21-03-2018

День пошани поетичного слова

«Поезія — це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі».
                                                              Ліна Костенко.

  

Нехай у цей святковий день кожен поет і кожна поетеса, незважаючи на те, початківець чи майстер, почує на свою адресу найтепліші слова вітань, багато  приємних компліментів та щирих побажань.
Нехай Вам легко пишеться і перекладається. Торкайтесь своїми рядками людських сердець, даруйте своїм читачам новий заряд емоцій, добро і позитивну енергетику. А ми завжди скажемо Вам велике спасибі за радість, отриману від спілкування з Вами. Нехай ці приємні і доречні нині слова прикрасять Ваш сьогоднішній день і будуть постійними супутниками на Вашій життєвій і творчій стежині.
 
 
 
 
 
Сонячної і теплої весняної днини, коли душа проситься в політ після холодної затяжної зими, культурні товариства України, вже традиційно, 21 березня вшановують представників поетичного слова.
Всесвітній день поезії стає днем презентацій нових книг, літературних вечорів і фестивалів, днем церемоній, на яких вручаються літературні премії майстрам слова, котрі філігранно виписуючи на клаптиках паперу рядки своїх поезій, «переймаються неосяжністю і красою землі, зчитуючи її великі дороги й малі стежки, як лінії долі на людській дорозі», - висловився якось Іван Дзюба про поетів, що народжуються для епох.

Колектив Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського в цей знаковий день не може оминути увагою постать неперевершеного у своїй мудрості та наївності лірика - відому чернівецьку поетесу - Тамару Артемівну Севернюк. Ця неординарна людина, з притаманним їй чоловічим мисленням і по-жіночому витонченою, тендітною душею, своїми творчими злетами та сильним духом впродовж 14 років підтримувала книгозбірню в її творчих пошуках та починаннях, підставляла своє плече та дарувала своє чарівне поетичне слово. Муніципальна була свідком народження нових поетичних збірок Тамари Севернюк. Вихід її чергової книги перетворювався для читачів книгозбірні у святий Храм для кожної «голодної» і «спраглої» душі.

2005 рік  

СевернюкТ.А.Чисте Світло:Поезія, проза.- Чернівці: Букрек, 2005.- 124с.
  

ВІРА, НАДІЯ І ОБРІЙ ПРОЗОРИЙ…
І ЩЕ ДАЛЕКО ОД СЕРЦЯ - ЗИМА…
ЧАС ПРОМИНАЄ,
А ВІЧНІСТЬ ГОВОРИТЬ:
БІЛЬШОГО ЩАСТЯ, ЯК ЖИТИ - НЕМА…
                                                           Т.Севернюк

О, що то є – поезія землі?
Високий дзвін коси
Під ярим сонцем літа,
Чи синяві небес –
Крик білих журавлів,
Чорнявістю хмарин
Прощально оповитий?

Сопілка Лукаша

Чи Мавка у вінку
З прижмурених лілей
І срібного латаття?
Чи кетяги роси
У пахощах бузку?
Чи листопадний дим
Осіннього багаття?

Чи порух криленят

Зернини у ріллі,
Чи спів космічних тіл,
Заблуканий у житі?
Чи те, що тішить нас
На зболеній землі?
Чи все, що нам болить
У цім бентежнім світі?

 

   2007 рік

Севернюк Т.І що розп’яте – долюблю…Поезії різних років.- Чернівці: Букрек, 2007.- 207с.

Творче кредо поетеси можна означити одним із біблійних постулатів – «стережись і дуже пильнуй душу свою, щоб не забув тих речей, що бачили очі твої і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні твого життя»…Уся творчість поетеси якраз і є духовним закарбуванням того, що бачили її очі і зберегло серце, не зраджуючи дорогого… 

 
«Якби ти знав, як много важить слово»,-
Писав поет, спізнавши німоту
Цупку, як ланц, як диво світанкове,
Що недосяжне в часовім льоту.

«Зів’яле листя» часу опадає,
«Із днів журби» злітає рій надій.
Франкові руни вік новий гортає
І гоїть рани, і зове до дій –

На тому полі, що не поле бою,
За тим верстатом, що не кулі тче,
А де світи єднаються з любов’ю
І де не смерть - ріка життя тече.

Я п’ю з її мінливості, омита
Манливим виром нурту глибини.
Скриплять завіси замкнутого світу,
І мелять страх невидимі млини.

Спадають пута з таврами облуди,
Ніхто уже не винен без вини…
І вище слово лине звідусюди,
Як віщий звук воскреслої струни.

 

2008 рік

Севернюк Т.А. О, Чернівці, оаза дивини…Поезія, проза.- Чернівці: «Золоті літаври», 2008 .- 280с.

 Це давнє місто …
 Площі…Храми ці…
 Мінливих віх несмертні силуети.
 Це – наше місто. Наші Чернівці –
 Біблійна Мекка
 Всіх митців й поетів.
 Це – сивий лірник,
 Той, що гранить час.
 Торкне струну
 І мовчки стулить очі,
 Він бачив світ… І знає все про нас…
 Хоча не мовить всує слів пророчих.
 О, Чернівці!
 Оаза дивини!
 І тих глибин- де вічність, а не – дати.
 Не відвертаймо серця від струни,
 що має що вікам заповідати…

 

 

2009 рік

 СевернюкТ. Музика чорної вишні: поетично- сповідальне освідчення.Чернівці: «Золоті літаври», 2009.- 460с.

  

Душа іде по лезу часу,
Ніщо не гине в забутті.
Нелегко пити жахів чашу,
Та є щось більше у житті.
Ні смерть, ні зло, ні люті муки
Не знищать душу, якщо ти
Простягнеш людству
Людські руки,
Щоб найдорожче вберегти…

 
2015рік
Севернюк Т.А. Коли задихається серце. Поетична хроніка. Чернівці: Букрек, 2015.- 248с.
Твій мозок вражений ховає,
Себе у ланці, де спить душа.
А слово пута розриває
Пекучим холодом ножа.
І все міняється …І світу
Стає опорою поет,
Чию любов несамовиту
Не вбив ні безум, ні багнет.

2016 рік

СевернюкТ.А. Листя, що не опадає…Зблиски .- Чернівці: ДрукАрт, 2016.- 208с.
Коли думаю про наших суперпатріотів –
не побудовників,
а – розбудовників – держави,
мимоволі чую голос
несмертної Лесі Українки:
«…Вкраїна бачила не раз,
як ті закоханці
Надвечір забували все,
Про що співали вранці.
І взявши дар від неї, йшли
До іншої в гостину.
Вони не знали, що то є
Любити до загину…»

Підготувала Галина Мурмилюк