Леви в архітектурі міста

Поруч із загальними уявленнями про лева як символ сміливості, мужності та хоробрості йому нерідко приписують саме біблійне значення. Не останню роль у цьому, звісно ж, відіграло те, що лева найчастіше за каноном асоціюють з Христом. Образ лева також пов’язаний з євангелістом Марком, символом якого в свою чергу, згідно з Об'явленням Святого Івана Богослова, є власне крилатий лев. Лева ми бачимо і на картині Альбрехта Дюрера “Святий Ієронім у пустелі” (1496). Саме цей відомий теолог і пов’язав образ Святого з величним звіром, “голосом пустелі”, обгрунтувавши своє пояснення словами з першого розділу Євангеліє від Марка: “Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!”.

 

Та зрештою, коли ми беремо до уваги лише біблійне трактування, це суттєво зменшує часове значення цього символа у мистецтві, не дає нам пояснень стосовно раніших, дохристиянських зображень та того, як поступово фігура лева стала супроводжувати нас у багатьох аспектах життя. 

 

Анімалістичні мотиви в живописі, скульптурі з’являються від найдавніших часів: ми можемо побачити постійну присутність тварин поруч із людиною – чи то будуть плавні вигини змій навколо граційних жіночих рук, чи то лискучий розсип гриви коня, на якому мчить у бій воїн в масивних латах, чи то видовжений ніс мисливської собаки, що поруч із господарем полює на здобич. Разом із тим домінантною у цих жанрах все ж залишалася людина у своїй винятковій красі та фактурі ліній, напівтінях світла, що просочувалось крізь вимогливий холодний мармур або маслянисту текстуру фарби. Ця велич людини в статиці тривалий час була радше елегантним спотворенням реальності і досягалася за рахунок можливості щоденного спостереження за мімікою, жестами, рухами на власному прикладі та прикладі інших. 

 

Доволі довго самостійні скульптури чи полотна, на яких головним героєм є тварина, були скоріше винятком з загальних правил, ніж основою творчості через складність точного відтворення форми, характеру їхніх рухів та зрештою відсутність канону зображення деяких з них як чогось священного, оточеного ореолом містичної віри або наділеного унікальними психологічними особливостями. Тож в суворому античному світі, якщо не враховувати монументальних скульптур із зібраннями муз та атлантів, багато хто залишався надзвичайно самотнім навіть після увіковічнення в камені.

 

Подібним благородним сумом за всю історію людства митці змогли наділити лише одну істоту – Лева, чим фактично зробили його рівним собі. Тут варто дещо уточнити: на відміну від сучасних, люди античного світу, Стародавнього Сходу та Центральної Азії (греки, римляни, скіфи, ассирійці, та багато інших) могли бачити поряд із собою левів чи щодня та відтворювати їхній образ у найдосконаліших формах. Не в останню чергу саме необхідність погляду на безпечній відстані змушувала їх настільки возвеличувати та обожнювати Лева. Що вже казати про інші народи, які дізнавалася про цих хижаків із розповідей купців та записів мандрівних дослідників. Поява культу “короля звірів” в їхньому житті не відбулася раптово та неочікувано, а була цілком логічним продовженням тогочасної “глобалізації”. 

 

Звісно, важко сказати, що така популярність завжди досягалася гуманними способами: перевезення екзотичних тварин з колонізованих територій для забави імператорів стало якщо не нормою, то доволі звичним явищем. Та зрештою саме архітектура того часу та знайомство Півночі з Півднем в період раннього Ренесансу (їх зв’язок був чимось новим для мистецтва після ранього занепаду дуального “східно-західного” світу) дали нам приклади нового зображення левів і через популярність звіринців та так званих левових садів, що, за зразком східних правителів, нерідко створювали на замовлення. 

 

 

Хоч звісно, зв’язок цей простежується і раніше. Про левів європейська північ дізналася вже під час хрестових походів, а після їхнього завершення наприкінці 13 століття лев назавжди став частиною геральдики, уособлюючи владу та силу. Що цікаво, саме на гербах та геральдичних знаках західноєвропейських країн в період поширення християнства можна відзначити те, як лев поступово позбувається жорстоких тваринних рис і набуває людських: у нього змінюється погляд, зникає оскал, а що найхарактерніше – його найчастіше зображують в позі, де він стоїть на двох лапах. З цього часу він майже постійно присутній у просторі міст, а особливо тих, що належали до колишніх імперій – на прапорах, коло могил національних героїв, на масштабних монументальних спорудах, та, звісно ж, коло найважливіших державних споруд. 

