26-08-2016

ЧИТАЮЧИ КНИГИ БУДИНКІВ І ВУЛИЦЬ

П'ятниця, 26 серпня 2016 року
 
25 серпня у Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського знову зібралися об’єднані любов’ю до свого міста чернівчани – уже на друге засідання клубу «Бібліотека і місто», яке провела його засновниця директор книгозбірні Леся Ілярівна Щербанюк. Цього разу засідання було приурочене до 160-річчя від Дня народження Івана Франка. Головними героями зібрання були мешканці вулиці його імені. Говорили про значення цього письменника, науковця, мислителя, про вулицю та її роль у своєму житті, про будинки, двори і, звісно, про магнетичну силу Чернівців – міста, яке ніколи не відпускає.

Леся Щербанюк коротко розповіла присутнім про історію взаємин Івана Франка з Чернівцями та чернівчанами, почавши свою оповідь з думки-спостереження про те, що так склалося, що цей видатний діяч приїжджав до нашого міста тоді, коли у нього виникали якісь проблеми, і завжди знаходив тут підтримку. (Більше про зв’язки І. Франка з Чернівцями можна дізнатися, прочитавши матеріал, опублікований на нашому сайті: dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news).
 

Також модератор познайомила з історією вулиці. Свою теперішню назву вона отримала 1944 року. На думку Лесі Щербанюк, небезпідставно, адже тут мешкав Юрій Федькович, досягнення і постать якого І. Франко дуже цінував. Та й була редакція газети «Буковина», яка відповідала поглядам та переконанням І. Франка. Ця вулиця виникла із перших вулиць. Цікаво те, що непарні номери будинків ніколи не змінювалися. До 1918 року вона мала ніжно-романтичну назву – Лілійна. А з 1918 по 1944 роки носила ім’я господаря Волощини Константіна Бринковяну, ім’ям якого названо румунський архітектурний стиль, чимало прекрасних зразків якого можна побачити у Чернівцях.

Майже вся вулиця представляє собою цілісний архітектурний ансамбль. Упродовж 1906–1908 років магістрат, впорядковуючи вулицю, зобов’язав найбагатших власників нерухомості з непарного боку внести у цю справу кошти.

Щодо мешканців цієї вулиці, то вони були різних національностей, відмінні за своїми соціальним статусом, професіями. Та й звісно, у різні часи «наповнення» вулиці, її будинків мало свою специфіку.

Крім Ю. Федьковича, мешкав тоді ще на вулиці Лелійній інший громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, видавець Теодот Галіп. Упродовж 1907–1914 років він жив в одному із будинків-близнюків – першому. І, до речі, Іван Франко відіграв неабияку роль у його письменницькій долі. Не надто схвальний відгук метра на повість молодого письменника «Перші зорі» став причиною його тривалого мовчання. Та зрештою, він зміг прекрасно зреалізуватися як винятково талановитий, тверезий, злободенний публіцист та політик з чітким, стратегічним мисленням. А в літературу все ж повернувся пізніше, осмисливши проблеми еміграції, політичної спекуляції, пристосуванства, вибору життєвого шляху, необхідності представників інтелектуальної еліти допомагати неосвіченим верствам зорієнтуватися у суспільно-політичній ситуації, економічних, правових, національних питаннях.

На зустріч завітала одна із теперішніх мешканок будинку №1 – молода жінка Тетяна. Це вже інший виток історії. Квартиру у будинку надали свого часу її дідові як учаснику ІІ світової війни. Тут народилася мама Тетяни, тут же тепер мешкає і її дитина. Тетяна розповіла, що не раз, виходячи на балкон полити квіти, бачить туристичні групи, які зацікавлено слухають легенди про створення будинків-близнюків.
 

