"Я проспівала свою партію найкраще...". Із життя Соломії Крушельницької

Автор переносить свого читача у світ високого мистецтва. На італійські оперні сцени, де ставилась вся європейська класика, античні трагедії. Під час прочитання роману звучала в уяві рефреном музика Бетховена, Шопена, Шумана, Шуберта, Вагнера, Верді, Моцарта, Тосканіні, Штрауса, Піцетті, Пуччіні, Легара, Массне…

 

Першу частину роману названо коротким і дорогим для Соломії словом «Сестра», адже значне місце в книзі відведено саме Ганні Крушельницькій, або як її, люблячи, називали в родині – Нусі. Вона була наймолодшою в багатодітній родині отця Амвросія. Заради справедливості варто сказати, що мама всіх своїх дітей виховувала в строгості, бо вважала пестощі зайвими і навіть шкідливими. А от дисциплінована Соломія, яка свідомо присвятила життя оперній кар’єрі, аж надто любила сестричку: «Що я потіхи з неї маю, то описати годі! Сама собі дивуюся, як я можу, не люблячи нічого дуже палко на сім світі, любити так до одуріння ту нашу Нуську. Ну та я не навмисне, і не знаю, за що та зозулька така мені мила». Батьки ж, які досить швидко покинули цей світ, заповідали саме Соломії опікуватися Ганною. Життя склалося так, що вона виконувала це доручення впродовж всього свого життя і навіть після того, як відійшла у вічність.

 

Про талант Нуськи в родині знали, тому змалку вчили грати на фортепіано, а потім вона «З прекрасним слухом, голосом  і первісною музичною підготовкою вступає до Вищого музичного інституту, що невдовзі матиме ім’я Миколи Лисенка. Та власне сам Микола Лисенко її благословив на шлях високого музичного мистецтва».

 

Під опікою Соломії та при її повній матеріальній та організаційній підтримці, почався шлях Ганни Крушельницької у високий світ класичної музики. Освіту вона здобула в Міланській консерваторії у талановитого педагога Данте Ларі.  У 1912 році успішно дебютувала у партії Мікаели в опері «Кармен» Жоржа Бізе на сцені міланського театру «Лірико». А наступного року у Варшаві –  в одній з найулюбленіших Соломіїних партій Мімі в «Богемі» Джакомо Пуччіні. Вона також робила свої перші і від того дуже хвилюючі кроки на італійських оперних сценах, але поруч завжди була Соломія, яка ввела її у аристократичні кола, в котрі заслужено входила.

 

 

Це мирне десятиліття було дуже прихильне та успішне в творчій долі Соломії Крушельницької. В неї місяці і роки були розписані наперед – гастролі на всіх великих оперних сценах світу. Під час одних із таких гастролей в Буенос-Айресі в її долі сталася важлива і щаслива подія, яка прикрасила все наступне життя. В 1910 році вона одружилася з італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Як писали місцеві газети, «Знаменита Валькірія взяла шлюб з італійським  адвокатом». Чоловік освідчився їй в улюбленому “Сан Карло” в Неаполі, коли на запрошення Артуро Тосканіні вона брала участь у концерті пам’яті Джузеппе Мартуччі. І хоч вона отримувала багато пропозицій від дуже забезпечених чоловіків, які були готові для неї зробити все і навіть збудувати приватні театри, Соломія з притаманною їй делікатністю завжди відмовляла. Чезаре на відміну від інших добре розумів, що для Соломії сцена – все її життя, тому підтримував дружину до останнього подиху. 

 

«Villa Salomea»

 

Окремим і очевидно, без перебільшення, найкомфортнішим місцем для співачки була вілла «Саломея» за адресою віале Кардуччі, 36, в якій вона прожила майже 30 років на вершині слави і у щасливому шлюбі.

