Дім поважного та високоосвіченого старости Йозефа Кохановського. Частина III (Закінчення)

Сьогодні ми повертаємось до теми життя родини Кохановських вже без їхнього солідного фінансового забезпечення та надійного плеча, яким завжди був їхній батько – Йозеф Кохановський. Раптово вони втратили цей потужний захист і надалі їм потрібно було навчитися давати собі раду та виживати в цьому непростому світі. Трьом його дітям відразу довелося стати дорослими і взяти на себе відповідальність за майбутнє. Звісно, кожному по-своєму, адже вони були аж надто різні.

Про матеріальне становище родини Кохановських свідчить така коротка фраза в листі Ольги Кобилянської до Августи: «Двоюродна сестра Зосі (очевидно родичка Окуневської - Л. Щ), якої сестра в Твоєї матері на харчуванні…». Тобто Вікторія Кохановська тримала дівчат на квартирі, або, як тоді говорили, «на постої». Тобто вдова мала достойну пенсію від держави. 

Зрозуміло, що всі важливі рішення щодо влаштування долі дітей, їх матеріального забезпечення та здобуття достойного місця в суспільстві, утримання розкішного помешкання лягли на плечі вдови по уряднику, пані Вікторії Кохановської. На жаль, аж надто мало спогадів залишилося про цю жінку, яка означала надзвичайно багато для своєї родини. Нехай навіть незначні відомості, але дуже важливі для розуміння ролі Вікторії Кохановської у вихованні донечок та створенні атмосфери в родині мусимо тут також подати. Так, в 1895-му році Ольга Кобилянська дуже часто відвідувала пані Вікторію Кохановську, про що й пише в листах Августі до Відня: «Найрадше перебуваю я в твоєї матері», «найчастіше заходжу до Твоєї матері», «Твоїй любій пані матері поцілунок руки», «Одного разу я була хвилину в твоєї матері й питала про тебе…». Або в наступному листі «Недавно була я в Твоєї матері, потім Ядвіга була в нас, і ми провели дуже приємний вечір».

Одне з перших своїх коротких оповідань з жіночого життя «Вона вийшла заміж» Ольга довірила прочитати пані Кохановській: «…пані (мати Августи) також читала цей твір…», що є найвищим проявом довіри, адже вона дуже критично та з хвилюванням ставилася до своїх творів.

Коли Ольга Кобилянська мала потребу поспілкуватись про Августу, від якої чекала вісточок з Відня, вона йшла до Вікторії Кохановської, аби почути від неї про донечку і як вона пізніше писала в листі до Августи «Твоя люба мати розказує мені, коли ми є самі, але Ядвіга така таємнича і замкнута…». І там же продовжує:

«[…] сьогодні рано написала Тобі листа, а під вечір відвідала Твою дорогу матір…Коли вона мені розказувала, що Ти маєш багато знайомих, спалахнули в мене ревнощі до Тебе, але ні, – Ти залишишся вірною мені, Августонько, правда? А в серпні поїдемо обидві в гори, наберемося свіжої сили і побачимо знову все старими очима – все просте, гарне, величне, все в первісному стані, нічим недіткнене, дике і сильне. Цього прагнемо ми, про це говорила я також з Твоєю матір’ю, вона сміялася і казала, що Ти, розуміється, не зможеш витримати ціле літо в Чернівцях».

«Часто думаю про Тебе, так часто, Августонько, як часто почуваю себе самітною і маю потребу бачити якраз Твою любу, ніжну істоту біля себе». Так, вона пише в одному з листів пані Кохановська «… мене поцілувала з радощів». Це дає привід думати, що тут письменниця знаходила затишок і взаєморозуміння, а ми знаємо наскільки вона була безкомпромісна у своїх оцінках до людей.

Тим часом Ядвіга з Августою продовжували брати приватні уроки малярства. Однак, як стверджували першорядні вчителі-художники Тадеуш Сулім фон Попель та Епамінандос Бучевський, саме Августа подавала великі надії на самореалізацію в мистецтві.

Тож на родинній раді було вирішено, що вона поїде навчатися до Відня. У столиці Августа Кохановська навчалась впродовж 5-ти років, з 1894-го по 1899-й у Віденській академії мистецтв. По закінченню академії вона повернулася до Чернівців і почала своє становлення як професійної художниці. Творчість Августи Кохановської професійно дослідила мистецтвознавиця пані Тетяна Дугаєва, з мистецькими розвідками якої можна детальніше ознайомитись за посиланнями: drive.google.com/file/d/152DfI-TkpHg11I3H0gFlyY5g6mK3CQTj/view

В родині Кохановських намагалися впорядкувати життя на такому рівні, як того вимагав їхній статус. А тим паче, що вік дівчат був саме для заміжжя, тож була потреба належного виходу в світське товариство. Не могли вони оминати й таку знакову культурну подію для міста, як бал. Саме на балах відбувалися знайомства з майбутніми нареченими, тут було багато офіцерів, тому всі ретельно і заздалегідь готувалися до такого важливого дійства.

