24-11-2017

Родина Мандичевських і Буковина

  Родина Мандичевських і Буковина
 
У світлиці Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського відбулася відкрита лекція на тему «Родина Мандичевських і Буковина».
 
   Організатором такої теплої зустрічі стала доцент кафедри музики, кандидат педагогічних наук Ярина Маноліївна Вишпінська. Саме вона й розповіла про мистецьке життя Буковини другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття, про культурний вплив представників родини Мандичевських на процеси творення й об’єднання національних музичних товариств у той час. «Ми не можемо говорити лише про Євсевія Мандичевського, ми повинні говорити про всю їхню родину, адже серед них багато музикантів, композиторів, педагогів. Кожен з них був на своєму місці і творив щось вартісне для своєї культури».

   На зустріч запросили родину Акатріні з Багринівки Глибоцького району, звідки походить славний родовід Мандичевських. Михайло Михайлович, директор місцевої школи, і його син Володимир, історик і працівник наукової бібліотеки Чернівецького національного університету, вже багато років ретельно досліджують у місцевих і закордонних архівах все, що пов’язано з діяльністю членів родини Мандичевських упродовж двох століть.

   Михайло Акатріні, будучи фізиком за освітою, завжди цікавився історією села та його мешканцями. Він поділився із товариством тим, як почав досліджувати цю унікальну родину і презентував документи і факти, які вперше були відкриті широкому загалу. Спочатку він побачив хрест, на якому було написано, що парох Іван Мандичевський у віці 75 років відійшов у інший світ 18 липня 1853 року. Це було приблизно у 80-х роках ХХ століття. Працюючи в школі, йому випадково потрапив документ, із якого дізнався про історію свого села й про те, що вперше ім’я Івана Мандичевського згадується 1814 року. Михайло Акатріні і не здогадувався, як це його захопить і як в майбутньому все складеться. Він уже понад 30 років опрацьовує відомості про цю родину. Пан Михайло коротко розповів про село Багринівку й тодішні історичні події, а про рід Мандичевських почав свою розповідь із найпершого, про кого збереглися відомості на день сьогоднішній – Василя Мандичевського. Адже не одне десятиліття багато суперечок викликає саме постать батька знаменитих композиторів: ким він був, де народився. Михайло Акатріні наголосив на тому, що хибною є думка, нібито Василь Мандичевський був греко-католицьким священиком із Галичини. "По-перше, дуже багато років він служив священиком у селі Багринівка, а це село майже 600 років було православним. По-друге, на старому цвинтарі села Багринівка є могила православного священика Івана Мандичевського. На хресті написано, що парох Іван Мандичевський у віці 75 років відійшов у інший світ. Напевно, це був батько Василя Мандичевського", – додав він.

   Присутні довідалися про життя цієї людини. Тож після навчання на філософсько-теологічному факультеті в Чернівцях у 1847-1850 роках Василь Мандичевський отримав сан священика (1850). У двомовному єпархіальному журналі «Candela» («Світильник») за 1896 рік, редактором україномовної частини якого був Сидір Воробкевич, у розділі «Cronică» Михайло Михайлович знайшов, що Василь Мандичевський віддав 46 років служінню Богу в селах Багринівка та Молодія. За це архієпископ Теофіл Бенделла в 1873 році нагородив його червоним поясом, а архієпископ Сильвестр Мораріу в 1880 році присвоїв йому звання екзарха. За багаторічну вірну службу на Божу славу після смерті улюбленої дружини його обрали ігуменом монастиря Путна. Але смерть не дозволила йому зайняти цю посаду.

   Уперше були оприлюднені фотографії всієї родини Мандичевських і власне світлини Василя Мандичевського, які до цього часу були майже невідомі.

   Михайло Акатріні розповів і про дружину Василя Мандичевського –Вероніку Мандичевську (дівоче прізвище Попович). Вона була представницею старого молдавського роду Белешеску. Це сестра видатного науковця з європейським іменем Євсевія Поповича – університетського професора церковної історії та сестра преподобного архімандрита Климента Костянтина Поповича, також професора. Саме вона спонукала свою талановиту родину до плідної праці. Померла у 1881 році.

