17-04-2025

«Маляр-баталіст, яким захоплювалася Європа»: до 160-річчя Миколи Івасюка

2025 рік є ювілейним для одного з найталановитіших буковинських художників світової слави, майстра історичного живопису, талановитого портретиста, автора жанрових і батальних композицій, педагога – Миколи ІВАСЮКА (1865 – 1937).

В квітні виповнилось 160 років від його Дня народження. Звісно, що з нагоди такого поважного ювілею мистецтвознавці вже сказали своє професійне слово, ще будуть розгорнуті невідомі сторінки його багатої спадщини і проведені фахові зустрічі. Вже так долі було відведено, що найщасливіші роки в мистецькому та особистому житті маляра пройшли в Чернівцях, а оскільки Микола Іванович майже 20 років в Чернівцях прожив поруч з Муніципальною бібліотекою імені Анатолія Добрянського і ми кожного дня маємо можливість легко вклонитись його пам’яті, адже на фасаді встановлена меморіальна дошка, яка нагадує про художника, сьогодні запрошуємо всіх небайдужих пройтися разом з нами чернівецьким адресами Миколи Івасюка і відкрити для себе творчість цього дивовижно скромного і талановитого художника.

Він народився 16 квітня 1865 року в місті Заставні в родині простих, але обдаровних майстрів, від яких і отримав свій мистецький хист. Батько займався різьбою по дереву і виготовляв надзвичайно гарні речі, мати дуже вправно вишивала. Миколка був її улюбленою дитиною. Його з дитинства оточувало мистецтво навіть в побуті.

Після закінчення початкової школи, батьки віддали здібного хлопчика на науку до «Православної вищої реальної школи» (нім. K. k. Realschule in Czernowitz) на той час по вулиці Семигородській). Сьогодні це Чернівецький ліцей №16 ім. Ю. Федьковича за адресою вулиця Головна, 87. Хлопцеві випало щастя бути учнем буковинського художника, визнаного майстра-портретиста і талановитого педагога Юстина Пігуляка. Він був першим вчителем Миколи Івасюка з малювання, який опікувався ним, мав талант відкривати здібних учнів, які потім завжди згадували, що Пігуляк ставився до них з особливим теплом і навіть на уроках розмовляв українською.

Він був дуже зайнятою людиною, багато часу віддавав живопису та громадській діяльності, але все ж таки знаходив можливість давати юному Миколі додаткові безкоштовні уроки з живопису, техніки і композиції, знайомив з історією мистецтва. Завдяки його опіці хлопець був знайомий з багатьма відомими людьми краю і саме Юстин Пігуляк благословив його на подальшу науку.

Навчався Івасюк у вищий реальній школі 7 років, до 1884 року. І в цьому ж році здійснилася його заповітна мрія – він став студентом Віденської академії мистецтв. Не зважаючи на скромні матеріальні можливості, він щоденно і наполегливо працював над етюдами, ретельно і дуже професійно виконував всі завдання, вивчав світову мистецьку спадщину відомих майстрів. Досконало вивчив всі техніки малярської вищої школи і пізніше створив довершені портрети, композиції, пейзажі. Та найбільше його цікавив історичний жанр і саме в ньому він здобув собі світову славу.

Після успішного завершення академії, його як одного з кращих художників історичного жанру рекомендували до Мюнхенської академії мистецтв для дальшого вдосконалення. Там йому пощастило навчатися в майстерні славетного німецького художника угорського походження, професора Олександра Ліцена-Майєра (Александр Liezen-Mayer). Він вважався одним з кращих портретистів свого часу, був ілюстратором класичних творів. З 1883 року став професором історичного живопису в Мюнхенській академії і весь час віддавав викладацькій справі та улюбленим студентам. Майєр передав всі свої знання талановитому і ретельному студенту Миколі Івасюку. Саме в Мюнхенській академії він познайомився з Юзефом Брандтом, відомим польським художником-баталістом і колекціонером козацької старовини.

Юзеф був на 24 роки старшим, уродженим шляхтичем. Він щоліта запрошував друзів-художників до своєї садиби в Ороньську: відпочити на природі, помалювати (а малювати було що: Брандт мав розкішні кінські стайні). Так виникла «Вільна Ороньська Академія».

Перебуваючи на навчанні в Мюнхені серед таких творчих особистостей, Микола Івасюк почав працювати над картиною «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Над нею він працював з перервами впродовж сорока років, віддаючи багато творчих сил і енергії. «То моя найважливіша ціль, яку я собі поставив», – писав він пізніше своєму найпершому біографу, духовному наставнику, критику і публіцисту Осипу Маковею, який був для нього авторитетом.

