Роман «Тимофій Бордуляк. Біографія» Романа Горака

 

Пригадаємо, що народився майбутній письменник Тимофій Бордуляк 2 лютого 1863 року у селянській родині Гната і Єви села Бордуляки, що вважалося присілком невеличкого містечка Станіславчика Бродського повіту (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія). Окрім нього було ще 6 дітей (троє хлопчиків і троє дівчаток). Про свої дитячі роки письменник не любив згадувати. Він тяжко працював у полі і вдома. У 1870 році, коли Тимофій мав 7 років, батько віддав його до школи в сусіднє село Станіславчик, де була двокласна школа. Там же через дорогу була чотирикласна нормальна школа, де навчання велося німецькою мовою. У ній продовжив своє навчання майбутній письменник. Вчили тут польської та української мов, а в старших класах ще й латинської. Після закінчення такої школи ставали писарями, а як складали іспит – ще й учителями народних шкіл. Далі Тимофій Бордуляк продовжив навчання у Львівській гімназії (хоча ближче була гімназія у Бродах), але батько хотів дати якнайкращу освіту своєму сину, тож вибрав хвалену гімназію. Приймав до гімназії сам директор, перевіряючи знання учнів і визначаючи чи в підготовчий клас чи в перший, Тимофія записали до 1 «б» класу, де було 33 учні. «Навчальний рік у першому класі розпочався 1 вересня 1876 року службою Божою в Успенській церкві, яку в семінарії вважали “нашою”, бо тут відбувались різні урочистості, і вона в середмісті була єдиною церквою для греко-католиків». Тут учні 4 рази на рік сповідалися і мали знати її історію, про що на виховних годинах розповідали господарі класу і директор школи. Навчався на відмінно. У 2 класі гімназії (15 років) завів собі зошит із латинською назвою «Carmina» («Пісні»), де записував власні вірші. У цей час почав підробляти репетитором. З української літератури захопився творами Шевченка і Федьковича. І в третьому класі був відмінником і був звільнений від оплати за навчання. З цього часу він співав у шкільному хорі. Тут вивчали німецьку, французьку (починали вчити у 3 класі як мову техніки ті студенти, які планували вчитися в політехнічних школах), грецьку, латину, польську, математику. Та у п’ятому класі Тимофій уже не був відмінником, отож мусів платити за навчання.

 

Після гімназії навчався в семінарії, одружився з сиротою Антоніною з священницького роду (батько її звався Петро Косович, а мати – Констанція Вінницька), яку разом з братами і сестрами виховувала тітка Антонія Могильницька. До одруження Антоніна закінчила 7 класів.

 

Перший вірш «Русалка» був опублікований у «Зорі» (1887) Григорієм Цеглинським під псевдонімом, решту своїх віршів юний Тимофій порвав і закопав під каштаном в семінарськім городі. Професор Цеглинський ще кілька разів просив молодого поета прийти до нього, але той соромився власних творів, які дав читати викладачеві. Як згадує сам Т. Бордуляк: «Видно, він запримітив у мене талант і, здаєсь, хотів його справити на добру дорогу, хотів щось порадити, та я був неслухняний. Я пізнійше жаловав того, но вже було запізно».

 

Тимофій Бордуляк був висвячений на священика і в різний час мав приходи в галицьких та подільських селах, зокрема села Утіховичі (повіту Перемишлянського), села Голгіч повіту Підгаєцького (мешкав у селі Заставцях), Городище Тернопільського повіту.

 

У 1892 році на сторінках часопису «Діло» під псевдонімом «Т. Бондаришинъ» була надрукована «народна казка» з часів Каньовського «Сабета Себі», оповідання «Дід Макар», а також переклад «Торфовища» норвезького письменника Александра Ланґе Х’єлланна, підписаний криптонімом «Б.». Часопис «Діло» 1893 року опублікував переклад повісті Івана Тургенєва «Сільський король Лір», підписаний псевдонімом «Т. Б.». А вже наступне оповідання «Дядько Федюсь» (1894) письменник підпише новим псевонімом «Т. Ветлина». «Це глибока філософська розповідь про неісповедимі шляхи Господні по наверненню людини на праведну путь, а водночас і біографічна розповідь про дитинство автора». На час написання цього оповідання Т. Бордуляк був священником у селі Городище Тернопільського повіту. Також пише оповідання «Ось куди ми підемо, небого!». У цей час він пише оповідання «Рішучий крок», яке увійшло до збірки «Ближні» і не друкувалося у періодиці.

 

1895 року у серії «Бібліотека найзнаменитіших повістей» часопису «Діло» побачив світ переклад з французької «Дневник одної пані» Октава Фейє, власні оповідання «Бідний жидок Ратиця», «Нічний привид», «Діти», «Михалкові радощі» («Діло»).

 

Саме оповідання «Діти» 1928 року вийшло у видавництві «Український робітник» у серії «Дешева бібліотека красного письменства», а наступного року – в серії «Дешева дитяча бібліотека» з малюнками харківського художника М. Глухова. Цей твір рекомендувався Наркомом освіти УРСР поруч з «Ялинкою» М. Коцюбинського для вивчення у школі.

 

У Голгочах 1892 року народився син Тимофія Бордуляка Тит, який 1945 року став суддею, та 1895 року донька Наталія, яка була вчителькою.