   Не оминув увагою п. Михайло і старшу доньку Василя і Вероніки Мандичевських – Віргінію (1855-1933). Для свої менших братів і сестер вона була за матір, оскільки та була хворою і не могла належним чином доглядати за дітьми. Особливо Віргінія опікувалася братом Євсевієм, була для нього найближчим другом та ідейним натхненником. Саме їй він присвятив багато своїх пісень, які згодом надсилав особисто для ознайомлення.
 
   Презентація архівних матеріалів і світлин про родину Мандичевських була майстерно підготовлена Володимиром Акатріні, який так само як і батько, уже впродовж багатьох років зацікавлено досліджує родовід та діяльність усіх представників цього знаменитого роду. Дослідник свідомо не вказав місце народження Євсевія Мандичевського, адже різні джерела подають неоднакову інформацію. Хоча в класному журналі першої цісарсько-королівської гімназії, де навчався Євсевій (Catalog, 1869) написано, що він народився 17 серпня 1857 року в селі Багринівка. Михайло Акатріні разом із своїм сином Володимиром багато часу віддали пошукам відомостей про найвидатнішого представника їхньої талановитої родини – Євсевія Мандичевського. Аудиторії показали різні скріншоти INTERNET-сайтів, на яких було зображено Євсевія, його власні підписи, ноти і збірники редагованих ним музичних видань практично усіх відомих європейських композиторів – Й. С. Баха, Ф. Шуберта, Й. Гайдна. Для усіх присутніх цікавою виявилася інформація про те, що в 1927 році побачило світ 26-томне зібрання творів Йоганнеса Брамса – плід самовідданої багаторічної праці Мандичевського, який з того часу був тісно пов’язаний з видатним композитором та квартетом Йоахима. Це був величний пам’ятник другу, а за повне видання творів Шуберта Лейпцигський університет удостоїв його звання доктора філософії. Одружився Євсевій Мандичевський уже в пізньому віці з панною Альбіне –відомою співачкою і талановитою вчителькою співу. Згодом в них народилася єдина дочка, яку назвали на честь старшої сестри Євсевія – Віргінія. Вона зберегла всі архіви свого знаменитого батька.
 
   Не оминули увагою і брата Євсевія Мандичевського – Костянтина. Він народився 24 травня 1859 року в селі Багринівка Серетського повіту. Костянтин Мандичевський навчався в Чернівецькому ліцеї і закінчив його бакалавром улітку 1877 року. Згодом він продовжив освіту в університетах Чернівців та Відня, завершив навчання 1884 року здачею іспитів з історії, географії, німецької мови та літератури. У 1884-1893 роках працював учителем у Сучавському ліцеї, де читав історію та німецьку мову. З 1893 року починається чернівецький період роботи Костянтина Мандичевського. Впродовж 22 років він працював у Вищій реальній православній школі міста Чернівці, пізніше був директором цієї школи. З 1901 року став членом вищого контрольного органу з питань освіти – Крайової шкільної ради. Володимир Акатріні навів усім присутнім цікавий факт, який свідчив про громадянську позицію Костянтина Мандичевського. У 1920 році при зустрічі з королем Фердинандом І він висловив своє сподівання на те, що «національності Буковини матимуть, як і раніше, можливість розвитку рідною мовою». Загалом, для Володимира Акатріні дослідження родини Мандичевських розпочалося саме з Костянтина, оскільки він впродовж багатьох років був директором бібліотеки Чернівецького університету у румунський період розвитку краю, що зацікавило молодого науковця, оскільки місцем його праці після завершення історичного факультету є наукова бібліотека Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
 
   Що ж до ще одного члена родини Мандичевських – Ераста, то про нього відомо дещо менше. Він народився 1862 року в селі Багринівка. Це був високопоставлений представник у суді міста Відня, а з 1920 року – професор цивільного права університету міста Бухарест. Він є автором багатьох фахових статей. Відійшов у вічність в 1946 році й похований в Бухаресті. Його сестра Марія Мандичевська народилася 1864 року в Багринівці й більшу частину свого життя вчителювала в сільській школі. Марія писала вірші, а Євсевій клав їх на музику. Михайло Михайлович зазначив, що наприкінці свого життя Марія хотіла впорядкувати збірник усіх творів свого брата Євсевія, але через нестачу коштів не змогла цього зробити.
 
