургомістр Антон Кохановський. Також за посадою він очолював Чернівецьку міську шкільну раду, яка наглядала за діяльністю комунальних шкіл.

Кохановський відзначався надзвичайною працездатністю. Він не перевертав світ, але працював, як мурашка. Чернівецький історик О. Масан відзначив, що він, мабуть, керувався у житті такими відомими словами Канта: «Праця – це найліпший спосіб насолоджуватися життям».

Хоча справи міста і краю завжди займали чільне місце в діяльності Антона Кохановського, він знаходив час і для участі в різних економічних, благодійних, мистецьких та інших товариствах. Для розвитку культури, мистецтва, освіти він не шкодував ні часу, ані коштів, поскільки не раз буваючи в європейських столицях, розумів, що тільки піднявши на найвищий рівень розвиток культури, тільки тоді місто набуде європейського рівня.

Для прикладу, він був членом-засновником Товариства плекання музичного мистецтва на Буковині, або Музичного товариства, яке навіть очолював впродовж 1868-1874 років. Чернівецький магістрат ухвалив виділити Музичному товариству під будівництво земельну ділянку на Мучному майдані (пл. Філармонії). Початок будівництва 1876 р., відкриття будинку Музичного товариства - 1877 року було зведено при його особистому сприянні.

Приміщення Чернівецької філармонії

Для кращого розвитку театрального мистецтва в 1897 році в місті утворено Театральну комісію, провідну роль як завжди відігравав Антон Кохановський. А результатом результатом діяльності комісії стало спорудження театру європейського зразку в рекордно стислі терміни.

В 1895–1902 роках було створено Товариство прихильників мистецтва в Чернівцях(Gesellschaft der Kunstfreunde in Czernowitz) і як завжди при активній участі пана бургомістра.

За ініціативи Антона Кохановського створено Товариство прикрашення Чернівців, яке він очолив. Метою його було озеленення міста, і за цей час було суттєво впорядковано та оновлено Народний парк (теперішній парк культури та відпочинку ім. Т.Шевченка) та утворено сквери сквери, на що він не шкодував коштів. Антон Кохановський і члени товариства досягали цієї мети, головним чином, за членські внески – власні кошти. Вони заклали теперішній парк ім. Ю. Федьковича, скверик на розі вулиць Головної і Шкільної та багато інших зелених оаз. Антон Кохановський витрачав власні кошти на парки, сквери, спорудження пам’ятників

1892 році було засновано Товариство “Буковинський крайовий музей”. Він був членом-засновником та заступником голови Буковинського Промислового музею (1895). У травні 1887 року під егідою Палати ремесел і торгівлі було створено Музей ремесел (пізніше Промисловий музей, розташований по вул. А. Міцкевича, нині – відділення Укрсоцбанку. Урочисте відкриття відбулося у грудні 1888 році, в 1895 році - споруджено нову будівлю. У музеї регулярно проводилися виставки, у тому числі і міжнародні (серед них, наприклад: в 1897 році - міжнародна виставка у Промисловому музеї (“Gesellschaft der Kunstfreunde in der Bukowina”), видано каталог; 1896 року відбулася виставка ручних інструментів, двигунів та матеріалів для підприємств, водопроводів, електричного обладнання; 1907 року - виставка "Золото та срібло" тощо

При університеті діяв музей старожитностей - "Münzkabinet" — Мюнцкабінет ( монетний), у якому була велика колекція монет та медалей. Діяв і Православний архієпископський єпархіальний музей, заснований 31 березня 1887 р. як музей церковних старожитностей у будинку семінарії в резиденції буковинських митрополитів. Скорочено його називали церковним.
Він уважно слідкував за всіма вартісними нововведеннями, які появлялися в європейських столицях і все найкраще впроваджував потім в Чернівцях. Так, з його ініціативи в нашому місті з 1895 року почали виходити адресні книги, які були і до сьогодні залишаються надзвичайно цінним джерелом з історії міста

Бургомістр став одним із засновників і першим головою Чернівецького товариства притулку, створеного в 1887 році. Члени товариства збирали кошти для утримання притулку для бездомних літніх чернівчан. Зведено Будинок для осіб похилого віку (1888,) тоді за межами міста у районі вулиць Семигородської та Польової (нині вулиця Щербанюка). Як голова Фонду для нужденних жертвував значні суми, які призначалися для лікування важко хворих чернівчан.

Він однаково ставився до всіх прошарків міста, незважаючи на національну та релігійну приналежність, за що й був названий "батьком міста", якого кожен чернівчанин знав в обличчя.

Проте особливе місце Кохановського в історії Чернівців – не в цих кількісних показниках, а в тому, що завдяки його цілеспрямованій і багатогранній діяльності Чернівці наприкінці XIX ст. власними зусиллями спромоглися вирішити найскладніші на той час проблеми і ввійти у XX століття як перспективний європейський центр. Це співзвучно сучасному етапу розвитку міста, яке швидко модернізується і впевнено здобуває європейську перспективу.