 

До того ж, він став прикладом вирішення проблеми синтезу скульптури, архітектури та анімалістики, адже доповнити портрет міста, вписавши його фігуру, маскарон з розкішною гривою чи навіть великі “котячі” лапи в загальний вигляд площі, фасад будинку чи окремий елемент екстер'єру виявилося набагато простішим завдянням, ніж прилаштувати десь масивну кінську голову. 

 

Так, після невеликого екскурсу в історію ми повертаємося на вулички нашого міста. Відомо, що Лев був частиною традиційної геральдики династії Габсбургів. Канонічним, саме габсбурзьким левом, вважають червоного лева на золотому тлі. Хоч зараз важко знайти фото, на якому присутнє саме таке зображення лева в Чернівцях, проте, зрозуміло, що як тільки місто стало носити горде звання столиці Герцогства Буковина, активно розбудовуватись та здобувати своє мистецьке обличчя наприкінці 19 століття, лев надихав багатьох скульпторів та архітекторів. 

 

Так, наприклад, колишній Палац Юстиції оберігали два леви авторства віденського скульптора Германа Коха, виконані з мармуру. Ця монументальна кам'яниця була зведена у 1904-1906 роках, а розробкою проекту та керівництвом будівництва займався королівський старший міністерський радник Франц Сковрон зі Львова. У загальному образі споруди він стилізував ренесансний флорентійський палац XV століття та переосмислив його в дусі модерну. Вважається, що тримаючи в своїх лапах два картуші леви таким чином підтримували два закони – Божий та юридичний. За словами художника Ореста Криворучка: “На одному було написано десять заповідей Божих, а на іншому – латиною Dura lex sed lex (Закон суворий, але справедливий). Станом на сьогодні цих написів ми вже не побачимо, тож свого часу він висунув припущення щодо оригінальності скульптур та їхньої можливої заміни в минулому на подібні, з іншого матеріалу. В будь-якому разі, на архівних фото ми можемо побачити цих левів крізь усі часи, а сьогодні неспішно розглянути їх під час прогулянки містом. 

Зовсім поруч, на Театральній площі, якщо зосередитись та придивитись, можна знайти багато анімалістичних рішень — це і суворі воли, що споглядають на нас згори, і птахи, що велично розкинули свої крила та леви, що однак сховані від нас у двох важливих для Чернівців спорудах. 

 

 

У театрі, збудованому за проектом віденської фірми Г. Гельмера і Ф. Фельнера (нині Музично-драматичний театр  імені Ольги Кобилянської), якщо перед омріяною виставою виділити собі час та поглянути на деталі у фойє-кулуарі на другому поверсі: на вишуканих дзеркалах з квітковим орнаментом можна помітити голови левів, що мирно відпочивають над масивними фігурними рамами та спостерігають за поціновувачами мистецтва, які так натхненно блукають коридорами в пошуках магічного дзеркала, що здійснить всі їхні бажання…Більше, про минуле нашого театру і його історію ви можете прочитати у статті, яку ми готували до Міжнародного дня театру:«Театральне мистецтво — шлях до інтелігентного суспільства»

 

 

Зовсім поруч, мультикультурні Чернівці мали і мультикультурних левів. Що говорить про це краще, ніж двоє спокійних кам’яних левів у вестибюлі Єврейського народного дому. Згідно зі Старим завітом Юда, що власне дав ім’я коліну Юди, був пов’язаний саме з символом лева: “Юда – лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здобичі: прихилившись він, поклався як лев й як левиця, – зведе хто його?”. 

 

Можна стверджувати, що прізвисько “лев” сприймали майже як родове ім’я. Так, як ми вже зазначали, навіть через багато століть в “Об’явленні святого Івана Богослова” Ісуса Христа називають левом цим, першочергово, даючи нам знання про його походженням: “А один із старців промовив до мене: «Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу і зламати сім печаток її»”. Загалом ця споруда, як величне втілення таланту Юліуса Бохнера та Йозефа Шрайбера (1907-1908 рр.), всуціль сповнена символами, про які можна говорити та розглядати безкінечно.

