“Завжди шукаю мелодію щастя…”: поетичний вечір Ярослава Кушніра

Ми звикли до того, що якими б життєвими шляхами не водила людей доля, Буковина завжди притягує їх до себе, повертає додому. Ярослав Володимирович згадує, що провів дитячі та юнацькі роки в Садгорі, слухаючи рідні серцю мелодії, які почув від матері та людей довкола. Піснею, яка назавжди закралась йому в пам’яті та невід’ємно пов’язана із образом очікування приходу мами додому, стала традиційна буковинська народна пісня “Ой летіли журавлі”. Вже ставши професійним музикантом він склав безліч варіацій її звучання. Часто надихався тяглістю співочої традиції нашого краю, адже вона є по-своєму унікальною і неповторною через всі історичні перипетії та присутність в цьому краї національностей з найрізноманітнішими культурами та пісенною спадщиною.

Нерідко можна почути, що багато хто побоюється будувати кар’єру в творчих професіях. Уявіть собі: починати стажування навіть не зі студентської лави, а ледь чи не з першого класу школи. Чіткий розклад дня, необхідність щоденної практики та багатогодинної концентрації уваги і це все у поєднанні з виконанням всіх тих речей, які мусить встигати малеча за день. І так впродовж всіх років навчання та, якщо пощастить,  – впродовж життя. Правдиве шаленство, яке справді треба любити, а особливо, коли це стосується музики та сцени.