   Талановитим музикантом і композитором був і їхній брат Георгій (8.11.1870-23.03.1907). Він прожив дуже короткий вік, але багато встиг зробити. Він навчався в Чернівецькій духовній семінарії впродовж 1890-1895 років, де його вчителем музики був славний поет і композитор Сидір Воробкевич. А згодом, у 1895-1899 роках, він навчався у Віденському університеті музичного й образотворчого мистецтва, де студіював гармонію, контрапункт, історію і теорію музики у свого брата Євсевія Мандичевського, що був на той час одним з провідних професорів Віденської консерваторії. По закінченні науки повернувся в Чернівці. Впродовж 1900-1907 років Георгій – диригент хору музики румунського товариства «Гармонія», викладач музики в духовній семінарії та в гімназіях Чернівців. Виступав музикант у складі струнного квартету «Брати Мандичевські». Основні твори: музика до п'єси Васіле Александрі («Рiatra din casa» – «Камінь в хаті»), струнний квартет, варіації на тему німецької народної пісні. Його перу належить низка хорових, вокальних і фортепіанних творів, а також церковних мелодій.
 
   Як зазначив Михайло Акатріні, родина Мандичевських є яскравою ілюстрацією того, що буковинські митці й науковці були знаними в усьому світі. Їхні здобутки свідчать про велику силу освіченості у сферах музики, педагогіки, юриспруденції.
 
   Ярина Маноліївна подякувала Михайлу Михайловичу Акатріні за змістовний екскурс в історію родини Мандичевських і запропонувала детальніше поговорити про Костянтина Мандичевського, який працював директором вищої реальної православної школи міста Чернівці (нині школа № 2). Адже він був дуже прогресивною і освіченою людиною свого часу.
   
   Окрім науки та педагогіки, захоплювався музикою, як і вся їхня родина. Його пісня «Cănte cucu bata-l vina» відома не лише на Буковині, але й поза її межами і є своєрідним гімном усіх румунів. Цю пісню виконала артистка Камерного хору Таїсія Стругар. Усе товариство було зачароване співом дівчини з прекрасним голосом.
 
   
   Слово про родину Мандичевських сказала і наш директор Леся Щербанюк. «Це унікальна родина, це дивовижні особистості. Люди – висококультурні та освічені, вони по зернинці відкривали і розвивали свою культуру та долучалися до високого». Леся Ілярівна розповіла детальніше про Костянтина Мандичевського. Він був 22 роки директором Греко-східної вищої реальної школи в Чернівцях, яку в 1863 році відкривав митрополит Євген Гакман. У Чернівцях побутувала інша її назва – «Школа Мандичевських». Саме Костянтин підніс її на високий рівень. Неодноразово там збиралася вся родина Мандичевських і проводила репетиції. У 1905 році, на святкування столітнього ювілею Шіллера, Євсевій Мандичевський написав музичний твір, присвячений цій школі, – для вокального квартету і фортепіано «Стрілець». А 1913 року відзначалося 50 років з дня заснування школи. Три дні не стихали хори в її стінах. Євсевій Мандичевський присвятий цій події «Кантату на п’ятдесятиліття Греко-східної вищої реальної школи у Чернівцях». Костянтин Мандичевський вийшов на пенсію в 68 років. Останні три він плідно збирав спадщину свого брата Євсевія.
 
   Ярина Маноліївна із своїми талановитими студентами не переставала дивувати товариство вишуканими творами родини Мандичевських. Увазі публіці запропонували хоровий твір Георгія Мандичевського «M’am pogorît din cer de sus» («Спустився з висоти») у виконанні студентів-магістрів 6 курсу кафедри музики.
 
   І справді, прослухавши справжні духовні музичні твори розумієш, наскільки талановитим був її автор.
 