 

Повернувшись з виснажливих багаторічних гастролей, в 1911 році Соломія Крушельницька разом із Чезаре поселилася в невеликому італійському курортному містечку Віареджо на березі Тірренського моря в триповерховій віллі з широким балконом та невеличким, але доглянутим садом. Улюблений чоловік – адвокат, був масоном та багаторічним мером цього міста. Він багато праці вклав в його розвиток, дуже любив і вважав, що «Віареджо – віддавна місто вільних людей». Він обожнював свою Саломею (так її ім’я звучало на італійський манер) і назвав віллу на її честь. Соломія завжди була елегантно та бездоганно одягнена як і зобов'язував статус, до всіх мешканців містечка ставилася з належною повагою, її заслужено обожнювали. У цьому райському куточку вона почувалася щасливою, тут їй було по-справжньому затишно після виснажливих виступів. 

 

На той час вона вже була всесвітньо відомою оперною дівою з драматичним сопрано. Позаду – 60 відспіваних партій, концерти на престижних сценах Європи та Південної Америки, спільні виступи з Маттіа Баттістіні та Енріко Карузо, співпраця зі славетним диригентом Артуро Тосканіні та видатним композитором Джакомо Пуччіні, який про неї казав так: «Завжди незворушна поза сценою Крушельницька». Тільки Соломія змогла заспокоїти його тривожну душу. Впродовж років їхньої творчої співпраці він був не просто вдячний, а з глибокою повагою ставився до неї. Адже тільки Соломія після гучного провалу його опери «Мадам Баттерфляй» повернула її з тріумфом на сцену і виконала 100 разів. 

 

Олександр Васильович в деталях подає дуже непростий шлях української талановитої співачки на сцени Європи та світу. Для такого успіху потрібно було мати окрім таланту та професійної музичної освіти, неймовірну працездатність: вивчити, і то бездоганно, мови, на яких були написані і виконувалися оперні партії, культуру та мистецтво тієї епохи. Абсолютний музичний слух і наполегливість дозволили Соломії досконало опанувати італійську мову за два місяці. 

 

Автор з точністю і теплотою описує вулиці, атмосферу всіх помешкань, міст, театрів, вілл знаменитих італійців так, що маємо можливість відчути ті далекі часи і зануритись в богемне життя разом із героями. У своєму будинку співачка влаштовувала елегійні вечори зі співами та українськими стравами, котрі часом сама й готувала. На віллі «Саломея» збиралося приємне товариство художників, музикантів та акторів. Завсідниками таких вечорів були актриса Елеонора Дузе та вже згаданий маестро Джакомо Пуччіні…

 

Мабуть давно ні для кого не є секретом, що закулісне життя виконавців, зокрема, оперних в цілком чужому і далекому середовищі є дуже і дуже  непростим випробуванням.  Один необережний крок – і можна втратити весь авторитет, який роками підтримувався важкою працею та дисципліною. Завдяки мудрості, унікальній силі духу та доброму вихованню Соломії вдалося уникнути всіх позалаштункових інтриг, аби її поважало те товариство, в яке вона потрапила згодом. 

 

Соломія Крушельницька завжди була бажаною в компанії своїх приятельок сцени Елеонори Дузе та Айседори Дункан, які на той момент переживали непрості часи. Історія мистецтва повна не лише гучних тріумфів, про які пишуть всі засоби масової інформації.  Митці також переживають глибокі, приховані від людського ока, драми. 

 

«Елеонора Дузе була надлюдиною, її велике серце могло б умістити трагедію всього світу, і, мандруючи з нею біля моря, мені здавалося, що її голова сягає зірок, а руки торкаються гірських вершин», так називала Айседора Дункан свою подругу Дузе, яка врятувала її в драматичні години після втрати дітей. Саме Дузе планувала відкрити в центрі Парижу школу Дункан і запросити туди Енріко Карузо і Соломію Крушельницьку.

 

А потім настав 1914 рік і вся Європа поринула в жахіття Першої світової війни. Італія вступила в неї пізніше – 26 квітня 1915 року прем’єр-міністр Італії Антоніо Саландра підписав Лондонський пакет – Італія вступила в стан війни з Австро-Угорщиною. 

 

В Італію, в містечко Віареджо війна прийшла вперше у вигляді сотень поранених: «…Через кілька тижнів до Віареджо прибув перший конвой із пораненими. Його з нетерпінням очікували. На світанку вулиці заповнилися тисячами тих, хто палко бажав подивитися на „доблесних синів Італії, які воюють за її велич”». Про чорні дні приходу росіян родина Соломії дізнавалася з нечастих вісточок від рідних зі Львова.

