Різдво "У фокусі кадру"

 

Багато хто вважає, що особливої популярності жанр набув саме в 90-х, після світової прем’єри відомого всім фільму “Сам удома” (1990) та його наступних частин, але що як я вам скажу, що він існував ледь чи не всю історію кіно, а справді став популярним після появи та можливості накладання аудіоефектів? Тож сьогодні говоримо більше про Різдвяне кіно та його витоки. 

 

Розповідь про історію різдвяного кіно можна вести від чорно-білих німих фільмів-адаптації класичних казок, у яких так чи інакше присутня магія свята. Зокрема, за повістю Чарльза Діккенса “Різдвяна пісня у прозі” (A Christmas Carol, 1843), яка завжди  залишатиметься поза часом і рейтингами, було знято кінострічку під назвою “Скрудж, або привид Марлі” ще в 1901 році. Саме Діккенс надав особливої важливості Різдву в літературі і значення межового переходу, особистої трансформації під час свят. 

 

З оригінального хронометражу фільму збереглося лише близько половини, тому трихвилинна версія, яку можна знайти у вільному доступі в інтернеті, здається дещо фрагментарною й недомовленою історією. Та достеменно відомо, що грудні 1901 року цей фільм презентували британським королю Едуарду VII та королеві Олександрі в Сандрінгемі під час королівського показу. У кінострічці також міститься найстаріший відомий перехід між сценами за допомогою ефекту «wipe», або ж “стирання” попередньої сцени. Згодом, перегляд адаптації цієї історії на новий лад став, можна сказати, новорічною традицією багатьох поколінь, а герої інколи перевтілювалися у дуже неочікуваний спосіб, що зможемо прослідкувати згодом.

 

 

Декілька ж десятиліть це була скоріше примха окремих кіновиробників, ніж справжня тенденція. Складно сказати, чи були різдвяні фільми дійсно популярними. До того ж Перша світова війна на деякий час сповільна домінантне європейське кіновиробництва і значною мірою перенесла його до Голлівуду, де режисери мали більше свободи та технічних можливостей. Проте, звісно ж, говорячи про 20-ті не можна не  пригадати “Золоту лихоманку” (1925), Чарлі Чапліна, де він виступив режисером, автором сценарію, композитором та зіграв головну роль. Це зворушлива Історія Одинокого Бродяги, який вирушає на Аляску під час золотої лихоманки (періоду масової міграції та неорганізованого видобутку золота на нововідкритих родовищах), де переживає голод і зрештою знаходить справжнє кохання.

 

А в 1930-х світ побачила низка короткометражних та повнометражних анімаційних фільмів, з яких почали свій злет такі студії-гіганти як Columbia Pictures, Metro-Goldwyn-Mayer та легендарний Walt Disney Production. 

 

Цікавим для того часу, наприклад, був короткометражний мультфільм “Мир на землі” (1939) від кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer про постапокаліптичний світ, населений лише тваринами. В ньому двоє білченят питають у дідуся про людей, які колись населяли планету, і він розповідає моторошну історію, як людство загинуло через війни, жадібність та зло.

 

Не дивно, що після такого тривожного передчуття, що буквально насичувало повітря та плівку, подальших трагедій Другої світової війни «золотою ерою» для Новорічного кіно, як і для кіноіндустрії загалом неочікувано стали 1940-ві роки, в які Голлівуд перетворився на справжню фабрику мрій та продавав людям позитивні емоції, дефіцит яких в ча

си глобальної післявоєнної кризи, бив по ментальному стану чи не так само сильно, як голод по фізичному. 

 

Хоч дехто критикує фільми того часу за їхню наївність, часто прямі релігійні мотиви та примарну ідилію традиційного сімейного життя, багато з них стали справжньою класикою, без якої неможливо уявити різдвяний кіномарафон, як от – «Це прекрасне життя» (It's a Wonderful Life, 1946) та «Диво на 34-й вулиці» та (Miracle on 34th Street, 1947). 

 

Перший – фільм про чоловіка, який напередодні Різдва починає сумніватися у власному житті й з відчаю навіть задумується про самогубство. Несподівано Джордж отримує видіння альтернативної реальності, світу, в якому його ніколи не існувало, і усвідомлює цінність власного життя завдяки ангелу-охоронцю — Кларенс. Це канонічна історія про віру і світло, що здатне перемогти темряву (хоча, звісно, я б порадила цьому чоловіку все ж таки звернутися до психолога). 

