Загублена українська людина: “Макогін псевдо Розумовський” Івана Монолатія

На сьогодні ми все частіше спостерігаємо переосмислення жанру біографії серед багатьох авторів, зокрема науковців та дослідників. Раніше ми вже згадували про те, що вона вже давно перестала бути довідкою на кілька сторінок підручника, з якої читач найчастіше запам’ятовує (і це якщо пощастить) дві відокремлені дати - дату народження і дату смерті. Звісно, кожного з нас тією чи іншою мірою зацікавлюють різні постаті в літературі, мистецтві та історії загалом. Проте ми розуміємо, що більшість знакових імен залишаються не дослідженими не стільки через незацікавленість спеціалістів, скільки через обмеженість ресурсів, фінансування, кількості кадрів, а головне – брак часу. Детальний розбір життєпису – справа далеко не легка, особливо якщо ставлення до головного героя майбутньої історії не є однозначним в суспільстві. 

Тут прихована й інша проблема, на якій наголошує Іван Монолатій у передмові до книги: “найменша дистанція, яка має відділяти творця життєпису від його героя, – пів століття”. Тож під час його створення перед дослідником постає проблема: майже завжди людина, про яку він писатиме не буде його сучасником, а усвідомити масштаби подій і мотиви тих, чи інших дій “героя” буде надзвичайно складно, а іноді й неможливо. В такому випадку доводиться послуговуватися перевіреними архівними даними, збереженими свідченнями очевидців, таємними протоколами та запитами з надання інформації до урядових служб безпеки. Подібних матеріалів в книзі більш ніж вдосталь, що дає змогу читачеві самостійно проаналізувати та порівняти дані з різних джерел. Такий підхід забезпечує об’єктивність оцінки подій, не зміщуючи фокус нашої уваги на коментарі автора. Саме такі критерії дозволили Іванові Монолатію здобути номінацію на Шевченківську премію в категорії "Публіцистика й журналістика". 

Іван Монолатій демонструє нам повноцінний приклад того, як життя однієї людини може розкривати таємниці багатьох держав. Аспект секретності тут виступає чи не головним, адже яскраво дає зрозуміти, що іноді правда не настільки важлива, як процес розповіді про себе Іншим, формування певного Образу і міфу навколо нього. 

Тож, хто для нас Яків, Якуб, Джейкоб чи Джакомо Макогін? Хто він – Бетмен чи все ж таки Джокер українсько-американського Ґотему? 

Народився 27 вересня 1880 року в селі В’язова на Жовкіщині (нині Львівська область). У віці 23-х років, як і багато його ровесників на той час, він емігрує до США. Про цей період його життя ми знаємо доволі мало: певний час він працював у воєнно-морських в’язницях, здобув досвід і зрозумів суворі правила закритих спільнот, до яких входять максимально різні особистості, маргінали і насильники. Згодом починає військову кар’єру. Макогін був вправним бійцем, про що свідчать згадки про нього і до сьогодні як про героя Корпусу морської піхоти США і того, хто зміг пілотувати вертоліт та вперше здійснити посадку на борт ворожого корабля. Місії в Японії, Китаї, Мексиці та на Кубі. Замовники, мета та результат – таємниця, що скоріш за все померла разом з дійовими особами. Згодом за військові здобутки він отримує статус громадянина США, що змінює його положення та права на новій Батьківщині. 

Спочатку  була жінка

20-ті, повоєнні роки нового століття, стають для Якова часом змін, кохання і неочікуваного багатства. Міфом, що залишився з ним на все життя і навіть довше, безперечно була його дружина. Донька адмірала, права рука Макогона, а то й розвідниця, яка насправді ховалася в тіні Mac’Ovenа – Сюзен Феллон. Теорій існує багато. Містична історія знайомства двох людей, на шляху до щастя яких стояла лише одна перепона, – дівчина вже була заміжньою. Багато джерел вказували на те, що вона мала статки і могла покинути чоловіка, не зазнавши при цьому великих фінансових втрат. Та насправді до безтями закоханий Макогін і Сюзен знали, що роблять: як кажуть у фільмах про подібних кримінальних авторитетів “немає людини – немає проблем”. Одного ранку чоловік Сюзен не прокинувся через отруту чадним газом. Чим вам не Бонні і Клайд? І так, чи гра того вартувала не відомо, бо адміралом її батько ніколи  не був, а бідолазі-чоловіку просто не пощастило опинитися не в тому місці, не в той час. 