На той момент, в 1893 році, їх відвідав художник Ілля Рєпін, якому Бранд представив Миколу Івасюка. Він вперше побачив та був у захопленні від задуму полотна про Хмельницького. Він дуже вчасно підтримав молодого художника, відзначивши, що кращої роботи не зустрічав. Саме він порадив Івасюкові по закінченню Академії повернутися на рідну землю, яку він відчуває і де йому буде найкраще працювати. Як згадують сучасники, саме в той момент Рєпін поблагословив юного талановитого художника і передбачив йому велике мистецьке майбутнє. Це передбачення виявилося пророчим.

Отже, Микола Івасюк послухав поради і в 1897 році повернувся в Чернівці. Ще навчаючись у Мюнхені, він познайомився з дуже гарною і співучою Цецилією Юнг, яка була з дуже скромної сім’ї. У 1898 році одружився з нею і привіз її в столицю Буковини. В нашому місті у подружжя народилося дві донечки. В 1903 році – Олена Івасюк, яка пізніше працювала в Академії наук над укладанням німецько-українського словника та в 1908 році – Олександра Івасюк (в одруженні Кудлай).

На той момент у місті було дуже активне культурно-мистецьке життя, Миколу Івасюка радо зустріли і він одразу влаштував персональну виставку. Художник зарекомендував себе як майстер жанрового живопису і спробував себе в написанні картин на історичні теми. Осип Маковей писав: «У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоб піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк». Персональна виставка в Чернівцях стала першою творчою зустріччю із земляками. На суд буковинців він виставив полотна «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком», «Битва під Хотином», жанрові «Мати», «Буковинець» та інші.

Творчість і постать Миколи Івасюка мала дуже велику популярність. Про нього жваво говорила українська, німецька, польська періодика. Європейські видання почали активно писати про нього і пророкували велике майбутнє. У нього було широке коло спілкування.

Крайова влада виділила Івасюку творчу майстерню за сучасною адресою вулиця Ольги Кобилянської, 7, за якою в австрійські часи був магазин «Мистецтво» з виробами для художників (пензлі, фарби, мольберти та інше необхідне приладдя) та зал, де влаштовували виставки. За спогадами, саме тут геніальний буковинський художник виставляв свою картину «В’їзд Б. Хмельницького до Києва». Як тоді було прийнято, він її возив всюди з собою. Подивитись це знамените полотно приходили люди з Чернівців та всієї Буковини. Зі всіх європейських столиць приїздили небайдужі українці подивитись на знамените полотно, про що свідчить листування. Його відвідували Ольга Кобилянська, Богдан Лепкий, Леся Українка, Осип Маковей, який завжди надсилав художнику літературу, допомагав матеріально. Сам президент уряду Буковини разом із почтом вищих чинів завітав до майстерні художника. Івасюк детально пояснював їм картину, що означає сюжет, синьо-жовті прапори...

Недалеко звідси, на правій стороні вулиці, нині вулиця Ольги Кобилянської, 2, розташовувалась кав’ярня «Бельв’ю». Її переобладнали в 1900 році у стилі сецесії на замовлення власника Германа Ґлаубарта. Тут розміщалися вар’єте, кав’ярня і ресторан, які обіцяли відвідувачам за їхні гроші достоту «чудовий вигляд» і відповідний настрій. І справді, з вікон кав’ярні та готельних номерів відкривався чудовий вид на площу, на якій можна було спостерігати за життям міста, оскільки на ній в той час був центральний ринок. А на першому, так званому партеровому поверсі, була книгарня відомого видавця Ромуальда Шаллі (Romuald Schall, Buch-und Musikalienhandlung), в якій модний буковинський художник Микола Івасюк виставляв свої роботи.

На цій же вулиці, за адресою вулиця Ольги Кобилянської, 21, в будинку, спорудженому у стилі історизму кінця ХІХ століття, в 1913 році мешкав професор Василь Івасюк, старший брат художника Миколи Івасюка. Він працював вчителем, або як на той час казали професором, і очолював український відділ Чернівецької вчительської семінарії. Не оминав культурно-громадську діяльність, разом зі свої вчителем Єротеєм Пігуляком брав активну участь в роботі «Руської бесіди». Тому Микола разом з родиною сюди часто навідувався, про що пізніше згадувала його дочка Оленка.

