“Завжди шукаю мелодію щастя…”: поетичний вечір Ярослава Кушніра

Для багатьох з нас весна є періодом оновлення, відпочинку душею та початку нових творчих проєктів. Улюбленою порою року вона є і для гостя нашого поетичного вечора, Ярослава Кушніра, що презентував в нашій бібліотеці свою сьому збірку віршів “Звучання самотності”.

 

Кушнір Я. В. Звучання самотності. Поезії / Ярослав Кушнір – К: Друкарський двір Олега Федорова, 2024. – 144 с., іл.

 

Ми звикли до того, що якими б життєвими шляхами не водила людей доля, Буковина завжди притягує їх до себе, повертає додому. Ярослав Володимирович згадує, що провів дитячі та юнацькі роки в Садгорі, слухаючи рідні серцю мелодії, які почув від матері та людей довкола. Піснею, яка назавжди закралась йому в пам’яті та невід’ємно пов’язана із образом очікування приходу мами додому, стала традиційна буковинська народна пісня “Ой летіли журавлі”. Вже ставши професійним музикантом він склав безліч варіацій її звучання. Часто надихався тяглістю співочої традиції нашого краю, адже вона є по-своєму унікальною і неповторною через всі історичні перипетії та присутність в цьому краї національностей з найрізноманітнішими культурами та пісенною спадщиною.

 

 

 

Нерідко можна почути, що багато хто побоюється будувати кар’єру в творчих професіях. Уявіть собі: починати стажування навіть не зі студентської лави, а ледь чи не з першого класу школи. Чіткий розклад дня, необхідність щоденної практики та багатогодинної концентрації уваги і це все у поєднанні з виконанням всіх тих речей, які мусить встигати малеча за день. І так впродовж всіх років навчання та, якщо пощастить,  – впродовж життя. Правдиве шаленство, яке справді треба любити, а особливо, коли це стосується музики та сцени. 

 

Вступаючи до музичної школи, пан Ярослав обрав клас флейти і впевнений, що найчастіше інструмент обирає майбутнього музиканта і погоджується йому допомагати за умови належного ставлення та докладання зусиль впродовж всіх років навчання. 


Так він і вчинив: успішно закінчив музичну школу та училище, а згодом вступив до Луганської державної академії культури і мистецтв. В Луганську він прожив 35 років, став впізнаваним музикантом симфонічного оркестру, подорожував із концертами всією Європою та світом. В перервах між гастролями, пізно вночі писав вірші, що потім увійшли до 6 виданих збірок. Ярослав Володимирович наголошує, що завжди намагався писати та спілкуватися українською, попри те, що середовище було російськомовним і помічав, як багато знайомих забувають рідну мову та відмовляються нею творити. На жаль, цей розмірений та налагоджений спосіб життя в 2014 році росія зруйнувала танками та окупацією. Рятуючись від війни, що ставала тільки ближче, Ярослав Володимирович вирішив повернутися до Чернівців та спробувати будувати нове життя у рідному місті. В Луганську він залишив роботу в Академії, будинок з мистецькою бібліотекою, яку збирав роками, та напрацюваннями майбутніх нових мелодій та поезій. 


Через такі події в його житті мотив самотності в поезії мені здається органічним. Цей стан супроводжується музикою і розвивається як повноцінний музичний концерт, ніби відповідно до пір року та зміни почуттів людини. Звісно, він не може бути завжди однієї тональності та тримати однаковий темпоритм весь час, та ми повинні вміти насолоджуватись його звучанням та плакати там, де це необхідно за задумом вправного композитора. 


В музиці ще теплиться надія
Навчитися бачити Всесвітню вроду,
нам даровану


В народженні звучання флейти 
Можна відчути Велику присутність 
і торкання сил небесних


В звучанні Сфер космічних
Вплітається ледь чутний 
срібний спів твоєї флейти.


Філологиня Валентина Чолкан зазначила, що поезія Ярослава Кушніра це чистий вільний вірш, який футуристи на початку 20 століття винайшли та практично утвердили як єдиноможливу форму поезії, яка здатна відтворити зміни нашого світу і вивільнити “слова на свободу”


«Лише [...] вільний вірш, вічний динамізм думки, безперервний потік образів і звуків можуть виразити ефемерне, непостійне й симфонічний усесвіт, який формується в нас і з нами. Футуристичний вільний вірш – це повністю реалізований динамізм нашої еластичної свідомості»
 
Філіппо Томмазо Марінетті


Ці слова мені відлунюються із тим, що сказав пан Ярослав: насолода музики завжди розкривається лише при живому звучанні і хоч знаки музики у всіх однакові, лише талановитий музикант може розкрити їх справжню різницю та повноту. 


Чернівчани, які зустрілися цього вечора, без сумніву, знають роль музики для нашого міста, тому, як справжні меломани, зібралися тут, щоб, затамувавши подих, послухати звучання поезії та гру флейти. Свого колегу, викладача по класу флейти прийшли підтримати вчителі легендарної Музичної школи №1 разом з її директоркою Ольгою Іванівною Максименко. 
Його вдячна і талановита учениця Ольга Крачило разом зі своєю мамою дизайнеркою Світланою Крачило подарували пану Юрію сучасну версію гуцульського сардака в рамках майбутнього мистецького проєкту до ювілею Юрія Федьковича. А художниця Рая Рязанова, яка візуально оформила обкладинку збірки, зізналася, що їй, як і її колезі Людмилі Звенигородській, було максимально комфортно і легко працювати над новою збіркою.


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Підготувала Теленько Катерина