 

Коли вже Ганні довелося будувати кар’єру оперної співачки, з початком Першої світової війни в Італії перестали діяти австрійські паспорти, а в неї був тільки такий. Директори оперних театрів, аби не ускладнювати собі відносини із владою, не допускали акторів до участі в постановках. Треба сказати і таку річ, що коли почалась війна, в Італії були заборонені до постановки і виконання твори Моцарта і всіх представників німецької класичної музики. Ганна дуже важко переживала цей момент. Не менш болючою темою для неї був той факт,  що куди б вона не пішла, всюди за нею був авторитет її улюбленої старшої сестри. Вона потрапила в тінь її величі, а все ж таки це дуже непросто пережити вразливій людині. 

 

«Однак тривога не полишає Крушельницьку. І не лише через паспорт. Не дає спокою якийсь незрозумілий, таємничий блиск у очах Ганни, що з’явився в останній рік».   

 

Соломія робила все, аби виправити ситуація в той період. Попередньо домовившись, вона відправила Ганну до Риму в знаменитий театр «Констанца» «під опіку самої Емми Кареллі! Крушельницька ставилася до неї з повагою, адже приклад Емми – унікальний в італійській опері. Ще б пак – директорка і головна режисерка театру! Жінка! Вона багатьох дратує своїм інтелектом, вільним, незалежним і не конформістським духом, своїм темпераментом, який допомагає їй керувати театром, як капітан – великим кораблем, без жодної запопадливості ні до чоловіків, ні до жінок».

 

 

 

Війна завжди ламає усталене і забезпечене життя людей. В Соломії не було гастрольних виступів, Чезаре почав сильно хворіти і родина залишилась фактично без коштів. В роки війни заклади мистецтва виявилися закритими і навіть такий священний храм мистецтва як «Ла Скала» зачинив свої двері. Аби заробити гроші, Соломія поїхала виступати в Португалію,  безтурботне і багате Монте-Карло. Це були останні великі оперні гастролі в її концертному житті. «…Із сумом діставалася Соломія Італії. І не лише через те, що це були гастролі прощання, а й тому, що серцем відчувала: щось недобре вдома». Як завжди – передчуття її не зрадило…

 

Коли вона повернулась з гастролей, її чекало нове випробування – з дому пішла Ганна. Замість опери вона вирішила виступати у вар’єте і пішла жити окремо із зірковим вчителем танців Карло Петроселліні. Для нього це було просто чергове захоплення, як це прийнято в богемних колах, в нього була сім’я і діти. Для Ганни це перше і дуже сильне кохання виявилось сенсом усього її життя. Вона не змогла пережити жорстоку дійсність, яка її надламала. 

 

«Гірко заплакала Соломія після цього повідомлення чоловіка і, не  промовивши ні слова, пішла до своєї кімнати. Картала себе, звинувачувала: недогледіла, недобачила, мала не просто єдину свою ученицю, а рідну сестру, але не впоралася, втратила…А ці її часті напади хвороби…».

 

Вони ще не знали, що з цього моменту їхнє життя цілковито змінилось…і почалось те, що завжди залишається несказанним. Тільки сильний характер Соломії дозволив все пережити і достойно вийти з такої трагічної ситуації…

 

Коли Ганна захворіла, Соломія знайшла найкращу приватну клініку біля Мілану з високопрофесійними лікарями. Правда, для цього їй доводилося кожного місяця платити дуже велику на той час суму.  Коштів катастрофічно не вистачало, вона витратила всі заощадження, продала всі свої дорогоцінності, автомобіль і навіть розкішне волосся. Ці витрати виявилися не марними, належне лікування і догляд повернули Ганну до життя і Соломія відправила сестру до родичів, де вона проживала в їхньому родинному помешканні до кінця життя. 