 

А ми продовжимо нашу прогулянку, відвідавши не менш важливу для нашого міста площу – Площу Філармонії. Поруч з колишнім будинком Музичного товариства в Чернівцях на розі сучасних вулиць Марії Заньковецької та Дмитра Гнатюка можна помітити споруду, з фасаду якої на вас дивитиметься безліч левів. Спершу тут був доволі скромний 2 поверховий будинок, – Колишній гуртожиток 41-го Буковинського піхотного полку, та після того, як місто, зокрема його військові частини, почали активно розбудовуватись, солдатів переселили у більші казарми (Про це читайте у статті «41-й Буковинський піхотний полк і памʼятник його хоробрим бійцям»). Згодом на місці гуртожитку близько 1910 року збудували величний 4-поверховий прибутковий дім з розкішними маскаронами сандриків у вигляді левів в оточенні кошиків екзотичних фруктів, що символізували багатство та достаток. 

 

 

Від площі ми швидко дістанемося до Будинку корабля, або, як його ще називали, “Шіфи”, зведеного у 1903 році і також прикрашеного левом, з пащі якого ллється питна вода. Щоправда на перших світлинах відсутній цей незвичайний фонтан, тож дослідники припускають, що елегантна окраса фасаду, на яку підсвідомо звертають увагу люди, що проходять тут у буденних справах, з’явилася кількома роками пізніше. Дві вулиці, які будинок завдяки незвичному архітектурному рішенню, ніби розсікає своїм носом, нерідко порівнюють із потужними річками, колись справжніми артеріями міста. Використання левів для фонтанів стало доволі характерним явищем в період Відродження. Цю його форму можна розглядати як символ життєдайності води та родючості, та важливим є і первісний зв’язок лева із стихією: саме його сузір’я найяскравіше Сяє в період розливу Нілу і є орієнтиром багатьох моряків у дальніх подорожах.

 

 

 

Піднявшись вище, ми бачимо максимально демонстративний приклад того, яке велике значення мали леви для нашого міста, адже помітити їх у деталях можна фактично з кожної сторони Центральної площі. 

 

Так, наприклад, надію та спокій, що його надає “цар звірів” відчував напевно і власник тоді вже п’ятиповерхового готелю “Золотий лев” (Hotel Golden Löwe) (1910) на розі вулиць Університетської та Поштової (Tempelgasse та Postgasse), адже впливові гості, якими часто були талановиті письменники та митці, могли тут відпочити від темпу вже доволі урбаністичного міста під захистом геральдичного лева на високій вежі готелю – лева Юди. Його найчастіше зображували саме у золотому кольорі на блакитному тлі. Хоч не можна остаточно стверджувати, що форма цього лева точно відтворює ту, що зображена на гербі Єрусалиму, адже він був остаточно затверджений значно пізніше, у 1950 році, проте схожість тут однозначно присутня. Додам лише, що інколи, задивившись вгору, багато хто з нас не помічає іншого, меншого левчика на сандрику вікна з боку вулиці Поштової.

 

Зовсім поруч на площі, був розміщений колишній готель “Weis”, на фасаді якого бачимо трикутний сандрик з вертикальними підпорами-колонами у вигляді жіночих скульптур (каріатид) та горизонтальну гірлянду з жіночим маскароном, а трохи вище голови левів з масивними вертикальними ліпними гірляндами, прикрашають другий поверх будівлі та доповнюють наше візуальне враження про споруду. Спершу ця будівля, зведена у 50-х роках 19 століття, слугувала будинком губернатора Буковини, тож немає нічого дивного, у виборі архітектором такого розкішного декору. Він і пізніше приваблював заможних гостей вже до готелю та цукерні. Тут спілкувалися найрізноманітнішими мовами краю та ділилися останніми новинами, а вже згодом, у 1900-му році приміщення стало ідеальним місцем для втілення потреб Товариства румунської культури. 

 

Оглянувшись, з іншого боку площі, перед міською Ратушею, ми побачимо на перший погляд зовсім не примітні, проте автентичні кам’яні лавиці із лапами левів, на яких гості міста можуть із радістю відпочити у затінку спокійного літнього вечора і, поглянувши на будівлю авторства архітектора фон Клаузвіца  на розі вулиці Ольги Кобилянської, 1 одразу помітити 4-го короля звірів. Ми вже говорили про популярність кав’ярень в нашому місті у статті “Зустрічі у кав’ярні: Петер Альтенбег, Паула Демант та літературний шлях Відень-Чернівці”). Задовольнити тогочасну чернівецьку публіку було вкрай нелегко, тож, щоб мати достойний прибуток недостатньо було продавати смачну каву, потрібно було відповідати естетичним смакам відвідувачів. Тому краса і сила на Панській (Gerengasse, 1) зустрічали вас одразу на порозі елітної кав’ярні “Габсбург” у вигляді масивного, але при цьому дуже витонченого маскарона лева в оточенні купідонів. Зрозуміло, що після переобладнання у 1909 році за планами Макса Моргенштерна, ніхто не міг протистояти спокусі переконатися, що власники вміють закохувати в атмосферу свого закладу? 