Яскраві бали набули великої популярності на перетині століть, а їхнє проведення свідчило про культурний розвиток Чернівців початку ХХ століття, про що детально пишуть місцеві часописи. Тож й панянки Кохановські разом з Ольгою Кобилянською їх не оминали. Як справжні чернівчанки, вони ретельно стежили за модними тенденціями. Журнал «Віденська мода» («Wiener Mode») був для них чи не настільним: вони не тільки відслідковували за ним нові модні столичні віяння, Ольга Кобилянська навіть надсилала туди до друку свої твори.

Доказом того, що дівчата Кохановські разом з Ольгою Кобилянською і надалі підтримували між собою гарні взаємини і разом відвідували події, є чернівецька преса. Так «Чернівецька щоденна газета» ("Czernowitzer tagblatt) 1909-го року в розділі  «Туалети» (Die Toiletten) подає детальний список всіх присутніх на балу, хто з ким прибув і, що особливо вражає, описує вбрання гостей та те, з якої тканини вони були пошиті. Як свідчить детальний опис балу в газеті за 1910 рік, того дня на ньому вальсували Панна Кобилянська в платті з білого тюлю (можна тільки уявити як воно їй личило) та Пані Кохановська в наряді з білого шовку.

Отже, обставини склались таким чином, що саме Ядвізі, як найбільш активній та діяльній з родини Кохановських, довелося взяти відповідальність не тільки за власну долю, але й перебрати на себе всі родинні клопоти. Мама на той момент була вже в поважному віці, а брат Віктор був ще підлітком, про його долю детальніше розповімо дещо далі.

Ядвіга зайнялась тим, що найкраще знала і до чого найбільше тягнулася її душа – вона почала навчати дітей малюванню. Ми знаємо, на той час в Чернівцях вже були як приватні, так і державні жіночі ліцеї. Як свідчать документи того часу, Ядвіга працювала в муніципальному, тобто міському державному ліцеї. Щоб мати право викладати, вона опанувала професію вчительки. Для цього навчалась в жіночій учительській семінарії, яка була розташована на вулиці Крайової палати, нині це вулиця Митрополита Андрея Шептицького, 19 (Чернівецький Ліцей №6 ім. Олександра Доброго). Приміщення від початку будувалося для чотирикласної Муніципальної школи, відкритої в 1883-му році, а вже в 1894-му році її реорганізували в шестикласну. В 1906-му році відкрили паралельні польські та румунські класи. Упродовж багатьох років саме в цьому приміщенні розташовувався дівочий ліцей Чернівецького магістрату. При ньому було відкрито жіночу учительську семінарію. Тож саме тут здобувала вчительську освіту Ядвіга Кохановська, а потім навчала малюванню дівчат. Особливістю навчальної програми в семінарії було те, що слухачі мусили ґрунтовно вивчати крайові мови (німецьку, українську, румунську), щоб мати право проводити заняття у класах з різним учнівським складом з усієї Буковини.

Детальніше саме про цю навчальну установу читаємо в монографії професора Василя Ботушанського. Державна жіноча гімназія в м. Чернівці (нім. Das städtische Mädchen Lyzeum in Czernowitz) відкрита 12 вересня 1898-го року як дівочий ліцей міста Чернівці. Він перебував на утриманні Чернівецького міського магістрату, тож можливість навчання тут не залежала від приватної оплати, до того ж в державних гімназіях до вчителів були дуже високі вимоги, а отже і належна якість освіти. Вже в 1900-му році заклад отримав право публічності. Це означає, що навчальний заклад надавав свідоцтва успішності та зрілості державного зразка і мав постійний контроль діяльності з боку держави.

У зв’язку з тим, що гімназія вже не вміщала всіх охочих навчатися, адже населення міста збільшувалось дуже стрімко, було створено її філіал з німецько-румунськими паралельними класами, який у 1906-му році став третьою німецько-румунською гімназією у Чернівцях. У 1912-му році при ліцеї були відкриті дворічні курси покращення знань до здачі матури – випускних іспитів, на основі яких абітурієнти вступали до закладів вищої освіти. В 1921-му році заклад став восьмикласним і перейшов на утримання держави.

