Бачити місто очима митця: 60 років з Дня народження художниці Наталі Ярмольчук

Наталя Ярмольчук жила в самому центрі міста, поряд із Площею Пресвятої Марії, тому з дитинства обожнювала ландшафт та краєвиди цього окремого магічного "містечка в мініатюрі". Звично поглянувши вранці крізь вікно на випадкових перехожих, вона щоразу дивувалася його мінливості та чарівності цих випадкових змін. В автобіографії писала: “Все, що я роблю зараз, присвячую Чернівцям. Полюбляю увірватися з етюдником в день, що тільки-тільки прокидається, і йти, як на побачення, на зустріч з Турецьким мостом, вокзалом, театром чи простим затишним двориком. [...] Тема моїх робіт – міський пейзаж. Домінують зимові, осінні краєвиди вулиць, будинків, двориків, адже найближчою та найдорожчою для мене є рожево-срібна, сіро-золота і синьо-коричнева колірна гамма”

Як талановитий графік Наталя Ярмольчук змальовувала Чернівці лаконічно, вивіреними лініями та штрихами, ніби портрет людини у кожному із настільки різних, але від того не менш прекрасних періодів життя. Таке враження, що її олівці ніколи й не знали грубості чи різких ліній, ламаних кутів світла та хаотичних, масляночорних тіней, а завжди були другом та помічником справжнього художника у спробі створити власний мистецький світ із його деталізованими будинками, тротуарами та вуличками, які ніби раптово виникають нізвідки і так схожі на ті, якими ми ходимо щодня.

Знайти незвичний ракурс, зайти в глибину зовсім не примітної, старої та тихої вулички – все це потрібно, щоб споглядати і зрозуміти нову красу, мазками примхливої фарби створити чуттєвий і ніжний образ міста на пагорбах. Для цього Наталя ладна була подолати все: її ніколи не зупиняла погана погода, а перше дихання холодного повітря завжди дарувало радість та нові сили. 

На превеликий жаль, Наталі Ярмольчук вже давно немає поруч з нами, але неповторні моменти її натхнення, майстерності, діалогів з мистецтвом знайшли своє втілення у повітряній та кольоровій легкості, яку вона завжди дарувала місту та його мешканцям навіть тоді, коли сама її втрачала, щоб ми ніколи не забували бачити більше, ніж це дозволяє видима перспектива.