 

Спустимося вуличкою нижче, щоб заглянути в тихий дворик “Дому з кришталевими вікнами” за адресою Українська, 22. Про власників будинку та роль стилю арт деко у його оформленні ми розповідали у статті “Династія Фішерів та їх «Дім з кришталевими вікнами»”. Додам лише, що леви у  дерев’яному оздобленні вілли важливі ще й тому, що є прикладом того, як вимогливий модерний орнамент підпорядковувався загальній архітектурі будинку та водночас не був лише функцією. Так, митці поєднували екзотику і народні мотиви, зверталися до минулого як до джерела романтичної енергії і застосовували її на практиці. Так, леви стали частиною різьблених сходів, які поєднали в собі також гнучкість виноградної лози. 

 

 

Крокуючи вулицею Тараса Шевченка, ви можете помітити на своєму шляху великий необароковий будинок під номером 41 (Новий світ, 27) із дуже цікавим віконним замком ризаліту, який прикрашають ряд балясин та дві елегантні голови левів. Більше про архітектуру цього будинку та родину Кохановських, що була його власниками, читайте у статті “Дім поважного та високоосвіченого старости Кохановського. Частина II (продовження)”.

 

 

Вище, за адресою вулиця Тараса Шевченка, 16 (Новий світ, 4), поглянувши на будівлю з боку вулиці Головної ми можемо побачити розкішні дерев'яні двері з двома левами з кільцями в зубах, які виконували функцію дзвінків та дозволяли відвідувачам не голосно стукати в двері, а елегантно сповіщати про свій прихід. Колись тут розташовувалась Державна цісарсько-королівська промислова школа, відкриття якої у 1883 році відіграло велику роль у розбудові міста, зокрема вулиці Новий світ, адже саме за цією адресою у 1884 році під неї побудували нове велике приміщення. Нині це гімназія №11. 

 

 

Дорогою по головній вулиці міста ми бачимо ще декілька левів, що мирно споглядають за інтенсивним рухом машин, та поспіхом людей за адресами Головна 77 та Головна 54. 

 

 

І ось наша прогулянка доходить кінця поруч із двома парами левів. Одні з них, сховалися в консолях балконів будинку під номером 50 (Ратушна, 22). Він належав єпархії та монастирю старообрядців-липован у Білій Криниці і на початку 20 століття був перебудований та оздоблений у стилі історизму. 

 

Наступна пара кам’яних левів, пильно дивиться на дві сторони міста з даху колишнього готелю “Palace”, перебудованого в стилі пізньої сецесії на місці готелю “У принца Австрійського”, за адресою Головна, 46 (Ратушна, 18). Пару їм складають голови богинь Афіни і Паллади. Нині тут розміщується готель “Київ”. 

 

Звісно, що сьогодні ми розглянули далеко не всі фігури, скульптури, маскарони та голови левів, що присутні в нашому місті. Це лише частина великого пласту дослідження архітекторів, митців та просто небайдужих мешканців. На цю статтю мене надихнули всього чотири, зовсім скромні голови левів, які я щоразу проминала дорогою до роботи, поглядаючи на фасад будинку за адресою вулиця Головна, 4 та одного самотнього лева, який проте колись мав пару на вже випробованому часам фасаді будинку номер 23 по вулиці Головній. 

 

 

Джерела: 

 

The Workshop , 1872, Vol. 5, No. 6 (1872), pp. 81-85

The Workshop , 1872, Vol. 5, No. 7 (1872), pp. 97-102

The Workshop , 1874, Vol. 7, No. 5 (1874), pp. 65-69

Студницька М. Синтез мистецтв у громадській і житловій архітектурі Галичини першої третини ХХ століття / М. Студницька // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. - 2014. - Вип. 14. - С. 158-177

Мельник І. Czernowitz : історичні вулиці, будинки та видатні особистості : урбаністичні есеї / І. Мельник, Л. Щербанюк, О. Любківський. – Чернівці : Друк Арт, 2015. – 416 с. : іл. 

 

Фото Катерини Теленько та з архіву Едварда Туркевича