Оскільки Микола Івасюк був чоловіком діяльним, то з 1899 року провадив художні студії – викладав для дорослих курси малювання і креслення в приміщенні промислового музею. У 1904 році Микола Івасюк разом із своїм вчителем Юстином Пігуляком у кредит купив будиночок за відомою адресою Українська, 37 (Josefsgasse, 5). Це кам’яничка кінця ХІХ століття, яка на той час була щойно збудована, з пишним оздобленням у стилі необароко, але вже з деякими елементами сецесії і з прилеглою садово-парковою територією. Цінний взірець житлової аристократичної забудови кінця ХІХ століття у стилі «необароко», оздобленої кованою брамою із елементами художнього декору.

Саме тут в 1908 році в нього народилася друга донечка Олександра Івасюк. Меморіальна дошка на фасаді свідчить, що тут жив один з найвидатніших українських художників Микола Івасюк і цей будинок внесений до реєстру пам’яток історії місцевого значення.

В цьому будинку він створив першу на Буковині художню школу для бідних, але здібних буковинських дітей. Крайовий сейм Буковини виділив Івасюкові 1000 крон на відкриття мистецької школи. У цьому домі художник мав ще одну майстерню, де працювали молоді учні, які малювали церковні образи для іконостасів, котрі завершував Івасюк. Попри талант, він змушений був розписувати іконостаси в церквах міст Заставна, Кіцмань та деяких сіл Буковини, аби утримувати родину.

Проте найбільше часу він віддавав своїй улюбленій праці – написанню картин. Після повернення з Мюнхена Івасюк працював у Чернівцях як портретист та художник на історичні теми, а також баталіст. Автор портретів діячів української культури – Юрія Федьковича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича, Миколи Скрипника та інших. Він мав до того ще й добрий голос, тож під час праці наспівував історичних пісень «Буковино моя мила», «Над Прутом у лузі калина стоїть», «Ой попід гай зелененький».

Пам’ятають постать Миколи Івасюка і в Українському Народному домі за адресою вулиця Українська, 31 де він допомагав оздоблювати внутрішні інтер’єри та писав портрети українських діячів, які прикрашали його стіни. Не раз він бував в доброму товаристві за адресою вулиця Шевченка, 55 у професора Степана Смаль-Стоцького, куди приїздили люди науки та мистецтва з усіх країн Європи.

У 1908 році він спробував пожити у Відні, проте жодна європейська столиця не могла йому замінити Чернівці (він завжди сумував за рідною землею). Тож він повертається з сім’єю до Львова, потім їде в Київ. У 1915 році Миколу Івасюка, захопленого у полон російськими військами (як «німецького шпигуна»), вислано до м. Ростов-на-Дону. Після світової війни художник переїхав до Києва, а з 1919 року жив то у Львові, то в Чернівцях. У 1919 році йому, як художнику з високим міжнародним авторитетом, уряд Директорії УНР доручив створити ескізи для поштових марок УНР. Микола Івасюк виконав малюнки восьми (номіналами 2, 3, 30, 50, 80, 200 гривень) з 14 марок і зробив загальне оформлення серії, що отримала назву «віденської серії». Друк марок був завершений 31 травня 1921 року, проте у зв’язку з витісненням військ Директорії за межі України марки поштового застосування не мали. На запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року Івасюк з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в Київ. Був професором Київського художнього інституту, працював у системі Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), виконував художні плакати для фільмів, малюнки для журналу «Кіно».

За спогадами його доньки, саме там у 1932 році батько зробив останній мазок на картині «В’їзд…». Щоб картина краще зберігалася, він зняв її з підрамника, скрутив у рулон, поклав до спеціальної скрині і поставив у кутку квартири. Це її врятувало. Коли його заарештували, то з дому позабирали всі вартісні картини і папери, а її випадково не побачили.

У липні 1937 року Микола Івасюк був заарештований органами НКВС за сфабрикованим звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі». Тривалий час не було відомостей про його останні дні. Але останнім часом стало відомо, що видатний художник історичного жанру Микола Івасюк був розстріляний у сталінських катівнях 25 листопада 1937 року і похований у Биківнянському лісі поблизу Києва. Реабілітований посмертно за стандартним формулюванням: «за відсутністю складу злочину».

