Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття / упор. О. Брайченко, О. Мимрук, О. Хмельовська. К.: Читомо, 2021. 480 с.
Ця книга є важливим для українців фіксатором власної пам’яті та історії, вона вкотре обґрунтовує тяглість української літературної традиції та наявність інституцій, що сприяли розвитку літератури у ХХ столітті.
Знання чи незнання історії виходу періодичних видань – важливий сегмент у формуванні особистої історичної та культурної пам’яті і в майбутньому – передачі цих знань наступним поколінням. У цей час, коли наша земля змішалася з пеклом, коли рашисти вбивають наших дітей і цілеспрямовано чинять геноцид в Маріуполі, ми повинні, як ніколи раніше, усвідомити різницю між своїм рідним і ворожим, чужим. Виставлення нових, чітко окреслених кордонів – важливий процес для кожного українця.
Книга “Екземпляри ХХ” з’явилася у нас в дуже необхідний момент, 26 наукових досліджень присвячені найрізноманітнішим періодичним виданням і жанрам культури. Тут і література в цілому, і фотографія, і музика, і кіно, і образотворче мистецтво. Словом, автори об’єднали свої сили і створили вартісну і ґрунтовну книгу, яка доводить ідентичність, самодостатність та інтелектуальність української науки, літератури, музики та культури назагал ХХ століття.
В радянський час, коли злочинна влада намагалася формувати рабську свідомість українського народу, з’явилися потужні органи посередництва між читацтвом і авторами – мистецькі часописи. Кожен з них є важливою сходинкою української культури на шляху до повної незалежности.
Автори роблять точний зріз літературно-мистецького життя на основі цих часописів, вони мають можливість порівняти, співставити різні видання та творчі напрямки і визначити рівень різноманітності українських часописів у часи радянщини.
Один з таких журнал “Нова генерація”, мистецькі витівки авторів якого в 21 столітті викликають зачудування в деяких читачів, а поезія і проза цих людей обігнала свій час і стала своєрідним голосом з майбутнього. Часопис “Нова генерація” – друкований орган футуристів. Як відомо, головним натхненником і поводарем футуристів був Михайль Семенко (його поетичні збірки та вірші, що увійшли до антології Ю. Лавріненка “Розстріляне відродження” можете прочитати в Муніципальній бібліотеці), який контролював процес видання журналу.
“Цього разу Семенко зробив, здавалося, неможливе: орган лівого мистецтва виходив у Державному видавництві України. Досі футуристи друкували свої журнали головно власним коштом — у кооперативному видавництві «Golfstrom». Що означала державна підтримка для футуристів, крім визнання їх реальною літературною силою? Насамперед стабільність.”
Звичайно, журнал “Нова генерація” підтримував соціалізм і навіть комунізм певною мірою (бо інакше він не з’явився б на світ), але це був найбільш західний – тобто європейський часопис того часу.
Про цей журнал і багато інших інших написала Ярина Цимбал. Зокрема, її перу належать статті про “Літературний ярмарок”, “Молодняк”, “Нове мистецтво”, “Авангард”, “Уж”.
Ще дуже цікавим є видання “Авангард”, що видавалося однойменним літературним угрупованням. Світ побачив лише три номери журналу, але це був вагомий вклад в українське мистецтво. Його видавали Валер'ян Поліщук, Леонід Чернов, Василь Єрмілов, Георгій Цапок. Поліщук сформулював свою головну мету так:
«Ми піднімаємо боротьбу за дійсний, сучасний європеїзм у художній техніці, викриваючи й одгетькуючи епігонство давноминулих і тепер відсталих мистецьких та літературних форм».
Як і більшість хороших видань, “Авангард” закрили, проте його ідеї відродилися у творчості наступних поколінь, пережили своїх авторів і досі надихають і живлять різні мистецькі напрями, які постали на ґрунті авангарду першої половини ХХ століття.
Ще один автор, про якого хочемо згадати – Тарас Гринівський і його дослідження журналів “Бібліологічні вісті”, “Книгарь” і “Театралье мистецтво”. Автор на основі своїх спостережень та досліджень робить висновок про синкретичність мистецтва (синкретизм – поєднання різних видів мистецтва, наприклад: музики, літератури чи живопису) в Україні, попри тоталітаризм і відсутність гласності.