Тож звідки гроші? Кохання до крадіжки…Євангелій?

Ставши громадянином США він отримує право виїздити за кордон і неочікувано згадує про Україну і своє походження. Існує думка, що взявши під час однієї зі своїх поїздок старовинні рукописні богослужебні книги кінця XV століття, що були власністю Путнянського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці в Румунії (православної святині часів Молдавського князівства) він перепродує їх в Америці, а отримавши початковий капітал обирає собі прізвище останнього гетьмана козацької України для формування реноме графа Розумовського. Далеко не єдина з його масок, проте найбільш впізнавана. 

Таким чином він зміг створити свою подвійну особистість, долучитись до "клану", ідентифікуючи себе маркером елітарності та вищості. З того часу, його сліди з’являються то тут, то там в Європі, Прикарпатській Україні, Галичині, Буковині, а досі невідомий нікому американець отримує можливість стати своїм серед українців. Дорогі готелі, нечувані витрати за лічені дні, вишукані костюми і харизма істинного аристократа. Про нього почали говорити всюди, створювали міфи і підозрювали у шпигунстві, бо хто ж ще міг отримувати зарплатню таких розмірів і абсолютно не перейматись про ціну речей. 

Користуючись нагодою і надходженнями коштів, про джерело яких ходять чутки і дотепер, він відкриває три свої найголовніших Укрбюро – в Лондоні, Женеві та Празі. Початок 30-х років, чергова криза українського суспільства, люди розпорошені між різноманітними європейськими країнами,  передчуття нової війни з Німеччиною. Українські націоналісти кажуть: “Нам потрібна адекватна комунікація, ми інколи навіть знати не знаємо про діяльність членів нашої організації в інших державах!”. Мережа видавництв і преси – нездійсненна мрія в умовах безгрошів’я і нестабільності. Аж ось з’являється він – харизматичний рятівник, якому відразу починають довіряти, передавати відомості, з якими були ознайомлені тільки посвячені особи. 

Одного дня Яків Макогін прибуває і до Чернівців. Звісно, як оминути місто, що сповнене подібних авантюрних історій. Вирішує залишитись надовше. Тут знаходить потрібні контакти, “своїх людей” і нові способи збагачення. Чи то для прикриття, чи то просто з доброї волі стає меценатом і фактичним спонсором газети “Час”. 

Про цей факт Іванові Монолатію повідомив та надав документи, що його підтверджують директор Державного архіву Чернівецької області Микола Рубанець. 

У формуванні повної картини життя Чернівців того часу та характеру його мешканців історику допомагала співробітниця Наукової бібліотеки імені Юрія Федьковича Оксана Бабюк. 

Підтримати свого давнього приятеля та колегу прийшли і професори Микола Гуйванюк, Михайло Чучко та Ігор Піддубний. Будучи досвіченими дослідниками в галузі історії, вони як ніхто інші розуміють важливість та складність створення таких матеріалів, їхній вплив на наше уявлення про епоху та сьогодення.

Зустріч пройшла надзвичайно динамічно, гостя захоплено слухали як професійні журналісти, краєзнавці, так і просто небайдужі чернівчани, що повністю поринули в цю детективну історію, завдяки чому всі навіть не помітили як швидко пройшов час. 

Тож дізнатись, ким насправді є Яків Макогін, як йому вдалося всіх майстерно обхитрити, а також взяти інші книги Івана Монолатія ви можете в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського. 

Іван Монолатій – історик, почесний краєзнавець України, член Національної спілки краєзнавців України, член Національної спілки журналістів України, Кандидат історичних наук, доктор політичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка.

Підготувала Теленько Катерина