В 1914-му році розпочалося будівництво приміщення для гімназії по вул. Семигородській вартістю 972 тисяч крон, однак війна завадила його завершенню. Його завершено вже в міжвоєнний період і в 1935 році відкрито як жіночий ліцей. У 1936-му році середня жіноча муніципальна школа у Чернівцях переїхала з на той час вулиці Генерала Мірческу (нині вул. Шептицького, 19) у нове приміщення. У 1937-му році середня школа змінила свою назву на "Oltea Doamna" на честь Марії Олтеї, відомої як пані Олтея (Doamna Oltea), матері Стефана Великого. У вересні 1938-го року вона отримала статус середньої школи.

Директором ліцею на той час була Сільвія Балан (Silvia Balan), донька вчителів Георге та Марії Братяну родом із Сучави та дружиною історика Теодора Балана. Навчалася в Чернівцях у ліцеї, а потім отримала звання доктора на літературно-філософському факультеті віденського університету, де навчалася впродовж 1914-1918-го років. Окрім того вона була директором коледжу для вчителів. Це була дуже освічена пані, знана в літературних колах міста. Як професійна публіцистка вона публікувала в різних спеціалізованих журналах і газетах статті та дослідження про Дімітріє Ангела, В. Александрі, К. Порумбеску, спогади про Л. Благу та ін. З вересня 1938-го року, коли цей ліцей був реорганізований в жіночу гімназію, її директоркою стала Констанца Ботез.

Такі предмети як малювання, музика були обов’язковими для викладання як в державних, так і в приватних дівочих ліцеях, їм надавалася належна увага. Тож не дивно, що саме із таким навчальним закладом була цілковито пов’язана педагогічна діяльність Ядвіги Кохановської. Окрім того він був розташований недалеко від її помешкання на вулиці Новий світ, що також є дуже важливим фактом.

Під час Другої світової війни тут діяла чоловіча гімназія. В радянський період – СШ №26, нині ми знаємо цей навчальний заклад як Чернівецький ліцей №10 на вулиці Головній, 119 з поглибленим вивченням польської та французької мов.

Ядвіга Кохановська на своїй роботі в ліцеї мала дуже добре творче коло. Як свідчить хроніка культурних подій в тогочасних часописах, серед вчительського колективу також були люди мистецтва, тож їй було комфортно працювати в такому творчому середовищі. Серед вчителів був, наприклад, і авторитетний в мистецьких чернівецьких колах академічний художник Карл Шван (Karl Schwan), член Товариства друзів мистецтва. Він брав активну участь у виставках – малював натюрморти, пейзажі Чернівців...Як свідчить Czernowitzer Tagblatt  від 2 квітня 1905-го року, він брав участь у дискусії про театральну завісу в Чернівецькому театрі (зокрема, обстоював думку, що завіса повинна виконувати своє призначення, а не бути картиною).

Разом з Ядвігою Кохановською в гімназії тоді працювали: викладачі релігії Корнель Брендзан, Густав Г. Дерер, Майкл Сімович, Йозеф Т'єр; викладач співу: Антон Коллер. Вона ж отримала посаду асистента на уроках малярства.

Отже, Ядвіга Кохановська, будучи діяльною і організованою, налагодила по мірі можливостей як свою працю вчительки в ліцеї, яка завжди потребує часу і відданості, так і реалізувала в житті захоплення малярством поруч із своєю талановитою сестрою Августою. Намагалася брати участь і в мистецьких виставках, які відбувалися в Чернівцях, була постійною їх учасницею!

Мистецький талант Ядвіги-малярки дослідила та «прочитала» доступні збережені роботи мистецтвознавиця пані Тетяна Дугаєва:

«Ще маю уточнення про той малюнок, на якому зображена жінка з коровою з Художнього музею. Цей малюнок походить з родинного архіву Шевчукевичів і має назву: "Пейзажна зарисовка", створений 1901 року, має авторську монограму "H.K." (Hedwig Kochanowska). Композицію виокремлює точний малюнок та виразність і настроєвість зображення». Пані Тетяна продовжує міркування щодо мистецької вправності художниці Ядвіги Кохановської саме на основі цієї роботи: «Навіть поодинокі твори Ядвіги є промовистим свідченням її вмілої передачі зовнішньої подібності (зображення Є. Озаркевича в портретному малюнку гусара), а також точності контурної лінії і гостро схопленої характерної постави сільської жінки, біля якої неспішно пасеться корова ("Пейзажна зарисовка". 1901 рік, папір, олівець)»

Пані Тетяна Дугаєва ретельно зібрала у всіх часописах згадки про участь Ядвіги Кохановської в різних мистецьких виставках та імпрезах і ми представляємо їх тут увазі небайдужих читачів в хронологічному порядку.