Журнал “Бібліографічні вісті” опікувався і фіксував книговидання в Україні. Йому доводилося підлаштовуватися під вимоги часу і виклики радянської влади. «“Бібліографічні вісті”, єдиний на той час фаховий журнал з питань книги, видавав Український науковий інститут книгознавства (УНІК) з 1923 до 1930 року, і виник він не на порожньому місці. Активісти, які стояли біля його витоків, були знаними фахівцями своєї справи, мали досвід співпраці з різними виданнями та значний особистий науковий здобуток».
Редакторами «Бібліографічних вістей» до кінця 1927 року були Юрій Меженко, Ярослав Сташенко, Микола Іванченко, а з 1928 року – Юрій Меженко, Сергій Кондра, Т. Алексєєв. На сайті Муніципальної бібліотеки є розгорнута стаття про Ярослава Стешенка (онука Михайла Старицького), Ви можете її прочитати за покликанням: http://dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1250731
Люба Морозова написала дуже цікавий матеріал про музичне мистецтво на території України і журнал “Музика”. Виявляється, приводом для створення музичного товариства і цього журналу стало вбивство автора “Щедрика” Миколи Леонтовича. Його кулею в потилицю вбив чекіст, виконуючи своє “завдання”. Органи місцевої влади списали вбивство спочатку на таємничого білогвардійця, а потім на петлюрівця. Колеги і друзі Леонтовича намагалися розслідувати це вбивство самотужки, але органам влади нічого не змогли довести…
“Українців гуртує лихо, помножене на несправедливість, – це вже неодноразово доведено. На дев’ятий день після смерті Леонтовича культурні діячі поминали небіжчика й 1 лютого 1921 року заснували Всеукраїнський комітет із вшанування пам’яті Леонтовича (ВКВПЛ). Його фундатором став композитор Кирило Стеценко, а ще з музикантів увійшли композитор Пилип Козицький, диригент і композитор Михайло Вериківський (обидва надалі увійдуть в редакційну колегію журналу «Музика»), композитор Яків Степовий, хоровий диригент і композитор Порфирій Демуцький, композитор Семен Тележинський, співак і диригент Сергій Дурдуківський, хоровий диригент і майбутній засновник та керівник капели «Думка» Нестор Городовенко, музикознавець Болеслав Яворський та піаніст і композитор Фелікс Блуменфельд. Що цікаво, Павло Тичина, який теж увійшов до складу комітету, на той момент цінувався не лише як поет, але і як хоровий диригент”.
Цей журнал був дуже серйозним виданням, там публікувалися найвідоміші українські музикознавці та композитори.
Журнал виходив з перервами аж до 2020 року, зараз він потребує реорганізації і “свіжого ковтка повітря”, бо його замінили нові часописи – ті, які відповідають вимогам часу.
Колись я почула фразу “Мистецтво неможливе без танцю зі смертю” і зараз, тримаючи в руках цю книжку, я вкотре переконуюсь у правдивості цієї сентенції. Часто наші митці, журналісти, науковці та видавці ризикували життям заради мистецтва, заради виходу у світ літературних журналів і газет. Часто їх жорстоко карали за любов до українського слова, нашої мови. Зараз це здається диким, далеким пережитком минулого, але найбільший ворог досі точить кігті на нашу культуру (як і землю, загалом).
Ми мусимо усвідомити, що мова, а отже література – дуже необхідний сегмент для формування свідомої нації. Поки ми дозволятимемо ворогам присвоювати нашу історію, наші твори мистецтва, наших письменників і художників, то вони будуть хотіти все більше і більше. Я впевнена, що знання – світло, а незнання – пітьма. І в цій війні у нас є перевага, бо ми б’ємося за рідне, за своє і дорогу нам осяває яскраве світло знань. Знань історії, мови, культури і мистецтва. Я переконана, вагомі аргументи закриють роти лихословів, що кілька століть тягнуть свої прокляті руки до нашої культури.
Автори цього збірника потурбувалися, щоб читання було приємним і цікавим, додали до текстів велику кількість фотографій сторінок часописів, портретів редакторів та засновників. Ми повинні знати наших героїв в обличчя і це стосується усіх фронтів: від військового до мистецького.
Олена Лисенко
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
