Великдень у Косачів та чернівецькі весни Ольги Кобилянської

“Христос воскрес! Милая бабушка! Поздоровляю Вас з празником, бажаю Вам здоровья і всього доброго, щоб нам з Вами весело провести час, як будемо літом у Вас. [...] У нас тепло і гарно, весна настояща, я люблю такий пізній Великдень”

З листа до Драгоманової Є. І. (Колодяжне, перед 17 (29) квітня 1894)

Почнемо з дещо пізнішого періоду, адже пам’ятаємо наскільки значну роль у долі письменниці відіграли Чернівці. 1901 рік. Леся Українка, яка щойно пережила трагічну втрату дорогого приятеля (саме так вона називає Сергія Мержинського у листуванні з родиною та близьким), пише до Ольги Кобилянського у листі від 12 (25) березня після повернення до Києва: “Я страшно втомлена фізично і морально і, здається, спала б без кінця, однак спати багато не можу, тільки часами по цілих днях. Але єсть у мене ще одно бажання, таки справжнє, виразне бажання, се поїхати до Вас на зелену Буковину. Мені хочеться Ваших тихих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще нечуваної для мене музики, мене ваблять Ваші незнані а вже милі гори і вся Ваша країна, що здавна мрією моєю стала”.

Тож, хоч як це часто траплялося, передвеликодні дні Леся Українка провела у метушні стосовно майбутньої поїздки, але й не забувала привітати всіх зі святом. У листі до Лілії Косач за два тижні після погодження всього із пані Ольгою, переймаючись багатьма справами та поспішаючи, вона просить сестру: “Тіток і Мішу з родиною поцілуй від мене, писатиму їм з Буковини, а тепер мені трудно”. І в наступному: “Поздорови від мене тіток і кузенів з Великоднем”.

А вже 15 (28) квітня вона пише до всієї родини Косачів про наше “симпатичне і чистеньке” місто з “санаторію на Новім Світі” (Ольга Кобилянська тоді жила за адресою Neuewelt Gasse, 61, нині вул. Тараса Шевченка, 83): “Тут уже весна справжня, все зелені[є], сади зацвітають і колорит скрізь такий ясний, ясний, здається у нас і на весні так ясно не буває. Гарна країна”. 

Важливим є й інший Великдень, Великдень коло моря у 1898 році. Перш за все дуже зворушливим у цей період є вітальний лист брата Михайла до Лесі Українки в Ялту від 2 (16) квітня, з якого зрозуміло наскільки він переживає та піклується про своїх сестер: 

“Христос Воскрес! 

Мої любі Зеїчку, Ліля і Оксануль! 

З роковим днем Великодня будьте здорові на стороні чужій, в країні бусурменській, в землі [нрзб.], над морем синім. Як то вам святкується та пробувається? Як твоє, Зея, здоров’я миле, яка тобі пільга од ліків водяних? Чув я про них багато доброго, сподіваюся, що й тобі вони на пользу будуть. Де то ти своїх гостей умістила і як ви там [нрзб.], чи добра погода (сподіваюсь, гарна, бо коли у нас тута погода таки добра, то що мусить бути в Криму, – досі вже троянди цвітуть та конвалія). Як їхали і як доїхалось меншому посестрію? [...] Якщо за новими вражіннями та балачкою знайдете час, то напишіть мені, як ся маєте, що робите і як себе почуваєте. А як доїхали, то непремінно напишіть, бо світ воно неблизький, а сторона Halb-Asien, чи коли не Ganz-Asien. Ergo, напишіть”. 

Вже у листі до матері з Ялти від 7(19) квітня Леся Українка ділиться подробицями святкування:

“На Великдень були ми у Руденків, там все перелітали актьори [...]. Мої “гуси” (Ольга, Оксана та Ісидора Косач – авт.) поживають добре і здається навіть поправились за сей час, Уксус (Оксана Косач – авт.) навіть не такий блідий став. [...] Певно вони тобі описували як ми тут розговлялись у страсну суботу. Розговіни сі були найбільш похожі на шабаш, — окось тиї свічки перед кожною тарілкою, тая риба… щось досить восточне. Ми з Уксусом писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства”. 

Не дивно, що для Лесі деталь розпису писанок була дуже важливою, адже саме її мати, Олена Пчілка (Ольга Драгоманова-Косач), переймаючись збереженням культурної спадщини народу, видала альбом "Украинскій народный орнаменть: Вышивки, ткани, писанки" (1876) і презентувала його не де небудь, а у Парижі, на Паризькій Всесвітній виставці (1878). Це ґрунтовна наукова робота, в якій зібрано понад 300 зразків українських орнаментів та  23 зразки давніх писанок з Волині. Вона присвячувала дослідженню величезну кількість часу, а саме закордонна презентація зібрання дозволила заявити про українську орнаментику в світі попри політику імперського уряду та Емський указ. 

Захоплення національними питаннями не могло не передаватися доньці, про що говорить на перший погляд зовсім короткий лист з привітанням на честь Великодня до Михайла Кривинюка з Берліна від 19 квітня (1. V) 1899 року з Берліна: 

“У нас Великдень, тут 1-го мая, подвійна рація для повіншування знайомих. Посилаю Вам “останнє слово” малярської моди: impresso[n]niste, excentrique, moderne, decadent etc. etc. Бачите, чим тут годується моя фантазія. Врешті маюся добре, то й декаденти не сердять. Бажаю і Вам всього доброго”

Що було зображено на вміщеній листівці та чому Лесю так дратували німецькі декаденти, зараз сказати складно, з такого невеликого повідомлення можна вийти на ще одну цікаву тему. З майбутнім чоловіком своєї сестри Ольги, Михайлом Кривинюком, Леся Українка познайомилася у 1896 році. Він був учасником соціал-демократичного руху, групи Українська соціал-демократія (УСД, організації, заснованої Лесею Українкою та Іваном Стешенком в 90-х роках 19 століття), зв'язківцем, кореспондентом, видавцем і перекладачем.