Як свідчить часопис «Кур’єр Буковини» («Bukowiner Bote») за 1 грудня 1904 року в Чернівцях проходила доволі масштабна виставка, на яку зібралося дуже достойне товариство відомих художників з Відня, Граца та інших міст великої імперії. Свідченням того, що мистецтву, музиці в нашому місті надавалося дуже велике значення, має незаперечний факт того, що церемонію відкриття проводив бургомістр Антон Кохановський вже в дуже поважному віці. Була присутня вся верхівка влади, шкільний інспектор Тумлірц, директори середніх шкіл та, звісно, представники преси. Як зазначено в часописі, на виставці буковинські митці представили в своїх роботах справжній національний мотив. Серед них робота «В дорозі» Августи Кохановської відзначалась як найкраща. Відзначали також натюрморт покійного художника Йозефа Сежистє (Josef Sierzystie) [очевидно, родича по матері], роботи Гедвіги Кохановської, проф. Майєра та проф. Шванна, який виставив декілька акварелей. На виставці також були представлені історичні полотна із античної міфології із серії «Вакханки…» покійного буковинського художника Бучевського.

Часопис «Огляд Буковини» («Bukowinaer Rundschau») за 27 травня 1906-го року в рубриці «Виставки», на якій експонувалися близько 400 творів митців з різних міст, згадує і про твори Ядвіги. Писали, що на виставці в одному із залів: «…є твори Гедвіги Кохановської та Володимира Залозецького, обоє з Чернівців…»

Згадано про участь Ядвіги Кохановської в мистецьких виставках і в часописі «Чернівці» («Czernowitz) за 8 лютого 1909 року та «Щоденній чернівецькій газеті» («Czernowitzer Tagblatt») за 16 травня 1912 року.

Як пише Тетяна Дугаєва у своїй розвідці «Війна докорінно змінила життя: 1919 року Буковина була приєднана до королівської Румунії. Прикметно, що в експозиціях наступних років твори художниці відсутні, а її ім’я практично не згадується. У цей період місто полишають багато родин. Виїхала з Чернівців і Августа. Виїхала, щоб продовжувати творити. [...] Від 1923 року А. Кохановська стала постійною учасницею щорічних виставок у столиці. Оселилася художниця з Буковини у центрі Відня...».

Тож Ядвіга залишилася без підтримки свої сестри, до того ж на неї ще й вплинули сумні родинні втрати. В 1925-му році у Відні після поранень і таборів помер їх наймолодший брат Віктор. Через деякий час 7 грудня 1927 року в торунській лікарні помирає і Августа, інформацію про смерть якої подав у Відділ цивільних справ у Торуні суддя Агенор Френдль, який у Чернівцях проживав за адресою Herrengasse, 46 (нині вулиця О. Кобилянської, 42) зовсім недалеко від будинку А. Кохановської і в його будинку в Торуні Августа оселилася в останні дні свого життя. Про це пише Тетяна Дугаєва в матерілі, з яким можна детальніше ознайомитись за посиланням drive.google.com/file/d/0B01TciZvzv2hU2p5WWhUY1JVb2c/view

А в наступному, 1928 році, вже в поважному віці, відійшла у вічність їхня «люба мати» як її завжди згадувала у своїх листах до дівчат Кохановських Ольга Кобилянська. Про це свідчить скромний напис на родинному гробівці.

Проте вже пізніше, не зважаючи на дещо поважний вік, в міжвоєнний період Ядвіга знову повернулася до громадсько-культурної і мистецької праці. Про що знову таки свідчить місцева періодична преса. Журналісти «Чернівецької щоденної газети» («Czernowitzer Allgemiene Zeitung») 24 грудня 1934 року писали, що експоновані твори Ядвіги Кохановської це «…гарні та акуратно намальовані ескізи».

А вже наступного року Траян Челаріу (Traian Chelariu) в ґрунтовному огляді «Товариство художників і друзів витончених мистецтв на Буковині» в часописі «Голос Буковини» за 25 грудня 1935 рік відмітив, що пані Ядвіга Кохановська виставила п’ять пейзажних робіт на святкову річну виставку.

Тоді було прийнято робити річні виставки художників Буковини. Вже в наступному році в цей же період знаменитий журналіст Юліус Вебер робить оцінку творчості Ядвіги Кохановської в огляді з романтичною назвою «Осінній салон». У «Чернівецькій ранковій газеті» (Czernowitz Morgenblatt») за 20 грудня 1936 року «Екскурсія по художній виставці» він також дає оцінку мистецькій роботі Ядвіги Кохановської:

«[…] пані Ядвіга Кохановська представила не зовсім бездоганний з точки зору колориту пастельний портрет селянки, а також кілька чудових етюдів з видами Вижниці, які вражають живими, сильними кольорами, яскравістю зображення та актуальністю подання».

