"Різдвяний вечір в колі високої музики" зі співачкою Інгою Міцан
В ці навдивовижу світлі, святкові дні всім нам хочеться відчувати натхнення, віру в силу любові, яка здатна перемогти темряву. А яке мистецтво впорається з цим краще, ніж Музика і, власне, опера? Так нещодавно в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського відбувся захід “Різдвяний вечір у колі високої Музики” з співачкою Інгою Міцан.
“Опера – драматична та лірична вистава, яка прагне об’єднати всі чари вишуканих мистецтв в дії, наповненій пристрастю, щоб через приємні емоції викликати інтерес та ілюзію”
Жан Жак Руссо “Опера”
Інга Міцан розповіла нам історію того, як занурилась в оперне мистецтво настільки, що згодом воно стало справою всього її життя. Попри всю чарівність для співачки опера завжди пов’язана із титанічною працею та зусиллями, починаючи від вивчення основ, базових правил камерного та оперного співу, а згодом невеликих самостійних партій та повноцінних класичних ролей до керівництва народною аматорською оперною студією. Остання має унікальне та цікаве минуле і до сьогодні є частиною мистецького життя міста, з якою пані Інга познойомила детальніше гостей вечора. Під час розмови склалося враження, що ці люди були надзвичайно закоханими у свою справу, чули характерну мелодію музики у кожному камінчику бруківки і у кожному своєму кроці, бо тільки така любов дає сміливість починати “з нуля”, на чистому ентузіазмі.
Напевно це почуття присутнє в місті й досі, адже приводом для нашої зустрічі стала саме…опера. Не секрет, що настільки ж захоплено, як книги, Анатолій Добрянський колекціонував вінілові платівки. Після важкого викладацького дня в університеті або виснажливої підготовки до проведення тієї чи іншої події він полюбляв дивитися на монотонний хід голки програвача та вбирати в себе силу голосу інших. Серед таких джерел відновлення його душевної рівноваги був і запис опери “Чіо-Чіо-сан” (“Мадам Баттерфляй”, 1904) Джакомо Пуччіні з автографом та подякою Марії Бієшу (1986). Нам відомо, що на початку 20 століття саме українка Соломія Крушельницька надала цьому специфічному твору нове, вже канонічне звучання і назавжди ввела його в репертуар світової оперної сцени. Після цього історію японської красуні, безнадійно закоханої в американського офіцера, знають всі, а культура Сходу та Японії зокрема перестала бути для нас чимось далеким та екзотичним. Пропонуємо і вам послухати емоційно насичену арію Чіо-Чіо-сан у виконананні Інги Міцан:
Інший твір Джакомо Пуччіні, оперу “Тоска” (1900), а зокрема арію головної героїні в першому акті вважають найбільш відомим та знаковим шедевром композитора. Вона є надзвичайно драматичною і тонко відображає внутрішній стан жінки, справжньої патріотки Італії, яка шукає справедливість серед загального хаосу, який принесла війна та захоплення земель Наполеоном. Навіть не знаючи італійської, завдяки виконанню пані Інги ми можемо відчути чіткий войовничий код музики, який пробирає до мурах:
Ще одним прикладом довершеності італійської опери є арія Адріани Лекуврер в однойменній опері Франческо Чілеа. Справжню жіночність та талант своєї героїні, французької актриси, Інга Міцан талановито передала сповна:
Згадаємо також, що особливо сильно Анатолій Добрянський любив українську оперу. Його студенти часто згадували, як він ходив коридорами гуртожитку і своїм магічним тенором виспівував партію Карася із “Запорожця за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського. Чи не збіг долі, що саме в цій опері Інга Міцан ще зовсім юною виконувала одну з головних ролей? Вона навіть принесла збережену афішу і таким чином повернула пам’ять про ті часи до нас. Так ця історія неочікувано пройшла чергову спіраль, а ще одним справжнім подарунком для Анатолія Миколайовича стали дві арії з опери “Наталка Полтавка” Миколи Лисенка.
Ну і звісно ж, який різдвяний вечір без різдвяної колядки "Тиха ніч, свята ніч", що завжди приносить у дім радісний спокій та мир у душі і робить ночі тихими…Цей твір на слова Йозефа Мора (1816) та музику Франца Грубера (1818) справедливо вважають найпопулярнішим різдвяним гімном, перекладеним на понад 100 мов світу. Першу редакцію українською було написано до 1901-1902 року.