   Відтак Ярина Маноліївна розповіла присутнім про ще одну талановиту представницю родини Мандичевських – Катерину. Вона народилася 10 лютого 1867 року в селі Багринівка. Початкову освіту отримала вдома, зокрема музичне виховання. Як було прийнято на той час, батьки винаймали своїм талановитим дітям домашніх вчителів. Вона мала схильність до наук, особливо до музики, тож закінчила теологічний факультет Чернівецького університету, де на той час дуже велика увага приділялася музичній грамоті. Її вчителем був талановитий педагог того часу, поет, письменник і композитор Ісидор Воробкевич. По закінченні університету викладала музику в Чернівецькому православному жіночому ліцеї імені «Єлени Доамна» (Liceul Ortodox de fete “Elena Doamna”, нині гімназія № 4), який спеціально був відкритий для дочок православних священиків. З 1908-1912 роках Катерина працювала помічником учителя, а в наступні два роки – учителем вокалу, диригентом хору.
«Саме з ініціативи пані Катерини при ліцеї було створено гуртки та хори, які брали участь у мистецьких концертах та фестивалях Чернівців, – розповіла Ярина Маноліївна. – Вчителька постійно популяризувала музичну творчість свого брата, знаменитого композитора Євсевія Мандичевського. Вона заклала базу для музичної бібліотеки ліцею, для якої пожертвувала власні нотні зібрання, аранжування хорових творів, які створила впродовж років музично-педагогічної діяльності в цьому закладі та велику кількість музичних композиції своїх братів – Євсевія та Георгія».
 
   Громадська діяльність Катерини Мандичевської пов’язана з багатьма румунськими товариствами, зокрема «Armonia» і «Junimea» – («Гармонія» і «Молодість»). З братом Георгієм організувала благодійні концерти, кошти від яких надавали учням із бідних сімей.
 
   Із газети «Нова Буковина» від 25 лютого 1913 року дізнаємося, що 22 лютого в приміщені жіночого православного ліцею пані Катерина та її брат Євсевій, який для цього приїхав із Відня, організували свято пошанування пам’яті Юрія Федьковича. Також вона була ініціатором створення хору з дітей, які залишилися сиротами внаслідок військових дій після Першої світової війни.
 
   За спогадами її сучасників, вона була жінкою, що відзначалася високою музичною культурою та освітою і піднесла розвиток музичного виховання жіночого ліцею і своїх вихованок до високого мистецького рівня. Впродовж 1907-1934 років, як сказано в щорічнику ліцею «Anuarul Liceului», рівень музичної освіти в нашому місті розцвітав саме завдяки творчій, педагогічній невтомній праці Катерини Мандичевської. На своїх уроках вона вже тоді практикувала музичне аудіювання творів у виконанні кращих музикантів міста.
 
   Також вона зробила переклад українською мовою художні твори румунського казкаря Іоана Крянґе. Після Другої світової війни разом із іншими митцями Чернівців перебралася в місто Клуж-Напока в Румунії, де на той час була відкрита філармонія. Там вона відійшла у вічність 1957 року.
 
   На завершення лекції присутні мали можливість послухати виступ фольклорного ансамблю кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Буковиночка», які виконали хорову мініатюру Євсевія Мандичевського на поезію Кобзаря Буковини «Місяцю князю». Прозвучали також народні румунські пісні з колекції Александру Воєвідка в гармонізації Євсевія Мандичевського у виконанні артистки Камерного хору «Чернівці» Таїсії Стругар. Вона виконала тужливу пісню про кохання «Foaie verde busuioc» і гумористичну пісню про підготовку хлопців до війська «Hei! Hei! Hei!».
 
   Церковна музика Євсевія Мандичевського, яку присутні могли почути в аудіозапису Камерного хору «Чернівці» (керівник – Надія Селезньова), справила на всіх велике враження. Згодом запросили до слова й художнього керівника, диригента Академічного камерного хору «Чернівці» Чернівецької обласної філармонії Надію Олександрівну, яка віднедавна працює художнім керівником Чернівецької обласної філармонії. Вона розповіла, як до неї потрапили ноти Євсевія Мандичевського: «У 2009 році я працювала над творчістю Сидора Воробкевича, поїхала до Києва в бібліотеку В.Вернадського аби знайти більше про нього інформації. Гортаючи старі сторінки із пожовклої книги, я натрапила на ноти Євсевія Мандичевського, які згодом привезла в Чернівці».
 