Антон Кохановський був справжнім сином ХІХ століття, який вірив у суспільний поступ і невтомно працював на громадській ниві, не «перевертаючи світ», а добиваючись мурашиною працею цілком очевидних і корисних результатів. Він домігся й собі великих статків, але ніколи не шкодував грошей на те, аби Чернівці набували вигляду справді європейського міста.

Він постійно витрачав власні кошти й на прикрашання Чернівців. Досі на фасаді ратуші, на рівні третього поверху, можна побачити круглої форми годинника, подарованого бургомістром Антоном Кохановським місту в 1887 році, хоча на ратушній вежі вже був чотирибічний годинник з курантами. Але новий, виготовлений у Празі, мав ту особливість, що світився уночі.
У віці 88 років Антон Кохановський сам попросив звільнити його від обов’язків міського голови – через поважний вік.

За своє довге життя чернівецький бургомістр одержав чимало цісарських нагород. Був нагороджений цісарем орденами Залізної Корони 3-го ступеня (1872) Франца Йосифа (1875 ), Залізної Корони 2-го ступеня (1884 р.).

А також два іноземні ордени – російський Святої Анни ІІ ступеня за допомогу при гасінні пожежі у місті Новоселиці (1888 ) та папським орденом Святого Георгія із зіркою та званням Командора ордену (1898 ), що було рідкісною відзнакою.

Але, мабуть, найбільш гоноровими відзнаками його заслуг стало надання йому 1873 року шляхетства і 1898 року титулу барона, через що в офіційних документах він писався як Антон рицар Кохановський фон Ставчан, а потім як барон Кохановський фон Ставчан. Останній додаток походив від назви його маєтку в Ставчанах.

Виразом глибокої пошани з боку чернівецької громади безумовно, стало отримання ним у 1899 році звання Почесного громадянина міста та Почесного бургомістра.

В 1906 році в приміщенні Ратуші відбулося шанобливе пошанування його 40-річної праці на славу і розквіт Чернівців, про що свідчить світлина того часу.

Святкування 40-річчя з дня обрання Антона Кохановського бургомістром. Святково прикрашена ратуша. Фото 1906 року.

Коли ж у квітні 1905 року, з огляду на похилий вік, він звернувся до депутатів з проханням звільнити його від обов’язків бургомістра, міська рада одностайно ухвалила присвоїти Антону Кохановському звання Почесного президента Чернівців і назвати його іменем одну з центральних вулиць. У радянський час вона називалася вулиця М. Лермонтова, проте в 1992 році їй було повернуто колишню назву – А. Кохановського. Востаннє він брав участь у засіданні міської ради 4 вересня 1906 року, за шість днів до кончини.

«Батько міста», якого кожен чернівчанин знав в обличчя, скінчив свій вік у ніч на 10 вересня 1906 року. В Чернівцях було оголошено триденний траур, і на Ратуші та багатьох установах вивішено і приспущено чорні прапори. В усіх установах панувала незвична урочиста тиша. В той сумний день навіть купці закрили свої магазини і одягли жалобну одежу. У школах було припинено навчання і учні стояли живим коридором впродовж всієї похоронної процесії, посипаючи дорогу квітами. В місті на той час зупинено трамвайний рух. В останню путь прах А. Кохановського проводжала велетенська процесія. Поховали його з почестями на Руському кладовищі в родинному склепі. І нині біля цього трохи незвичного пам‘ятника у вигляді дзвона зупиняються всі небайдужі чернівчани.

12 вересня 1906 року працівники магістрату, громадська рада прощалися з Антоном Кохановським. Відспівав його прелат Йосиф Шмідт, а в останню путь свого найдостойнішого бургомістра проводжали тисячі чернівчан, серед них і урядовці, Президент краю О. фон Блеймбен, бургомістр Едуард Райс, генерал-майор Горнік, заступник голови Крайового сейму Степан Смаль-Стоцький.

Почесного бургомістра Чернівців поховали у родинному склепі.

На кончину достойного бургомістра відгукнулися всі місцеві та закордонні часописи.

Поляк за походженням, галичанин за народженням, він пов’язав свою долю з Чернівцями та Буковиною. За свою віддану працю Антон Кохановський назавжди залишився гордістю і непроминальною славою Чернівців.

Про це достойне ім’я сьогодні нагадує назва однієї хоч і невеличкої, проте однієї з центральних вулиць, в сесійній залі висить його портрет, до сьогодні збережений і впорядкований родинний склеп. Аби належно продовжити його діла на користь культурного розвитку Чернівців, була започаткована програма книговидання імені Антона Кохановського.

При підготовці матеріалу використано дослідження історика Олександра Масана та архівіста Марії Никирси. Розвідки культурного середовища часів Антона Кохановського люб’язно надала нам мистецтвознавець Тетяна Дугаєва. Кадастрові карти та адресні книги прочитав журналіст Ігор Мельник. За унікальні світлини вдячні науковцю і колекціонеру Едварду Туркевичу. Портрет Антона Кохановського з фонду Чернівецького художнього музею.

Підготувала Леся Щербанюк