Американська мрія та "Довіра" Ернана Діаса
Не те щоб я стомилася від нього. Я стомилася від тієї людини, на яку перетворилася біля нього.
Хто насправді керує історією — ті, хто говорить, чи ті, кого не слухають? «Довіра» Ернана Діаса — блискучий роман про гроші, владу і жінок, чий голос роками ігнорували. Чотири версії однієї правди — і лише одна з них викликає довіру.
Діас Е. Довіра / Ернан Діас ; пер. з англ. А. Зорницького. — Х. : Віват, 2024. — 368 с. — (Серія “Художня література”).
На перший погляд це роман виключно про гроші та капіталовкладення. До того ж, реалії життя США кінця 19-го–початку 20 століття, які сильно відрізняються від звичних та знайомих нам, спершу здаються не надто зрозумілими. Фондові ринки, біржі, тикерні стрічки, котирувальні бюлетені…Навіть не зациклюючись на термінології фінансів, я не часто думала про те, що ця книга зацікавить не для кожного читача, але помилялася.
Та почнемо з початку. Від початку роману ми чітко бачимо, що автор розуміє гроші в першу чергу як ресурс, яким легко можна маніпулювати, будувати й руйнувати людей або навіть цілі суспільства нового типу. Англійська версія назви ‘trust’, відсилає до трастових фондів, де бізнесмени пов’язані між собою угодами, як одна велика родина, і належать до класу, який диктує правила ринку. Іронічно, що це слово ми зустрічаємо на кожній монеті від одного цента до стодоларової банкноти – “In God We Trust” (Ми довіряємо Богу). Так порода твоїх коней та кількість дорогих вин у сховищі в якийсь момент перестала бути символом багатства, а натомість стала лише його примарною тінню в світі, де гроші працюють виключно на гроші.
Ось вона – американська мрія, романтизований світ тих, хто успадкував великі імперії, пішов на ризик в необхідний момент і став королем Мангеттену, 5-ї Авеню та Empire State Building. Раптом стабільне життя та вигідні кредити стали настільки ж звичним явищем, як навала акторів та волоцюг, які щодня шукають щастя на Бродвеї. І хоч епічна поява на вулиці одних не заперечувала існування інших, саме така ілюзорна реальність була тим, до чого прагнули всі.
Щоправда, у Діаса нам не побачити шику та кітчевості “Великого Гетсбі” Фіцджеральда чи безпринципності “Фінансиста” Драйзера. “Довіра” – дещо про інше. Тут 4 частини, ключ та підхід до яких необхідно знайти самостійно. Поговоримо про кожну з них.
Перша частина, роман «Забовʼязання» Гарольда Веннера про такого собі Бенджаміна Раска, «не такого, як всі» хлопчика, сина тютюнового магната, який вирішив не йти шляхом батька і вчасно вклав капітал в облігації. Холодний та відлюдькуватий, він не викликав загального захоплення серед оточення, уникав заміських клубів, стіни яких були просочені димом та одружився більшою мірою через необхідність та правила пристойності, ніж відчувши щире кохання. Гелен, справжній опис якої ми ніби шукаємо протягом всієї книги, — донька збіднілих інтелектуалів погоджується бути з ним поруч, хоч справді близькими вони ніколи не були, хоч єдиною її втіхою у величезному домі для стає музика та благодійність, а спадкова шизофренія прогресує з кожним днем. В мене від початку виникло враження, що з цією історією щось не так, адже як роман про таке відоме подружжя міг безслідно зникнути, а дізнаємося ми про нього лише завдяки іншому творові?
Справа в іншому багатієві, Ендрю Бевлі. Друга частина це, власне, його незавершені мемуари. Швидко розпізнавши в романі себе в не найкращому втіленні, він знищує примірники і починає писати доволі хаотичні начерки для власної книги-заперечення. Одразу скажу, що спочатку це дещо вибиває з ритму, але потім ці записи стануть важливою частиною загального пазлу. Складно сказати, що Ендрю хотів спростувати, бо навіть з них ми формуємо образ нарциса з манією величі, який захищає в першу чергу себе, а не «вразливу» дружину. Він постійно торочить про якесь «загальне благо» так, ніби скупив самостійно ледь не всі акції Америки, щоб врятувати від краху когось крім себе. Здається, це своєрідна сатира на типові мемуари багатіїв: дід був генієм, а я успадкував його геніальність (і гроші, звісно).
Цей фарс продовжиться і далі, коли ми познайомимося з бізесменом ближче. В третій частині ми дізнаємося історію сім’ї Мілдред та Ендрю Бевлів від Айди Партензи, яка за багато років потому, коли дім родини перевели в статус музею та архіву, згадує про те, як на замовлення бізнесмена завершувала згадані мемуари в 30-х, щоб написати ту саму книгу, яка затьмарить роман Веннера та спростує всі давні чутки про нього. Під час перегляду документів, Айда занурюється в спогади про минуле та ті часи, коли вона приходила кожного тижня до будинку Бевла слухати його версію та те, як він незграбно намагається розповісти про дружину після її смерті бодай щось окрім того, що та була тихою, милою, любила музику і збирала букети. Скільки б він не повторював, що хоче створити правдивий образ коханої та сказати своє слово про неї, йому вдавалося лише егоїстично говорити про себе та переконувати всіх, що він не винен в падінні економіки, кризі та Великій депресії:
“Моя робота – мати рацію. Завжди. А якщо я коли-небудь помиляюся, то маю задіяти всі ресурси, щоб підігнати реальність під свою помилку яка, таким чином, перестає бути помилкою”
Четверта частина – це щоденники місіс Бевл, в яких ми бачимо її справжню, яка переймається фінансовими проблемами, вибудовує стратегію для бізнесу чоловіка, яка успішно працює навіть в таких величезних масштабах, веде нотатки стосовно розподілу коштів і завжди тримає руку на пульсі. І я схильна їй вірити навіть попри те, що вона писала їх в напівсонному стані після уколів морфію та лікування раку. Питання хвороби в романі Діаса також цікава тема для розмови, але, як на мене, це роман про жінок в тіні чоловіків, про жінок, яким постійно говорять «this is a man’s world!” (це чоловічий світ!), але вони доводять, можливо, тоді ще не в повний голос, що це не так.
Чи повірите ви Мілдред Бевл, можете дізнатися, взявши книгу в Муніципальній бібліотець імені А. Добрянського.
За подаровану книгу дякуємо видавництву “Vivat” та його PR-менеджерці Олені Лисенко.
Підготувала Катерина Теленько