30-12-2024

"Ерос, жінка-митець і трохи екзотики", або "Раю без Єви не буває"

Певно в році, що минає, і працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського були чемними, і наші читачі слухняними, бо саме під ялинку отримали зі Львова дуже добрий книжковий дарунок щойно з друку, від письменника, літературознавця, журналіста, упорядника серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» пана Василя Ґабора.

Ерос, жінка-митець і трохи екзотики. Така собі читанка для дорослих із галицької преси 20-30-х рр. ХХ ст. Серйозно і жартома / Упорядкув., літ. ред. і прим. Василя Ґабора. Львів : ЛА «Піраміда», 2024. 532 с.
 
Відразу виникає думка, як упорядник дав собі раду в такому неймовірно величезному масиві текстів вибрати найвартісніші, найцікавіші, щоб відповісти на одвічне питання ролі Жінки в цьому світі і насамперед ролі власне української жінки та особливостей її духовного світу. І сама назва дуже провокативна. Як йому це все вдалося намагається дати відповідь сам Василь Ґабор в своєму слові від упорядника «Раю без Єви не буває». Він витратив на підготовку такого видання декілька років: «Ідея була настільки розпливчатою, що жодних її контурів я тривалий час не бачив».
 
«Та ведучи мову про галицьку пресу 20-30-х рр.. ХХ ст., насамперед варто наголосити, що вона була представлена талановитою плеядою журналістів, літературних критиків і мистецтвознавців. Активну участь у ній брали також письменники та науковці, зокрема й еміґранти. Своїми цікавими й глибокими публікаціями вони робили галицьку пресу означеного періоду самобутньою та підносили її на високий інтелектуальний та естетичний рівень».
 
Для того, щоб переконати в цьому наших читачів, назвемо хоча би деякі прізвища, а для людей, які розуміються на добрій українській літературі, вони багато про що розкажуть. Отже, до цього кола належать: Іванна Блажкевич, Лідія Бурачинська, Дарія Віконська, Ірина Вільде, Ольга Дучимінська, Олена Кисілевська, Наталена Королева, Роман Купчинський, Євген Маланюк, Софія Русова, Осип Турянський, Андрій Чайковський, Софія Яблонська…Звісно, належне місце займають тексти Михайла Рудницького – куди ж без цього літературного інтелектуала в подібному виданні.
 
Перший розділ «Ерос і жінки в житті та творчості видатних людей» одразу інтригує вибраними героями та роллю в їхньому житті жінки: починаючи від Юлія Цезаря, Генриха VIII, Джакомо Казанови, гетьмана Івана Мазепи, Франца Йосифа І, Йоганна Ґете («13 Муз ваймарського Олімпійця») і закінчуючи Генріхом Гайне – саме в такому порядку тут представлено жінок цих знакових для історії та літератури чоловіків.
 
Щоби відчути смак текстів: «У 60-тому році життя трапилась Мазепі мало ориґінальна історія: закохався в молодій дівчині. Психо-фізіолоґія ось-ось найде бацилу, що є причиною цієї нерідкої недуги т.зв. небезпечного віку. Мазепа мав щастя до жінок». Так міг написати тільки Михайло Рудницький. Він як завжди тонко навіть у вибірковому листуванні дав досить прагматичну відповідь на давно тиражовану тему стосунків Мазепи з Мотрею.
 
Інтриґу викликала і вічна таємниця: чим зачарувала українка султана Сулеймана Пишного авторства Стефанії Лящинської. Поруч представлені не менш цікаві для нас Юрій Федькович, Микола Костомаров, Іван Франко, Василь Стефаник, Джек Лондон, Олександр Архипенко…Звісно, що не міг упорядник оминути таку святу для кожного українця тему як біографія Тараса Шевченка та роль жінок в його долі. Тут представлено п’ять доволі розлогих текстів. Відразу треба сказати, що це цілком інше бачення від тих стереотипів, які подавались в радянських підручниках або на сторінках жовтої преси… воно набагато глибше і серйозніше, про яке обов’язково потрібно читати…
 
Прецікавий розділ «Світ української жінки-митця». Тут представлені як відомі жінки свого часу, як от Марія Башкирцева, Марія Заньковецька, Соломія Крушельницька, Олена Кульчицька, Софія Яблонська, Ірина Вільде, Наталена Королева, Катря Гриневичева, Галина Журба, Оксана Лятуринська так і багато-багато менш відомих загалу, але від того не менш цікавих особистостей. І безперечно, що серед цього кола дуже достойне та поважне місце займає Ольга Кобилянська…ну як же без панни Ольги в ті часи. «Її твори хвилювали як музика і будили почуття сильні і владні. Її картини вкарбовувались у пам'ять раз на все життя».
 