Наприкінці 1938-го року в Чернівцях відбулася «Виставка живопису товариства художників». Журналісти, які роблять огляд культурних новин в місцевих часописах, ретельно  представили в огляді культурних подій всіх художників, які брали в ній участь і дали коротку оцінку творчості буковинських малярів. Не оминули вони увагою і участь Ядвіги Кохановської у цих виставках. Часопис «Glasul Bucovinei» («Голос Буковини») у підсумковій статті «Мистецтво Буковини» писав, що серед інших 17 буковинських художників, які на той час творили в нашому місті була організована багата та різноманітна виставка, на якій була представлена і творчість Ядвіги Кохановської (Kochanowska Jadwiga). Проте він пише, що «…пані Кохановська Ядвіга не встигла досягнути і розвинути належного рівня її таланту».

Журналіст Мірча Стрейнул в статті «Зимовий салон», в часописі «Сучава», № 3 за 4 січня 1939 року  пише «…Ядвіга така таємнича і замкнута». А вже в виданні «Чернівецька німецька щоденна газета» (Czernowitzer Deutsche Tagespost) від 8 січня за 1939 рік згадуються малюнки або натюрморти Ядвіги, але часом додається те, що на виставці експонувалися: «Кілька вдалих пейзажів пані Кохановської».

Це власне були останні виставки і останні відгуки про участь Ядвіги Кохановської в мистецькому житті Чернівців за 1939-й рік.

З творчістю Ядвіги Кохановської сьогодні можна ознайомитись в Чернівецькому художньому музеї, де зберігається її єдина збережена робота.

Звісно, при ретельному пошуку архівних матеріалів того часу, періодичних видань насамперед, знайдуться ще нові цікаві сторінки як її мистецької праці, так і педагогічної та культурно-просвітницької діяльності зокрема.

Ядвіга на той час вже була на пенсії й хоч ще продовжувала працювати в ліцеї, матеріальні можливості вже були значно скромніші, тому вона не могла утримувати таке велике і просторе помешкання на вулиці Новий світ. Тож вона переїхала, як вчителька на пенсії, про що свідчать адресні книги за 1936-й рік, в будинок на вулиці Олекси Тихого, 16 (Wickenhauser, донедавна Бєлінського).

Очевидно, це був будинок для вчителів, оскільки за цією адресою були прописані й інші представники цієї професії.

І якщо до 1939-го року преса того часу ще подає деякі відомості про Ядвігу Кохановську, то наступного року, коли в Чернівці прийшла радянська влада, життя мешканців різко змінилося, а військові дії цілковито зламали життя, її слід загубився. Ми вже знаємо, що багато чернівчан, особливо людей мистецтва, перебралися тоді до Румунії. Можливо, що така доля спіткала і Ядвігу, адже вона залишалась тут одна зі всієї своєї родини. Немає її і в родинному гробівці поруч з батьками. Хоча у воєнні лихоліття все могло статися…

Жіноча гімназія «Олтя Доамна» була ліквідована в 1940-му році і перенесена в Сучаву. Можливо, що вона переїхала туди разом з керівництвом гімназії. Можна зробити припущення, що її запросила до себе Сільвія Балан, котра пізніше жила в Гура Гуморі. І якщо раніше ми могли відслідкувати її життя хоча б за мистецькими імпрезами, то до 1945-го року виставок взагалі не відбувалось. В 1945-му році відбулась перша виставка. Проте в каталозі виставки 1949-го року її імені немає. Може не брала участі, а може й справді виїхала з Чернівців.

Хто знає, може ще і знайдуться сліди Ядвіги Кохановської…

Віктор Кохановський

А ми відкриємо життєві сторінки ще одного члена їхньої родини, про якого майже не було жодних відомостей – Віктора Кохановського. Про нього ніколи не згадувалось ні на сторінках щоденників Ольги Кобилянської, звідки ми беремо основну інформацію, ні в домашній епістолярній спадщині не знаходимо згадок про наймолодшого члена родини.

Наймолодший син старости Йосипа Кохановського – Віктор Кохановський, народився 28 березня 1877 року. Це був довгоочікуваний хлопчик, якого всі щиро любили, його безтурботне дитинство пройшло в Кимполунзі. Початкову освіту йому дали приватні вчителі, як і було прийнято на той час в забезпеченій родині.

Коли родина перебралася в Чернівці, хлопчикові виповнилося 8 років і він пішов навчатися в ту ж гімназію, де навчався батько – Першу цісарсько-королівську державну гімназію міста Чернівці (нині ліцей № 22 ім. А.  Кохановського). Він ще не закінчив навчання, коли батька не стало. Зрозуміло, в родині постало питання про подальший життєвий шлях ще зовсім молодого хлопця, адже йому потрібно було дати і належне виховання, і чоловічий приклад, і професію так, щоб це було матеріально доступно. Тому цілком зрозуміло, чому було обрано професію військового. І не просто військового, а кавалериста. Очевидно, всі діти Кохановських–Кобилянських ще з Кімполунгу були захоплені горами, гірською природою і кінним спортом – і це залишалося в їхній душі назавжди.