Виявилося, що присутня на засіданні клубу журналістка Лариса Хомич добре знала родину Тетяни. Вона розповіла, що часто бувала у цьому будинку. Тут збиралася студентська тусівка – дуже цікаве середовище, до якого належав і вже добре знаний багатьом Ігор Померанцев. За розповіддю Лариси Хомич, тут також мешкав скрипаль, який тепер живе в Ізраїлі. А ще її незабутнім враженням залишається знайомство з двірничкою, яка невимушено спілкувалася шістьма мовами. Зрештою, до приходу радянської влади це було закономірністю, а не дивиною.
 

У будинку №14 по вулиці Франка розташований відомий багатьом магазин-салон Українського фонду культури. Голова Фонду у Чернівцях Валентина Костянтинівна Діаковська, яка також відвідала засідання, розповіла про те, як вона прийшла до Івана Франка. Вона народилася у Баку, певний час жила у Німеччині. Знала про І. Франка хіба що як про автора вірша «Каменярі». І парадокс у тому, що розкрив для неї його викладач-ленінградець (із неугодних, очевидно), який викладав студентам консерваторії образотворче мистецтво. Він захоплювався І. Франком як філософом, мислителем. І так вийшло, що одне із приміщень, яке надали фонду (на сьогодні лише воно і залишилося у власності організації), розташоване на вулиці імені Івана Франка. Український фонд культури у Чернівцях ініціює і проводить чимало акцій, якими намагається привернути увагу до певних імен. Так, приміром, зробили виставку дитячих робіт за творами Ю. Федьковича та І. Франка. І зрозуміло, що діти задля того, аби намалювати свої картини, перечитували твори цих авторів. Роботи було передано у дарунок ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Фонд змушений передавати усі витвори мистецтва, оскільки, на превеликий жаль, не має приміщення, в якому усе можна було б зберігати. І це при тім, що саме при Українському фонді культури були створені усі громадські товариства – і польське, і єврейське, і румунське. І вони мають свої приміщення. А в Українського фонду культури лише ця маленька крамничка. Та незважаючи на це, його учасники сповнені оптимізму і мають багато планів, серед яких проведення молодіжного пленеру, присвяченого українським письменникам, які працювали у Чернівцях. Адже, за словами пані Валентини, ми надто мало знаємо про своїх, українських, авторів.
 

А ось сусідній, чотирнадцятий, будинок – рідна домівка лікаря Тетяни Миколаївни Проценко, яка дуже смаковито, захопливо розповіла про вулицю і будинок, де пройшли перші шістнадцять років її життя. Вулиця як і місто запам’яталися їй дуже інтернаціональними. Таким же був і їхній великий двір, який вже пізніше розділили на дві частини. Тут панували свої жарти, свої проблеми. Тут вчили вести господарство, дружити, не пліткувати. Та й багато чому іншому можна було навчитися, адже у будинку мешкало багато професіоналів. Відомий на всі Чернівці кравець дядя Міша Мендель. А ось у тьоті Мані-фармацевта можна було пройти, кажучи сучасною мовою, майстер-клас з розрізнення лейкоцитів та еритроцитів. Колоритний дядя Жора, який весь час ремонтував свою «Побєду» або з’ясовував стосунки з дітьми, які проявляли надмірну цікавість до його авто, чи з їхніми батьками. І цей же дядя Жора завжди відгукувався, якщо треба було комусь допомогти і терміново відвезти кудись. Загалом, за спогадами Тетяни Миколаївни, сусіди були, як родичі, навіть більше. Були різні стосунки, не без проблем. Але якщо траплялася біда, ближче за сусідів нікого не було. І цей зв’язок тримався навіть тоді, коли переїжджали. Пані Тетяна правдиво зауважила: «Якщо ти чернівецький, якщо ти відчуваєш місто і любиш його, то цей зв’язок ніколи не втрачається». Для неї її Чернівці – це і ті щасливі і болісні, радісні й тривожні досвіди, моменти, які дарувало життя у рідному дворі та на вулиці Івана Франка. І, напевно, найголовніше, що там було, – це небайдужість, перейнятість іншими. Хіба можна забути сонячного дядю Фіму, який вчив дітей любити канарок і так і помер на балконі від інфаркту, очевидно, забравши із собою якусь свою внутрішню драму. Чи ті перші пасхи, які пекла мама, – перші завжди для сусідів, а не для себе. Як і перша кутя. Усе завжди робили разом: варили восени у дворі варення і повидло, двором ішли у театр на прем’єру. Вчили дітей любити, поважати чужу працю. В основі стосунків усіх мешканців був свій етикет.
 