 

Друга частина зі зловіщою і загрозливою назвою «Фашизм» говорить сама за себе. В Італії, як і в Європі, почалися чорні роки диктатури. Щойно закінчилась Перша світова війна. Понад 600 тисяч італійців загинуло, ще більше покалічено, прийшло безробіття, безгрошів’я і всі негаразди, які несуть із собою війни. Вже в 1922 році до влади в Італії прийшов дуче італійського фашизму Беніто Муссоліні, одразу було обмежено частину прав та свобод народу і встановлено авторитарний режим. Всім доводилось навчитися жити із цим. Якщо Соломія десь знаходила віддушину в музиці, в спілкуванні з друзями, та й була під опікою авторитетного чоловіка, то сам Чезаре надто боляче пережив такі політичні зміни і його стан погіршувався.

 

Восени 1932 року Соломії Крушельницькій виповнилося 60 років. І хоч в тій складній політичній ситуації вона взагалі не планувала ніяких урочистостей, друзі вмовили її, що найкращим подарунком буде її концерт до такої важливої дати. Для цього їй організували залу у Венеції, ошатному залі Карло Гольдоні. Програму співачка склала сама із творів класики світових композиторів, чим засвідчила свій високий смак. Про її ювілейний вечір схвально відгукнулася вся преса того часу.

 

Свої концерти вона завжди завершувала виконанням творів Миколи Лисенка та українських народних пісень. Треба очевидно зазначити, що Соломія не тільки почувалася українкою, співаючи українські пісні. Вона значними коштами долучилася до партійної політичної діяльності, яку провадили Михайло Драгоманов та Михайло Павлик. Була особисто знайома і допомагала Івану Франку та Михайлу Грушевському.

 

І хоч Соломія вже не виступала на великих сценах, її запрошували на різні концерти і вона завжди з радістю відгукувалася на них. Проте найчастіше їхнє музичне коло збиралося на віллі «Саломея», де велися нескінченні бесіди в товаристві милих та освічених господарів.

 

 

Проте сьогодні не варто шукати цю мистецьку віллу в італійському Віареджо, аби відчути душу її богемних мешканців. Коли не стало власників, то віллу спіткала сумна доля. Сьогодні бачимо невеличку віллу, щільно забудовану з обидвох боків, вона зазнала впродовж років дуже агресивних втручань. 

 

А сама примадонна більшість часу доглядала свого дорогого і коханого чоловіка, який подарував їй 25 років суцільного сімейного щастя. Його катастрофічно залишали сили – в нього були проблеми із серцем і він майже цілковито втратив зір. 

 

«Літо 1936 року видалося надто спекотним, і Чезаре майже не виходив із вілли, хіба що ввечері. А у вересні раптом почалися холоди, і він став слабувати частіше». 28 вересня 1936 року Чезаре Альфредо Августо Річчоні відійшов у вічність.

 

У Віареджо завершувався літній сезон 1939 року, Соломія залишилась одна у великій віллі «Саломея» і вирішила повернутися до Галичини. В неї завжди був обов’язок перед своєю великою родиною, яка свого часу знайшла можливість і дала їй першокласну освіту. У Львові на вулиці Юзефа Крашевського в неї був великий родовий будинок на два поверхи, який вона придбала ще в ті часи, коли в неї були успішні світові гастролі. Тут проживали члени їхньої великої родини, тут була Ганна. В серпні вона ступила на рідну землю, планувала на короткий час в гості, а виявилось – назавжди… Співачка не змогла повернутись в Італію – радянська влада її не відпустила. Аби не відправили в Сибір і мати змогу отримати громадянство, вона відмовилась від вілли, яку звісно всю розграбували і продали. 

 

В бесіді із приятельками наприкінці життя Соломія Крушельницька якось промовила: «Я проспівала свою партію найкраще». Так, це правда – і на сцені, і в житті вона виконала свою життєву місію бездоганно…

 

А нам залишається з гордістю сказати, що незрівнянний голос Соломії Крушельницької звучав на чернівецькій сцені http://dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1382397

 

Поруч із Соломією виступала й Ганна Крушельницька. Ще раніше в Чернівцях виступав із «Львівським Бояном» і рідний брат Соломії – Антін, який мав потужний бас. 

 

Фото з відкритих інтернет-джерел