В офіційних справах воєнного часу за червень місяць 1902-го року в австрійських документах серед офіцерів-кавалеристів Уланського полку (Ulanenregiment) під № 13 значиться єдиний офіцер – Віктор Кохановський.

В іншому військовому документі про склад полку – серед офіцерів та обер-офіцерів першим по списку позначено саме Віктора Кохановського і поруч зазначено його військові відзнаки.

Як свідчать уривки інформації, під час військових дій Першої світової війни він як кадровий військовий брав участь у військових діях і потрапив в російський полон в табір військовополонених в місті Піщанка біля Чити на Забайкаллі.

Обидві сестрички Кохановські, а найбільше діяльна Ядвіга, яка була членом міжнародної організації «Товариства Білого хреста»,  приклали чимало зусиль, аби знайти сліди свого брата Віктора в тих воєнних лихоліттях. А потім клопотали, аби його визволити з російського полону. Тільки після того, як втрутились міжнародні організації, офіцерів австрійської армії, які потрапили в полон, було відправлено після війни з таборів назад, в Австрію.

Очевидно, Віктор Кохановський показав себе вправним офіцером, оскільки в офіційних документах поруч з його прізвищем в переліку офіцерів є позначки військових відзнак, яких він був удостоєний за роки Першої світової війни. Як кавалерист отримав Срібну медаль «За бойові заслуги» на стрічці Хреста бойової заслуги, орден «Пам'яті та відзнаки сем.-рк», Срібну медаль «За заслуги перед Червоним Хрестом» (Orden Erinnerungs und Ehrenzeiehen sem.-rk Silberne Ehrenmedaille fur verdicnste um das Rote Kreuz). Віктор Кохановський також отримав «Золотий ювілейний хрест» (Золота ювілейна пам'ятна медаль Збройних Сил та Знак військового хреста «Військовий ювілейний хрест»).

Як довідуємось із столичних часописів, обер-лейтенант Віктор Кохановський відійшов у вічність в лютому місяці 1925-го року у Відні, про що свідчить «Австрійська військова газета» за 27-го лютого цього року. На той момент він ще був зовсім молодим чоловіком – йому було 47 років. Але певно на таку ранню смерть вплинули поранення та перебування в російському полоні.

Вже коли ми закінчували текст про родину Йозефа Кохановського, виявилося, що частина епістолярної спадщини родини Кохановських, до того ж саме за період після 1892 року, знаходиться в Центральному Державному архіві-музеї літератури і мистецтва УРСР. Тільки нещодавно опублікований перелік документів, який стосується персоналії художниці, письменниці, етнографа Августи Кохановської та її родини. Цей фонд значиться під номером № 309, в державний архів його передала родина Панчуків. Тож скоріш за все Августа, а може й Ядвіга передали домашній архів на зберігання  родині Ольги Кобилянської, який потім перейшов у спадщину до родини Панчуків. Серед цих документів є і листи до Віктора Кохановського і офіційні листи, які надсилала Ядвіга, коли шукала свого брата під час Першої світової війни.

Маємо надію, що ретельні дослідники зможуть прочитати епістолярій родини Йозефа Кохановського і нам відкриються як невідомі сторінки з непростої життєвої долі війського Віктора Кохановського, так і цілої родини впродовж майже 30 років по смерті поважного глави їхньої родини. Вони вже доступні для роботи з ними, тому небайдужі та ретельні германісти, які професійно вміють читати давні писані тексти, зможуть уважно прочитати та перекласти це родинне спілкування і відкрити нові деталі біографії цієї родини. Всього у фондах представлено 545 документів на 1557 аркушах.

Свідомі чернівчани знають, що по вулиці Шевченка зберігся родинний будинок Кохановської, хоча вже й без подвір’я з садом, без альтанки й без лавиці. Все це існувало ще донедавна... Нині з виглядом цих елементів нас знайомлять лише пейзажні замальовки з натури 1885-1892 років, у яких Августа Кохановська зворушливо відтворила свої емоції, пов'язані з рідним затишним будинком (з фонду Центрального державного архіву-музею літератури й мистецтва України (ЦДАМЛМ). 

Так виглядали кімнати та подвір'я чернівецького дому родини Кохановських:

 

На цій частині вулиці будинок є важливим та виразним елементом в забудові, своїм багатим фасадом він формує її цілісний фронт, вигідно збагачуючи цей квартал. І хоч на сьогодні цей будинок чернівчанина, урядника Йозефа Кохановського та його шановної родини виглядає дуже втомлено, проте навіть так зберігає залишки шарму. Ті, кому доводилось переступити поріг цієї вілли нещодавно, відмічають її незвичну енергетику і вишуканий стиль. Чи то талант архітектора зберіг до цих часів ту атмосферу, чи мешканці залишили свій благородний вплив, чи то одне й інше. Але ця вілла однозначно заслуговує на її збереження та реставрацію. От би було чудесно, якби відтворити хоч наближено життя чернівецької аристократичної родини кінця ХІХ – початку ХХ століття.