 

Другий – про Санту, який змушує людей повірити в дива. По вулицях святкового Нью-Йорка гуляє справжній Санта-Клаус. Щоправда, в ньому хіба найуважніші діти впізнають чарівника. Поки він роздає уроки майстерності невмілому стажерові, його зауважує Дора і пропонує підробіток Сантою. Та яким би переконливим він не був у цій ролі, йому не вірить донька Дори, Сьюзан, адже у неї лише одна мрія — жити в повній та щасливій сім'ї. Але ж на те й Різдво, щоб мрії починали збуватися?

 

Деякі фільми не є суто новорічними, але часто асоціюються з сімейним переглядом у грудні, наприклад “Громадянин Кейн” (1941) або “Касабланка” (англ. Casablanca) (1942), зняті в тих таки 1940-х роках. Як не дивно, ці драми не втрачають своїх високих позицій у рейтингах вже надзвичайно довго (і це лише говорячи про еру онлайн-оцінок), бо також сконцентровані на внутрішніх конфліктах, боротьбі любові та гідності, добра і зла. Обидва вони поклали початок окремим жанрам кіно, але це вже тема для іншої розмови.  

 

 

З роками різдвяні кінострічки ставали все більш різноманітними, змінювалися сетинги та змішувалися жанри, а вже з 1960-1970-х у кадрі окрім реальних людей та зрідка Санти з’являлися нові фантастичні персонажі, які відтоді назавжди стали символами Різдва. Візьмемо, наприклад, перший мультфільм про зеленого мізантропа Ґрінча, який намагався вкрасти Різдво, забравши всі подарунки та прикраси, знятий у 1966-му році. Його хитра посмішка лякала дітей, які вперше бачили його на екранах телевізорів, та викликала щирий захват у дорослих, які хоч і глибоко в душі люблять свята, завжди будуть раді залишитися в теплому ліжку і нікуди не виходити. 

 

Вісімдесяті та дев’яності вже стали справжнім бумом в плані маркетингу. Власне, тоді великі акули бізнесу, а відтак кінопродюсери зрозуміли всю комерційну привабливість передсвяткового шаленства. Зараз ми б назвали це надмірною витратою коштів на непотрібні речі, але саме кіно дало нам уявлення про те ідеальне Різдво з телеекранів: в плані декору, різноманітних дрібничок, іграшок та бажаних різнокольорових пакувань для подарунків. Такі фільми, як «Різдвяна історія» (1983), займають особливе місце в пам’яті глядачів не тільки завдяки сюжету, але й через здатність пробуджувати спогади про минуле, часто нагадуючи про їхні власні сімейні традиції та дитячі радощі. Деякі сцени прикрашання ялинки та прикраси з них встигли стати культовими, як от підвіски керамічних голубів із “Сам удома” або ж лампа у формі ноги зі згаданої “Різдвяної історії”. 

 

 

Остання стала класикою сімейних різдвяних комедій 1980-х, разом із експериментальним комедійним жахастиком “Гремліни” (1984) та неперевершеною чорною комедією “Нова різдвяна казка” (1988) з Біллом Мюрреєм у головній ролі, де цинічний і бездушний телевізійний керівник Френк Кросс отримує свій різдвяний урок від трьох привидів.

 

 

1990-ті продовжили тенденцію подібного міксу комедії та інших жанрів, тому навіть назви трьох культових фільмів, які бачили певно всі і кожен, говорять нам про неї – “Сам удома” (1990), темне фентезі “Жах перед Різдвом” (1993), зняте за ідеєю Тіма Бертона, в якому король Гелловін-міста, відкриває Різдвяне містечко і, зачарований святом, вирішує взяти його на себе, та, звісно, “Подарунок на Різдво” (1996) з Арнольдом Шварценеггером, де батько забуває купити найпопулярнішу іграшку сезону і змушений боротися з іншими у відчайдушних спробах знайти її.

 

 

Тож за що ми їх любимо? Дослідники зазначають, що більшість різдвяних фільмів, які стали культовими, відображають те, як людство бачило своє життя, а точніше його бажану версію. Вони ставали певним чином рефлексією проблем, про які не говорили або ж говорили вкрай мало. Наприклад, “Це прекрасне життя” через світло своєї історії, могло м'яко промовляти про важливість пошуку себе та власної самоцінності, а гротескний Грінч про можливість бути емпатичним та допускати когось у своє зранене серце, адже “Різдво приходить попри все” (Чарльз Діккенс).