Вони мали настільки схожі погляди на життя, переконання та мрії, що в пізніших своїх листах вона нерідко називає його дорогим братом. Після хвилі арештів, яка прокотилася згодом та визнання його “неблагонадійним”, вона, як ніхто інший, переймалася його долею, можливістю продовження навчання та здобуття європейської освіти, для чого Михайло Кривинюк власне і виїхав до Праги. Тож наостанок поговоримо про такий весняний маршрут письменниці: Сан-Ремо – Цюрих – Мюнхен – Відень – Прага – Чернівці. 

3-го (16) квітня 1903 року Леся Українка пише до брата Михайла та його дружини з Сан-Ремо:

“Христос Воскрес!

Любиї мої, що думаєте, що не озиваєтесь? Коли Міші було трудно відповісти на мої питання, так можна було так і написать: не знаю. Для мене і то важно знать. Я здорова всім, окрім нервів, та й то нічого, жить можна. Цілую всіх вас міцно” 

Разом із сестрою Оксаною після Великодня вона планувала поїхати до Цюриха на консультацію професора Гюгенена (відомого швейцарського лікаря і спеціаліста з хвороб нервової системи), про що пише у листі до батька 27 квітня (10.V), а після цього через проїздом Відень дістатися до Праги та Чернівців.

Такими планами вона ділиться з Ольгою Кобилянською вже у листі з Цюриха:

“Їдемо завтра до München[`a], а там уже нам і помешкання на 3-4 дні є готове. Десь в суботу або в неділю будемо у Відні, там піду до Nothnagel’а і нехай ще він мені радить про ту водяну курацію. [...] А як нетреба комусь тепер жадної води, то хтось заскочить до Праги та до Львова на як-найкоротше, а 31 V буде вже у когось тай там вже побачить, чи зможе довго бути, чи як, тілько головне те, що таки буде.[...] З Праги Оксана поїде просто додому, а хтось уже сам nach Кuthenien подасться. Хтось здоровить чиюсь родину, а когось просить, щоб не журився, бо хтось тай ще хтось мусять побачитись таки тепер! Па! [...] На чиюсь адресу приїдуть книжки з Сан-Ремо, то то мої, прошу сховати, поки хтось приїде, бо комусь не хотілось їх з собою возити по світах — тяжкі” 

Прага для неї - місто, сповне вражень та нових відчуттів, але насамперед таких очікуваних розмов із близькою по духу людиною, чого іноді так не вистачало в нехай курортних, але доволі самотніх містах. Згодом Прага стала для Лесі Українки містом, з якого вона отримувала листи від молодого подружжя Косач-Кривинюків, з якого щороку чекала сестру та “брата” на канікули. 

Та наша мандрівка повернула нас знову до травневих Чернівців та двох подруг, адже нічого не лікує краще, ніж добре товариство та його тихі, нехай вже й післясвяткові вулички…Не дивно, що тут вона затрималася дещо довше, ніж планувала на початку. Саме тоді було зроблене знамените фото подруг.

У листі до Михайла Кривинюка від 29 квітня (11. VI) 1903 року вона писатиме: “Тут мені живеться приємно. Працювати не заважають, а нудитись не допускають. Інтриґ, пльоток, сварок, нічого такого не чую, принаймі, на собі”

Колектив бібліотеки бажає вам спокійних передвеликодніх днів, Великодніх свят, легкості на душі, натхнення та віри в майбутнє, в Перемогу світла над темрявою, яку вони вселяють в кожного з нас. Віримо, що наступне Господнє Воскресіння все Україна святкуватиме в мирній країні та під мирним, нашим небом!

Використані джерела: 

Леся Українка. Листи: 1876-1897 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А., передмова Агеєвої В. П. – К.: Комора, 2016. — 512 с. — Іл. — (Серія “Persona”)

Леся Українка. Листи: 1898-1902 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А. – К.: Комора, 2017. — 544 с. — Іл. — (Серія “Persona”)

Леся Українка. Листи: 1903-1913 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А. — К.: Комора, 2018. — 736 с. — Іл. — (Серія “Persona”)

Листи так довго йдуть…Знадоби архіву Лесі Українки в слов’янській бібліотеці у Празі / Упорядкування, передмова та примітки Свіьлани Кочерги, післямова Оксани Сліпушко. – Київ: Вид. центр “Просвіта”, 2003. – 308 с., іл.

Фото з фейсбук сторінки Тамари Скрипки. Фото:

Сергій Костянтинович Мержинський. Мінськ. 1899 рік

Михайло Петрович Косач. м. Дерпт, середина 1890-х років

Лариса і Михайло Косач. Кримське узбережжя.1897 рік

Ольга Петрівна Косач з дочкою Ларисою (Лесею Українкою). Ялта (Крим), початок січня 1898 року

Леся Українка над Середземним морем у Сан-Ремо, весна 1902 року

Леся Українка та Ольга Кобилянська. Накладом Я. Оренштайна в Коломиї. 1903 рік. 

Та відкритих інтернет-джерел

Підготувала Теленько Катерина