А заодно тут можна представити історію цілої вулиці Тараса Шевченка (Новий Світ (Neuweltgasse). У міжвоєнний період румунська влада надала вулиці назву «Mărăşeşti».

Тим часом тут мешкало чимало знаменитостей тієї доби, без яких наука і культура нашого міста були б значно біднішими. Не менше відомих осіб з усіх європейських столиць зупинялося й у гостинних оселях мешканців цієї вулиці, знакових державних діячів під час свого перебування в столиці Буковини. Назвемо хоча би частину з них, аби чернівчани були горді за своїх попередників. Хоч перелік вийде чималенький:

Визначний дослідник історії й культури Буковини, ректор, професор Чернівецького університету Раймунд Фрідріх Кайндль (1866–1930).

Український поет, літературознавець, мистецтвознавець, педагог, перекладач, громадський діяч, знаний ерудит-інтелектуал, неперевершений оратор, Почесний громадянин міста Чернівці Анатолій Добрянський (1935–2003).

 

Помітний буковинський маляр ХІХ – початку ХХ ст., який малював портрети Ю. Федьковича, О. Кобилянської, С. Воробкевича, Т. Шевченка, Б. Хмельницького Юстин Пігуляк (1845–1919)

Буковинський та австрійський живописець, працював у галузі іконопису, автор монументальних розписів у храмах Австрії, портретів та краєвидів Володимир Загородніков (1896 – 1984)

 

Значний відтинок свого перебування в Чернівцях, який Ольга Кобилянська (1863 – 1942) собі обрала ще в перші часи знайомства з містом пройшов у будинку по вулиці Новий Світ. Тут вона проживатиме двічі і найдовше. Тут часто бували буковинські художники Микола Івасюк та Августа Кохановська. Сюди приїжджала Леся Українка, часто навідувався О.  Маковей, оскільки як головний редактор «Буковини», він друкував в газеті її твори. Тут вона зустрічалась з Євгенією Ярошинською, відомим художником Юстином Пігуляком, поетом і редактором Остапом Луцьким. Тут із далеких країв у неї гостювали чеський фольклорист і перекладач Ф. Ржегорж, болгарський письменник і перекладач Петко Тодоров, німецький лікар і журналіст пан Ґеорґ Адам. Звідси О. Кобилянська листувалася з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Михайлом Коцюбинським, Антоном Крушельницьким. 

Активний громадський і політичний діяч українського національного табору, який кілька разів обирався до Буковинського сейму (1890–1918 ), з 1898 року впродовж 20 років засідав у Віденському парламенті, один з організаторів Буковинського віча в листопаді 1918 року, професор Вищої реальної школи Єротей Пігуляк (1851–1924).

Аристократична родина Завадовських.

Відома оперна співачка, донька трьох народів – румунського, австрійського та українського, для якої писав свої музичні твори і надав їй виключно пожиттєве право прем’єрного їх виконання Ріхард Штраус Віоріка Урсуляк (1894–1985)»

Родина Івасюків: буковинський письменник Михайло Івасюк та його син – відомий український композитор, автор невмирущої «Червоної рути» Володимир Івасюк

Син Буковини і Карінтії, поет, прозаїк, перекладач, драматург, журналіст, актор, європейський культурний діяч, громадянин світу Ґеорґ Дроздовський (1899 - 1987)

Світової слави вчений-філолог, педагог, засновник і керівник багатьох громадсько-культурних і національно-політичних організацій Буковини професор Чернівецького університету, академік АН України Степан Смаль-Стоцький (1859–1938). Тут в нього гостювали І. Франко, М.  Лисенко, М. Коцюбинський, та багато інших. Сюди приніс свій рукопис «Синьої книжечки» В. Стефаник, видання якого письменник проспонсорував фінансово

Маковей Осип (1867-1925) - поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, науковець, багаторічний редактор газети "Буковина" і літературний редактор творів Ольги Кобилянської. 

Видатний український історик, бібліограф, етнограф, педагог, публіцист, один з найталановитіших учнів Михайла Грушевського, професор Варшавського університету Мирон Кордуба (1876–1947).