 

Звісно, невід'ємною частиною магії різдвяного кіно завжди була надія. Це слово згадується чи найчастіше, яку б оглядову статтю ви не відкрили. Та вона не з’являється нізвідки. Через те, що різдвяне кіно здебільшого звертається до універсальних тем та переживань, що близькі кожному з нас, надія набуває майже духовного значення, адже дозволяє вірити, що, як і герої на екрані, ми здатні подолати будь-які труднощі. Телевізор тоді, чи то пак Netflix сьогодні, ні в якому разі не можна назвати новим Богом, але проживання позитивних емоцій наближають спільний перегляд ледь чи не до релігійного ритуалу, де вірою стає любов, сім’я, дім та міцні родинні зв’язки. 

 

Зрозуміло, що, на жаль, не всі їх мають, але саме кінематограф дозволяє нам на ці 2 години поринути та повірити в ідеалізований світ, альтернативну реальність, де у батьків, які на кілька днів залишили дитину без нагляду, не забирають батьківські права соцслужби.  Всі вони зосереджуються на тому, що саме під час Різдва люди проявляють своє справжнє обличчя та доброзичливість, згадують, що колись також були дітьми або ж, як у випадку з “Сам удома” – молодими батьками. 

 

Разом із тим лише у невеликій кількості нових фільмів ми можемо помітити згадки народження Ісуса або інші релігійні мотиви, вони рідко відіграють справді важливу роль для сюжету, що робить таке кіно ще більш зрозумілим для людей з усього світу. Новий символізм, нехай і дещо комерціалізований та зведений в абсолют, став для багатьох поколінь тим, що об’єднує довкола себе родини в атмосфері комфорту та затишку, якого важко досягти в будь-яку іншу пору року. Це чи не одна з головних причин, чому вони залишають фінансово успішними поза часом та кордонами. 

 

З психологічної точки зору, перегляд вже відомих вам кінострічок додає життю елемент передбачуваності та визначеності, а особливо в часи, коли все навколо змінюється з нечуваною раніше швидкістю. Вони викликають відчуття ностальгії в найкращому його сенсі, яке ще часто називають “Духом” Різдва. Вони створюють особлий осередок тепла та захищеності, повертають у безтурботне дитинство, коли світ здавався великим, але водночас неймовірним та простим. Саме тому нас не надто бентежить те, що умовний Гаррі Поттер починає навчатися в Гоґвортсі восени, а Різдво в цьому магічному та зовсім позбавленому релігійності світі з’являється на кілька недовгих сцен із обміном подарунками – музика, візуальні символи, неймовірний декор головної зали – все це кожного разу одразу пробуджує в нас знайоме щастя та захват. 

 

 

Тож що насправді робить різдвяне кіно – хорошим? Ми вже поговорили про елементи, за які любимо різдвяне кіно і цілком очевидно було б сказати, що згаданих речей достатньо – атмосфера свята, магічний сетинг, надія, віра в краще та все таке, але чому далеко не про всі з них ми говоримо з однаковим трепетом? Разом із тим, не всі фільми, де дія відбувається напередодні або під час свят взагалі можна назвати різдвяними (згадайте бодай 4-ту частину “Сам удома”, де навіть штучний сніг спромоглися закупити для сонячної Каліфорнії, а дива так і не сталося). 

 

Для мене, хороше різдвяне кіно це завжди про бажання режисера перенести в інший, кращий світ. Такого ефекту можна досягти лише вдалим сторітелінгом, в якому святковий мотив певною мірою працюватиме за декорацію. Звісно, його неможливо повністю прибрати, але більшість подібних історій будуть працювати і самостійно . До того ж, згадайте персонажів, які в них присутні. Вони яскраві, унікальні та незвичні, завжди «перебирають» на себе центральну роль, але водночас нам легко асоціювати їх із собою. Зазвичай вони проживають власну психологічну трансформацію, яка впливає на все їхнє життя. Саме тому історія Кевіна із «Сам удома» чи Джорджа з «Це прекрасне життя» працює для всіх: вони усвідомлюють важливість того, що не приймали в собі і повсякчас намагалися відкинути, як зайве та неважливе, а перехідний період зміни року лише сприяє цьому. Це дім та прихисток, який завжди з тобою, він ніколи не зникає, але з року в рік набуває нових рис та прикрас, яскравих іграшок та, зрозуміло, нетлінних емоцій та спогадів. Як зрештою і кінотеатри, без яких попри засилля стримінгів важко уявити життя сьогодні.