Протягом життя Івасюк створив понад 500 художніх шедеврів. Автор полотен: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1892–1932), «Богдан Хмельницький під Зборовом» (1892), «Біля студні» (обидва – 1889), «Б. Хмельницький під Збаражем», «Битва під Хотином» (1903), «Богдан Хмельницький і кримський хан під Кам'янцем-Подільським», «Іван Богун у бою під Берестечком» (1919), «Б. Хмельницький під Зборовом» (обидва – 1893), «Захід сонця» (1896), «Гуцулка під деревом», «Козак із дівчиною біля криниці», «Поцілунок», «Очікування», «Жнива», «Ніч у Віфлеємі» (усі – 1900-і рр.), «Батько художника» (1900), «Битва під Хотином» (1903), «Соняшники» (1907), «Мати» (1908), «Кубанські козаки у Львові» (1917), «І. Богун під Берестечком» (1921). Портрети: «Ю. Федькович» (1885), «Автопортрет» (1887), «Буковинець», «Т. Шевченко», «І. Франко» (обидва – 1924). а також значну кількість жанрових картин, портретів діячів української культури. У Львівській Національній бібліотеці збереглися листи Миколи Івасюка до Олександра Барвінського, Володимира Гнатюка, Осипа Маковея.

Їх в українських музеях на сьогодні зберігається близько сорока, з них частина в приватній колекції іншого видатного буковинця – співака Дмитра Гнатюка. Доля більшості картин досі невідома. Під час війн і розпаду імперій роботи Івасюка вивезли за кордон. Картини Івасюка у приватних колекціях і музеях Польщі, Німеччини, Австрії, Румунії і Канади. Дослідники ще не один рік вестимуть пошуки картин по світу.

А ми пропонуємо сьогодні уважніше переглянути ще один твір Миколи Івасюка, який прикрашає найвишуканішу споруду Чернівців.

На початку ХХ століття, впродовж 1900–1901 років, на Центральній площі, біля Ратуші постала найвишуканіша споруда міста. Безперечно, вона є окрасою Чернівців і його гордістю, яка заслуговує стати візитівкою міста як найкраща будівля сецесії. Це приміщення Дирекції ощадних кас у Чернівцях, або, як називали цей банк місцеві українці, «Банк щадничий». Щоправда, до того часу нумерація площі помінялася і її адресою вже була Ринкова (тепер Центральна) площа, 10. Знавці архітектури вважають її однією з найкрасивіших сецесійних пам’яток, які збереглися у Центрально-Східній Європі. Автором справжньої перлини чернівецької архітектури є відомий австрійський архітектор Губерт Ґесснер (Hubert Johann Gessner, 1871–1943). Співавтор – Прокоп Шупіх (Prokop Šupich), будівництво разом з Робертом Вітеком (Robert Vitek). Сьогодні тут розташовується Чернівецький обласний художній музей.

До внутрішнього оздоблення цієї перлини було запрошено саме Миколу Івасюка. В 1904 році він майстерно виконав живописний плафон сходового майданчика, алегорична композиція якого виконана у дусі академізму з елементами модерну, що властиво для ранніх творів митця.

Простір другого і третього поверхів об’єднаний овальним прорізом, декорованим рельєфним орнаментом та кованими ґратами, ідентичними тим, що на сходах. Контури цього прорізу повторюються в такому ж овальному мальовничому плафоні на стелі третього поверху. Ця велика алегорична композиція на полотні із зображеннями жіночих фігур та путті. В цьому академічному творі Івасюка виразно прослідковуються риси модерну, що властиво було для ранньої творчості митця. Художню цінність плафона описала мистецтвознавець, член Національної спілки художників України Тетяна Дугаєва: «…саме наш буковинський художник зумів у живописній алегорії плафона розкрити, як ніхто інший, мету діяльності щадниці, призначення якої – перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до науки та мистецтва, від чого, зокрема, залежав високий рівень розвитку духовної сфери. Символіка персонажів твору та їхніх атрибутів красномовно розкривала тему призначення діяльності головної буковинської щадниці та її роль у діловому житті краю.

Будівля вражає витонченими інтер’єрами, в яких поєднані скульптура, живопис, ліплення, вітраж, художній метал, дорогоцінні камені. Кольорова гама і орнамент стін, дверей та мозаїчної поліхромної підлоги, гармонійне поєднання майстерної ковки, вітражів та скульптури створюють враження цілісного витвору мистецтва, виражаючи головну ідею стилю модерн».

Будинок є унікальною пам’яткою архітектури національного значення. Зовнішнє оформлення та інтер’єри будівлі, виконані під час її спорудження, загалом не зазнали істотних змін з плином часу і зберегли неповторний віденський сецесійний стиль.