Громадсько-політичний діяч, лідер національного руху, професійний дипломат, представника шляхетського роду  Микола рицар фон Василько (нім. Nikolaus Wassilko von Serecki, рум. Vasilco, 1868 –1924). Це була одна з найяскравіших політичних постатей Буковини часів Австро-Угорської імперії. Лідер впливової української партії Чернівців, 20 років він був депутатом буковинського крайового сейму та австро-угорського парламенту.

Відомий освітній, громадський та політичний діяч, співредактор газети «Буковина», повітовий інспектор шкіл, очільник товариства «Руська Бесіда», депутат Буковинського сейму, член Української Національної Ради ЗУНР Омелян Попович (1856–1930). Саме Омелянові Поповичу довелося у листопадові дні очолити українську владу Буковини.

 

Міський архітектор і будівничий, інженер трибуналу, заступник голови Державної залізничної ради, член опікунської ради Буковинського Комерційного музею, кореспондент цісарсько-королівського Геологічного інституту у Відні, віце-бургомістр Чернівців Йозеф Ґрегор (Gregor Josef).

Народна артистка України Ганна Янушевич, яка знімалася у фільмах «Земля» та «Вовчиха» за творами О. Кобилянської. За роки роботи в Чернівецькому драмтеатрі актриса створила понад 200 високохудожніх образів тодішнього радянського та класичного репертуару. Її чоловік, актор український актор театру і кіно, Заслужений артист УРСР, Народний артист УРСР, «Почесний громадянин міста Чернівці» Петро Міхневич.

 

Професор Карл Бауер, що впорядкував Народний сад

 

Антон Павловський - голова Будівельного департаменту, цісарсько-королівський старший будівельник

 

Людвір Вест - головний інжинер магістрату, який підготував кадастрові карти Чернівців

 

Установа, завдяки якій архітектура міста піднеслася на якісно вищий щабель і воно набрало європейського вигляду – Державна цісарсько-королівська промислова школа, відкрита в 1873 році. У 1884 році нове приміщення для школи збудували на вул. Новий Світ. Нині ця двоповерхова будівля у стилі неоренесансу є пам’яткою архітектури місцевого значення. Її фасад вінчають чотири алегоричні скульптури, які уособлюють: Ремесло, Мистецтво, Науку та Комерцію. Архітектором споруди був директор філії реальної школи в Брно Йозеф Ляйцнер, який став першим директором промислової школи у Чернівцях. Він обіймав цю посаду впродовж 17 років і залишив по собі найдостойнішу пам’ять. Він був не тільки прекрасним організатором промислового та комерційного навчання, а й автором багатьох знакових споруд в нашому місті. Відомим директором цієї школи був і архітектор та педагог Еріх Кольбенгайєр, його заступником був Альфред Краус. Серед викладачів школи та випускників варто назвати архітекторів Карла Пеккарі, Йоганна Рібауера, Антона Ганкевича, Рудольфа Колє, Віктопа Карка, Адальбера Мікулича, Ріхарда та Йозефа Вітека, Карла Ромшторфера

 

 

Детальніше про цих достойних мешканців вулиці можна прочитати на сторінках сайту

http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua

 

Вони творили ті Чернівці, які ми з Вами знаємо. Отак поглянувши на цей поважний список, чомусь подумалось, що очевидно ні одна вулиця чи навіть великі проспекти в Україні, названі іменем нашого Кобзаря, не мають такого грона достойних мешканців на вулиці його імені. 

 

От серед цього поважного товариства своє належне місце  займає Йозеф Кохановський та його діти, які як вміли, як могли в силу свої можливостей і таланту залишили по собі світлий слід на цій вулиці, в нашому місті та й не тільки…Августа Кохановська була і залишається маляркою першої величини і гордістю Чернівців, України та світового мистецтва…

 

Слова вдячності:

 

Мистецтвознавиці Тетяні Ігорівні Дугаєвій за переклад, прочитання архівних документів, давніх часописів , прочитання художніх робіт Ядвіги Кохановської. За дуже посутню підтримку та допомогу при підготовці цього дослідження

Державному архіву Чернівецької області, особисто Марії Михайлівні Гуцу за надання та прочитання архівних документів родини Кохановських

Архітектору Вандюк Ларисі Федорівні за дозвіл використати для підготовки статті «Паспорт об’єкта культурної спадщини „Житловий будинок м. Чернівці, вул. Т. Шевченка, 41)» (план розбудови вулиці та план першого поверху будинку)

 

Панчук Наталі за прочитання архівних документів

 

Анжелі Ніколаєвій та Юрію Ковтуну за надіслані фото

 

Лист Ольги Кобилянської до Ядвіги Кохановської в рукописі нам люб’язно передала спадкоємиця всієї духовної спадщини Кобилянської- Панчуків пані Наталя Панчук і в перекладі  її дідуся Епідельфора Панчука, за що ми їй складаємо слова глибокої подяки.

Підготувала Леся Щербанюк