Не міг упорядник обійти увагою і те, як вдавалося мисткиням поєднувати роль дружини, матері, господині. Направду, прецікаво прочитати про цю не настільки модну, але від того не менш важливу тему. А оскільки автори текстів жили і творили в часи, коли їхні героїні були зовсім поруч, то окремий розділ тут складають інтерв’ю як от «Любка Колесса у Львові», «У Стефи Стадник», «П’ять хвилин із Ґеною Зарицькою» чи «Розмова з Оленою Заклинською». То є справжня розкіш. А вже відчути стиль двох непересічних інтелектуалів з високою вишуканістю тексту «Еротика, патріотизм, плани на майбутнє. Розмова з Іриною Вільде» Михайла Рудницького залишаємо читачам: «Писати про химерне жіноче серце тоді, коли «Рідна школа» потребує грошей і в Тернополі мають будувати цукроварню! Що за легкодухість наших письменників. Обіцяйте, Пані, що скоро перейдете до чогось поважнішого...». Гарантуємо, що не пошкодуєте витраченого часу.
 
І звичайно, що один із ключових розділів книги, то є «Ерос і жінки (іронічно і поважно)». Це в основному чоловічі тексти, кожен з яких намагається відповісти на важливу і хвилюючу тему «Від Еви до емансипантки»: «Любимо, щоб жінка була таємна і ми могли роз’яснювати її тайну; саме тому не любимо емансипанток, які хотять відобрати нам цей привілей. Не любимо суспільних діячок, що жіночу психологію перекладають на програми та резолюції. Хіба, що вживають своїх ідей, наче вуальки від капелюха». Так, Ви цілком правильно зрозуміли, так міг написати тільки Михайло Рудницький. А дальше над цим хвилюючим чоловічим питанням роздумують Андрій Чайковський, Осип Турянський, Євген Маланюк, Ігор Лоський…Їм трішки привідкривають цю таємничу завісу д-р Софія Парфанович, Стефа Лящинська, Грета Ґарбо.
 
Свідченням того, що жінки початку ХХ століття вже були дуже сміливі і як би ми тепер сказали, креативні, є розділ «Трохи екзотики». Тут насамперед йде мова про карколомні подорожі Софії Яблонської і в Марокко, і в Сахару і в Єгипет, відвідини китайського та японського театрів, екзотика японської культури та «Опій і самотність». Якщо врахувати, що вона була блискучою журналісткою та фаховою фотокореспонденткою, то можна тільки уявити рівень її публікацій. Вони до сьогодні вражають високим професіоналізмом.
 
Аби на належній високій хвилі завершити таке ґрунтовне видання про Жінку та ще й саме в ці гіркі трагічні для України часи, "[...]яка б додавала усім сил й наснаги і стала ліками для зболених душ", Василь Ґабор вирішив скористатися статтею Юрія Липи «Українська жінка»:
 
«Жінка – це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики і є письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінок. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку.
 
Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її як жіночність, як силу жіночности. Яка ж то багата сила!
 
Український світ дав від свого початку інший міт про сполучення мужеських і жіночих первнів. Вони сполучені в одній істоті – Матері. Мати – це найбільше божество трипільського підложжя раси. Мати всіх інстинктів, всіх емоцій, всіх прагнень, мати всіх Богів, найбільше божество малоазійців і проукраїнської раси.
 
Бо в цій істоті сполучено всі первні людини. І коли глянемо вглиб раси, поза тисячоліття, коли глянемо , що зісталося від її початків, то побачимо обожнення Матері як символу єдности нації в часі й моралі.
 
Цей символ єдности ввійшов і в українську християнську родину, а тим самим кермує й суспільним життям української раси. Спробуймо уяскравити собі вагу цієї керми»
 
Юрій Липа, будучи українським громадським діячем, ідеологом українського націоналізму, письменником, поетом, публіцистом і при тому лікарем, автором української геополітичної концепції та одним з провідних українських філософів першої половини ХХ століття очевидно добре знав, про що писав свою осанну українській Жінці.
 
Так, ці тексти присвячені Жінці, але вони такі глибокі і щільні за глибоким наповненням, такі філософсько-іронічні, що в найскладніші хвилини будуть великою підтримкою як для душі, так і для розуму.
 
Варто сказати і про естетичну складову, адже такий проєкт потребує дуже філігранного обрамлення. Автором цього розкішного художнього оформлення є львівський художник Андрій Кісь. Майже всі книги за останні 20 років із серії «Приватна колекція» отримали своє обличчя саме завдяки його виконанню. На превеликий жаль, ця книга виявилася його лебединою піснею, яку він вже не побачив. Вона вийшла після того, як Андрій відійшов у кращі світи…
 
А нам залишається сказати Слова вдячності упоряднику пану Василю Ґабору за його без перебільшення титанічну багаторічну працю, а вас запрошуємо читати вартісну українську книжку…
 

Василь Ґабор - український письменник та літературознавець. Упорядник серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда». Член Асоціації українських письменників.
 
 
 
 
 
Підготувала Леся Щербанюк