«Мальовнича багатофігурна композиція була задумана Миколою Івасюком як своєрідна емоційна та змістовна домінанта інтер’єру приміщення. Саме в такому контексті прочитується зміст твору і саме цю ідею творчо реалізував автор. Основну ідею уособлюють алегоричні жіночі фігури з атрибутами, ангел та численні путті (амурчики) з квітами. Вони зображені у стрімкому русі, у складних сильних ракурсах, літаючими в повітрі серед хмар на фоні неба та колонади. По центру бачимо струнку витончену постать крилатого ангела з трубою, який є провісником і наставником на добрі справи. В його руці символ миру – оливкова гілка. Ліворуч – три жіночі постаті, які репрезентують торгівлю і ремесла. З кадуцеєм, який вважався символом торгівлі та примирення, зображено богиню щастя та успіху Фелісітас. Водночас згадаємо, що кадуцей є традиційним атрибутом і бога торгівлі Гермеса. Слід наголосити, що існують різноманітні відтворення цього символу; відтак одна з форм кадуцея подана в композиції М. Івасюка. Жінка поруч уособлює алегорію ремесел. Вона тримає куделю – давній символ ткацького ремесла й атрибут рукоділля. Праворуч зображені музи – покровительки поезії, мистецтв, наук і освіти. Одна з них – з розгорнутим сувоєм та паличкою для писання. Можна припустити, що це богиня історії Кліо, яка записувала найважливіші події. Зазначимо, що історію древні греки відносили до мистецтв. Поруч художник зобразив жінку, яка тримає ліру – символ музики й творчості. Відомо, що ліра була атрибутом кількох міфологічних персонажів, зокрема й богині Ерато, яка вважалася музою ліричної поезії. У другій руці у неї смолоскип, що символізує знання та освіту»

В 2011 році проведено масштабну реставрацію вітражів та інтер’єрів, і зараз ми маємо можливість милуватися цим вишуканим шедевром Миколи Івасюка.

На пошанування пам’яті видатного майстра світової слави у Чернівцях працює дитяча художня школа його імені, де навчаються талановиті діти. А в області 2013 року започаткували премію імені Миколи Івасюка, яку вручають у день загибелі художника.

Детальніше про творчість і «…найвищі здобутки буковинського художнього осередку, з кінця ХІХ століття, пов'язаний з творчістю Миколи Івасюка» можна дізнатись в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського в 4-му томі нового видання «Історії української культури» та книзі «Микола Івасюк – мистецтва невмирущий птах», який підготувала Заставнівська Центральна районна бібліотека.

Детальніше про творчість Миколи Івасюка можна дізнатися у мистецьких розвідках невтомної дослідниці творчої спадщини чернівецьких малярів Тетяни Дугаєвої за посиланням: https://tdugaeva.webs.com/index_list_articls.html

І на завершення хочеться побажати, щоб дослідникам вдалося віднайти твори Миколи Івасюка, що перебувають по приватних колекціях, і видати поважні дослідження, де будуть представлені твори цього талановитого маляра світової слави. Це вже потрібно не стільки йому, скільки нащадкам. Цей чоловік не витратив намарно ні хвилини і залишив по собі дуже цінну мистецьку спадщину. Вона повинна зайняти достойне місце серед духовних скарбів української народу…

Микола Івасюк. Секрети чернівецької преси 1900-х років. Микола Івасюк, 155-ті роковини. // Газета "Версії", №16, 16-22 квітня 2020. С. 4

М. Івасюк. Плафон в інтер'єрі Художнього музею Микола Івасюк створив 1904 року. // Газета "Версії" №3, 17-23 січня 2019

Микола Івасюк. Кіноплакати Миколи Івасюка. Про маловідому грань творчості митця. // Газета "Версії", №15, 16-22 квітня 2015 р. С. 12.

(Микола Івасюк) Микола Івасюк - автор плафона в інтер'єрі Художнього музею в Чернівцях. // Газета "Версії", №19, 8-14 травня 2014 р.

(Микола Івасюк) Фіалкова марка з Відня. Українська Народна Республіка у художній мініатюрі. // читати інтернет версію газети Газета "Версії", №4, 23.01-29.01 2014 р.

Микола Івасюк - автор композиції невідомого фотопортрета О. Кобилянської і обкладинки раритетного українського видання. // Газета "Версії", №47, 21-24 листопада 2013 р.

Підготувала Леся Щербанюк