 

З вулицею Івана Франка пов’язала доля також і дует «Скриня», учасники якого Марія та Володимир Лобураки працюють у Будинку культури творчої молоді «Автограф», що розташований за цією адресою. Як сказав Володимир Лобурак, там цікаво працювати, оскільки то живе місце, у «Автографі» від самого початку побувало багато творчих людей. А усі випускники вокальної студії, яку очолює творче подружжя, досягли вершин, зреалізувалися і в Україні, і за її межами. Марія та Володимир Лобураки вважають, що «їхні учні у світ везуть частинку не лише Чернівців, а й того приміщення, вулиці Франка».

Пан Володимир розповів, що вперше почув вірші І. Франка у рідному селі – у формі пісень, які сприймалися як народні. Під час зустрічі дует виконав пісню на вірші І. Франка «Час рікою пливе».
 

Вплинула вулиця Івана Франка на долю ще однієї людини – завідувача науково-методичним центром Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (вул. Франка, 20) Петра Старовойта. Коли він перейшов сюди працювати, то мав вже неабиякий вчительський та адміністративний досвід, навіть вів вчительський щоденник. Але пан Петро ніколи не трансформував свій досвід у художні книги. А ось нове місце несподівано вплинуло на нього, і він почав писати, результатом чого стали три книги, де він не лише показав, за його словами, школу без прикрас, а й поділився своїм досвідом як тонкого дитячого психолога. В основі його історій завжди трикутник: вчитель – батьки – учень. Книгу «Сто історій про виховання» Петро Старовойт передав у дарунок читачам бібліотеки. Напевно, вона багатьом допоможе вирішити таку давню проблему поколінь під назвою «батьки і діти». Доленосно вплинуло на Петра Старовойта не лише нове місце роботи, а й самі Чернівці. Будучи за походженням із Рівного, він настільки полюбив це місто, що коли постав перед вибором залишитися в Україні чи виїхати до США, саме Чернівці не дали здійснитися другому.
 
 

Кожна споруда по вулиці Франка має свою історію, заслуговує на детальне вивчення та висвітлення. Лише цісарсько-королівська гімназія (нині ЗОШ №1) варта кількох окремих томів, адже завжди славилася і своїми викладачами, і випускниками. Про неї вже чимало написано, але, очевидно, що ще для багатьох дослідників залишається чимало роботи. Або неоренесансний будинок «Рапопорт». Його назва, як і «будинку Матильди», – свідчення того, як зберігається і трансформується людська пам’ять. Виявляється, що власником будинку був доктор медицини Лупул Рапопорт. І ось так, невибагливо давши назву, містяни зберегли пам’ять про іншу людину, передали частину міської пам’яті наступним поколінням.

На завершення Леся Щербанюк показала присутнім один із томів двадцятитомника Івана Франка із книгозбірні Анатолія Добрянського – на кожній сторінці багато підкреслень, нотаток (і так кожен том), що свідчить про надуважне читання і неабиякий пієтет Анатолія Миколайовича до творчості та особи Івана Франка.

Будинки, вулиці – це також книги, в яких, уважно читаючи, можна зустріти найрізноманітніших персонажів, найнесподіваніші повороти доль, пульсацію життя і відчути прекрасну, мудру і вразливу душу Чернівців.
 

На основному зображенні вулиця Івана Франка; автор Олексій Карлов, графіка.
 

Інга КЕЙВАН