   Для неї Євсевій Мандичевський є неординарною особистістю. З огляду на написані твори важко сказати, що це могла зробити одна людина. Дослідники його творчості підкреслюють, що композитор охопив широкий музичний пласт «На сьогоднішній день ми маємо ноти з румунської літургії, фрагменти церковнослов’янської музики, яка витримана з урахуванням усіх канонів церковної музики, – додала Надія Селезньова. – Ми чуємо музику не для краси, а для виконання на церковних літургіях. І музику грецької літургії. Це зовсім інша музика. Євсевій Мандичевський володів різними фактурами і багатьма мовами. Він був мультикультурною особистістю, яку потрібно досліджувати і популяризувати».
 
   У бібліотечній залі прозвучала кантата «Сила гармонії» Євсевія Мандичевського у виконанні камерного хору «Чернівці».
 
   Заслужений діяч мистецтв України, головний диригент та художній керівник Академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії Йосип Созанський розповів про роботу колективу над кантатою та нові проекти, пов’язані з творчістю Євсевія Мандичевського, що заплановані в Чернівцях на наступний рік. Він був високоосвіченим і талановитим чоловіком, що поєднав у своєму композиторському стилі кращі європейські традиції та народнопісенний мелос Буковини. «Ми знаємо, як через декілька років Євсевій стає талановитим студентом у місті Відні. Мандичевський відомий у світі як видавець. Адже саме він уперше здійснив повне видання творів Ф. Шуберта (з дослідженням його «Пісень» і рукописів, за що отримав від Лейпцизького університету звання доктора філософії). Видав твори Й..Гайдна в 3-х томах, Й.Брамса в 26-ти томах, написав критичні студії про Людвіга ван Бетховена, А.Брукнера, Й.Штрауса та інших, а також багато статей до різних музичних видань. Саме ця праця свідчить про високі заслуги цієї людини». За словами Йосипа Созанського, Євсевій Мандичевський зрозумів, що збереженням музичної спадщини принесе неабияку користь світові. Його камерні твори записав Крістіан Ламбур, який товаришував із дочкою Євсевія Віргінією. Це шедеври, які написані і для сопрано, і для альта. Хоча загалом небагато написав, бо присвячував себе більше видавництву.
 
   Велику честь мало товариство, послухавши пана Іонела Івана, консула Генерального консульства Румунії в Чернівцях. Він дуже гарно і з приємністю висловився про проведену лекцію. Хоча володіє румунською, українською та російською мовами, спілкувався із присутніми у залі українською. «Це була дуже цікава лекція. Від імені консульства, від себе особисто висловлюю щиру подяку усім учасникам й ініціаторам. Я думаю, що саме такі моменти допомагають налагоджувати культурні дипломатичні зв’язки між країнами світу», – додав пан консул і подарував великий пакунок книг для Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського.
 
   Педагог-музикант, краєзнавець, доцент музики Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, голова Чернівецького обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки Олександр Залуцький упродовж багатьох років досліджував музичну культуру австрійського періоду в Чернівцях. Він щиро подякував родині Акатріні за глибоке дослідження діяльності і творчості родини Мандичевських і наголосив: «Це яскравий приклад для студентів, молодих науковців, як треба любити свою рідну землю, своє село, свою культуру. Сім’я Акатріні – живий приклад. І хочеться щиро їм подякувати!» Олександр Васильович розповів про наукові здобутки інших дослідників музичної спадщини Мандичевських. Зокрема, Ореста Яцківа (нині покійного), який передав свої записи Любові Кияновській. Олександр Залуцький згадав про те, що 30 червня 2017 року студенти хору «Резонанс» кафедри музики спільно з артистами камерного хору «Чернівці» брали участь у виконанні Другої Кантати Мандичевського, а нещодавно відбувся фестиваль музики у Чернівецькій обласній філармонії «Буковинський листопад». Бо Чернівці – це унікальне місто, в якому варто розвивати культуру, досліджувати різні її пласти і бути освіченою людиною.
 
   Кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, піаніст Вадим Лісовий, перебуваючи під враженням від почутого, зауважив: «Коли прочитав про цю родину, зрозумів, що це були унікальні особистості. Мандичевський написав месу без співу. Це ніби рідкісний діамант, який хочеться досліджувати. Все-таки варто бути науковцем, аби плідно вивчати багату музичну спадщину».
 
   
   Всі присутні були одностайні в тому, що ще є дуже багато білих плям як в походженні родини Мандичевських, так і в збереженні їхньої музичної спадщини.
 
Давні світлини з особистого архіву родини Акатріні.