28-12-2017

НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

Фонди Муніципальної бібліотеки поповнилися цікавими та оригінальними книгами, які Вам обов’язково захочеться прочитати. Пропонуємо Вам ознайомитися з цими цінними виданнями ближче, завітавши до Муніципальної.

Слабошпицький М. Протирання дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури: спогади / Михайло Слабошпицький. – К.: Ярославів Вал, 2017. – 688 с.

«Протирання дзеркала» - книжка, яку треба прочитати, щоб зрозуміти бачення багатьох процесів у літературі й не тільки. Про «розрив поколінь» у літературі, про український літературний канібалізм, підтримку і зраду, гроші, правду і брехню. Навіть про десакралізацію нашого мистецтва.

Автор пише в книжці, що деякі наші люди ніколи не потраплять у пекло — там зайнято буде кліром української лютеранської церкви. У нього на очах відбувся переворот в Українській лютеранській церкві, де він був головою наглядової ради їхнього благодійного фонду. Взагалі — гроші й література, гроші та віра, гроші та влада. Кожен може знайти в книжці щось для себе. І деякі деталі ви точно в історії літератури ніколи не прочитаєте.
У книзі відомий письменник згадує іменитих людей, яких йому пощастило зустріти в житті, подробиці різних подій. У його повістуванні переплелися різні настрої — від зрозумілої кожному ностальгії за безповоротно далеким й аж до веселих, сповнених вибухової сили комізму епізодів.

Цієї книжки могло б і не бути, якби не аура людей, комічних і повчальних сюжетів, неймовірних деталей доби, які живуть у дзеркалі часу. Однак вона є, і описане в ній ви точно не знайдете в підручнику з української літератури. І саме для цього автор протирає дзеркало…

Костюк Г. Вибрані праці. У 5 томах. Том 1: літературознавство, критика, публіцистика. – К.: Смолоскип, 2015. – 974 с.

Перший том видання у п’яти томах літературознавчих та історико-публіцистичних праць Григорія Костюка (1902–2002) - українського літературознавця та суспільно-громадського діяча, охоплює тексти наукових розвідок і статей, які у всій повноті представляють літературознавчу концепцію вченого і його позицію в історико-літературному поступі української діаспори. Зокрема, це стаття-огляд «На магістралі історії», де Григорій Костюк розглядає художньо-мистецький розвиток українського письменства упродовж 50-ти років (1917–1967), «З літопису літературного життя в діаспорі», «Проблеми літературної критики», «Доба і письменник» та ін.

Уперше публікується нарис «Українська література до революції 1917 року. Основні лінії ідейно-мистецького розвитку (Спроба періодизації)», що зберігся в особистому архіві Григорія Костюка, і є, ймовірно, частиною його ширшої праці «Основні проблеми періодизації історії української літератури (Спроба нового трактування)». Подано також історико-літературні портрети письменників Володимира Винниченка, Миколи Хвильового, Івана Багряного, Юрія Яновського.
 
 

Панченко В. Є. Кільце на древі. – К.: ТОВ «Видавництво "Кліо"», 2015. – 560 с.

Володимир Панченко, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», вже давно ввійшов до кола поважних літературних критиків, у творчому доробку якого ґрунтовні дослідження, наукові праці з історії української літератури ХІХ-ХХ століть. Серед них - «Магічний кристал: Сторінки історії українського письменства», «Будинок з химерами: Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті», «Морський рейс Юрія Третього», «Ох, Україно...», «Неубієнна література», «Сонячний годинник: Книга пілігрима» та інші.

До нової книги літературознавця Володимира Панченка увійшли дослідження, що висвітлюють несподівані аспекти інтелектуальних біографій та творчості Лесі Українки, Миколи Зерова, Миколи Хвильового, Юрія Яновського, Леоніда Первомайського, Ліни Костенко, Миколи Холодного, Юрія Андруховича… Автора цікавить складна (часом навіть химерна!) «геометрія» кілець на древі літератури, на древі індивідуальної творчості, на древі пізнання літератури, – і саме вона визначає наскрізний сюжет книги.

Читацькій увазі запропоновано також розвідку про драматичну ситуацію в українській літературі на початку 1970-х рр., огляд літературної мазепіани та есей «Він не буде абияким чоловіком», присвячений дитячим рокам генія – Тараса Шевченка.

Видання адресовано не тільки фахівцям-філологам, а й усім, хто цікавиться складним «рельєфом» історії української літератури ХІХ-ХХ століть.

Семків Р. Як писали класики: поради, перевірені часом [текст] / Ростислав Семків. – Київ: Пабулум, 2016. – 240 с.

Бажаєте писати оригінальні та захопливі тексти. Або просто цікавитеся історією літератури та письменниками двадцятого століття Тоді пропонуємо вашій увазі першу книгу видавництва «Пабулум» - «Як писали класики» українською мовою.
Автор книги «Як писали класики» Ростислав Семків - український критик та літературознавець, автор та директор видавництва «Смолоскип», викладач НаУКМА та перекладач художніх та наукових статей, а віднедавна й в.о. директора Українського інституту книги. Література у житті Ростислава Семківа займає чільне місце і він охоче ділиться своїми знаннями із читачами.

У книзі «Як писали класики» автор зібрав ряд есеїв про видатних класиків двадцятого століття, їхні біографії, шлях до визнання та практичні поради для літераторів-початківців. Безперечно, кожному цікаво дізнатися, чому в детективах Агати Крісті з’явилися такі персонажі, як Пуаро та міс Марпл, або осягнути дзень у мистецтві написання книжок від Бредбері, або остаточно зрозуміти, яким чином 48-річному університетському професору Умберто Еко вдалося першим виданим детективом сколихнути весь літературний світ. Тож констатуємо, що «Як писали класики…» буде корисна й для звичайних читачів, котрі навіть і не думали створювати власні тексти (можливо, після прочитання їм теж закортить щось написати), і для письменників-початківців, які завдяки книзі Ростислава Семківа отримають додатковий творчий імпульс. Адже сила таких видань в атмосфері, що огортає мрійників, які прагнуть побачити на поличках книгарень корінці з власними прізвищами та знайти свого читача, а потім через роки розповідати перед великими аудиторіями про таємниці письменницької майстерності.

Корогодський Р. До Брами Світла. Портрети / Упор., авт. післямови та прим. О. Сінченко. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. – 432 с.

Кінокритик, мистецтвознавець, літературознавець, шістдесятник, неабиякий знавець психології і різносторонньо обдарована людина Роман Корогодський написав книжку-портрет, книжку-мемуари, книжку-біографію, книжку-рецензію на життя і творчість, без якої не було би цього життя, вісьмох українських науковців, літераторів, митців, інтелектуалів. Їх він пізнав особисто через дружбу, багатогодинні розмови, просто листування, не бачивши жодного разу адресата, і творчу спадщину, що для багатьох стала втечею від себе чужого до себе справжнього. Про Віктора Петрова, Юрія Шевельова, Юрія Луцького, Сергія Параджанова, Івана Дзюбу, Євгена Сверстюка, Михайлину Коцюбинську й Опанаса Заливаху написав не лише науковець, чи радше, не науковець, а друг, який уміє сказати правду, учень, який вміло критикує вчителя, шанувальник, який бачить і приймає огріхи свого кумира і наукова іпостась якого допомогла зробити цю книжку-діалог із згаданими постатями науково-популярним дослідженням.

Про кожного із героїв автор має що сказати. Зі слів інших людей, із власних щоденників, спогадів, з особистих зустрічей за чашкою кави і за письмовим столом, читаючи їхні наукові, публіцистичні та художні праці. Кожного із них він аналізує комплексно – як людину, як митця, як учасника громадського життя, як ближнього для інших, борця не проти чогось, а за щось і, звичайно, як борця із самим собою. Їхню боротьбу, їхню подорож Роман Корогодський називає ходою до брами світла, відчинивши котру, наситяться світлом не тільки вони, а може, й зовсім не вони, а їхні ближні, прихильники і противники. Герої ж книжки щасливі в дорозі, не легкій для жодного з них, а для декого навіть тернистій. Ні, автор не зводить для них пантеону, не оспівує, не звеличує пафосною лексикою. Про людей, які в незалежній Україні вже стали велетнями духу, символами прагнення кращого, беззаперечними авторитетами в інтелектуальній і культурній сферах, сфері громадського життя і державотворення, на яких зараз посилаються академічна і творча спільнота, політики і чиновники найвищих державних щаблів, автор говорить легко, без ідеологічного тиску, культивування, невимушено і по-дружньому, не боячись показати їх кумедними, дивними і простими в побуті, щасливими і нещасливими. Завдяки цьому такі визначні постаті, як Юрій Шевельов, Іван Дзюба, Євген Сверстюк стають ближчими до нас і ми сприймаємо їх уже не через їхні досягнення, описані науковцями, істориками, журналістами, а через слова, сказані під час прогулянки з другом і суперечки з ним. І саме через ці буденні ситуації хочеться пізнати їх більше, перечитати наукові праці, літературні твори, подивитися на картини, послухати інтерв’ю.


Ушкалов Л. Що таке українська література [Текст]: есеї / Леонід Ушкалов. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 352 с.

До книги ввійшли 45 есеїв, які вперше побачили світ у 2012-2013 роках на шпальтах газети «Україна молода» в рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». У них автор порушує цілу низку питань, важливих для кожної людини: щастя, свобода, любов, правда, поезія, самотність… А героями есеїв є і добре відомі всім класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Шевченко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і куди менше знані автори: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Левицька-Холодна й інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці «уроки» незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні - багата, барвиста і надзвичайно цікава.

Підготувала Віолета Онуфрійчук