 

У 1896 році у «Ділі» було опубліковане оповідання «Для хорого Федя», «Галилеївський війт», «Дяк Гриць», «Право патронату», «Бузьки». Прилетіли навесні бузьки і не застали господаря дому, бо подався в далекі світи шукати кращої долі. Тут же було надрукований переклад оповідання Ф. Достоєвського «Ялинка і весілє», того ж року в «Ділі» публікує переклад оповідання Ф. Достоєвського «Чесний злодій» та власне оповідання «Жебрачка». Про сам процес написання цього твору автор пише: «Читаю, пр[иміром], якусь повість. В певнім місці стріляє мені до голови якась думка, я собі пригадую, що-м щось подібного видів або чув, якесь індивідуум, «щось» виступає в моїй мислі і – усміхаєсь до мене. Я кладу книжку на стіл, сам перейдусь кілька разів по кімнаті і вже маю готовий сюжет. В той спосіб повстала моя жебрачка під час читання новели «Кілянда» – норвезького письменника і драматурга Александра Ланґе Х’єлланна.

 

В Ілюстрованому календарі «Просвіти» на 1896 рік було опубліковане оповідання «Самітна нивка» Т. Бордуляка, спершу автор надіслав його до «Діла», але там вирішили, що більше популярності має саме це видання, і там його опублікували.

 

За підписом «Т. Ветлина» видав оповідання «Перший раз», про яке в листі до О. Маковея написав: «Я правді видів дівчину, що жала в полі, і мені видалось, що она жне якось незграбно, не так, як другі. Мені женці сказала, що она вийшла перший раз жати. Я став єї приглядатись, одушевився і, прийшовши додому, став писати “Перший раз”».

 

У «Ділі» за 1897 рік Т. Бордуляк друкує цілий ряд перекладів оповідань угорського письменника Кальмана Міксата («Забутий арештант», «Стара ключниця», «Іштван Фільчик», «Тиса», «Президент міністрів снідає»), підписується «Б*».

 

1898 року в «Ділі» друкує оповідання «Гаврило Чорній», де називає себе «Т. Ветлина».

 

1899 року виходить його збірка оповідань «Ближні» (21 твір), а в «Ділі» – оповідання «Іван Бразилієць» уже під справжнім прізвищем автора. Осип Маковей зазначав: «Він не описує селян з романтично-етнографічного боку, як того саме тепер бажають нові критики, і проте настроює нас прихильно до всіх своїх Федів, Гриців, Михалків, Гаврил та Парань. Він і не показує нам їх, як вони у празник виглядають – щонайбільше показує їх часом в неділю у церкві – а звичайно заводить нас у бідну хату або в поле, де селяни працюють, бідують і радуються малими радощами, проте описує їх так, що не можна сих селян не любити».

 

1900 року Іван Франко переклав польською мовою оповідання «Дай, Боже, здоров’я корові» й опублікував його в додатку «Tydzień» до популярного часопису «Kurjer Lwowsky». Сам І. Франко називає твори автора «простими, невишуканими та теплим чуттям огрітими». Ними захоплювався П. Грабовський, Леся Українка. Цього ж року народився син Антоній-Орест, але хлопчик невдовзі після народження помер. У 1901 році народився ще один син – Віктор-Мар’ян. Цього ж року «Діло» друкує переклад повісті Івана Тургенєва «Пунін та Бабурін», де розкривається тема російської інтелігенції та селянського побуту.

 

У 1903 році у Києві вийшла збірка творів «Оповідання з галицького життя», де були передруковані усі відомі оповідання Т. Бордуляка.

 

Після цього автор написав ще 7 оповідань («Жура» (1902), «Перерваний страйк» (1904), «Прохор Чиж» (1913), «Вістка» (1919) та ін.).

 

У 1906 році народилася донька письменника Марія.

 

1907 року у Львівському товаристві «Просвіта» виходить оповідання Т. Бордуляка «Федь Триндик».

 

Останні роки життя письменник провів у селі Велика Ходачка на Тернопільщині без родини, яку відправив на Галичину. Відомо, що син Віктор був Українським січовим стрільцем, дістав поранення в голову, лежав у лікарні, а потім повернувся додому для остаточного одужання. 1918 року – розвал Австро-Угорської імперії, створення Західно-Української Народної Республіки. Українське командування дає розпорядження спалити польське село. Поляки вмовляють прозаїка і священника отця Тимотея заступитися. Він іде під Зборів і випрошує українське командування не палити село.

 

Неопублікована творча спадщина письменника включає в себе твори на антивоєнну тематику («Татаре», «Батюшка Спирідіон», «Варочка»), оповідання з життя селян («Обжинки», «Громадський писар з Прунькова», «Судний дуб») та ряд недописаних творів («Сибіряки», «Молитовник»). Оповідання «Батюшка Спірідіон» вийшло у збірнику «Тернопілля» (1995), а твір «Татаре» у журналі «Дзвін» за 2003 рік.

 

«Я сиджу, – писав чотири роки перед смертю, далеко від Львова в Богом забутім селі на подільських степах. До Львова не їжджу, бо не маю за що, а коли прийдеться мені бути у Львові, то я би там не загрів місця, але якнайскоріше тікав, бо не було за що довше посидіти. Тим-то я у Львові не знаю нікого з літературного світу, ані ніхто мене не знає».

 

На початку 30-х років Львівська єпархія нагородила о. Тимотея крилошанською відзнакою, а через 10 років він був призначений радником Митрополичої консисторії, з правом носіння фіолетового ковпака й червоного пояса.

 

Наприкінці 1936 року, їдучи на уроки в село Забойки, отець Тимотей застудився і сильно захворів на грип, а потім запалення легенів з ураженням нирок. Хворів рік, не міг служити у церкві, ні в школі. Донька Наталія опікувалась батьком. Помер 16 жовтня 1936 року у Ходачкові Великім. Тут після Т. Бордуляка стає священником його син Віктор.

 

Твори Т. Бордуляка вийшли у 1958 році у Держлітвидаві України, підготовку текстів та примітки здійснив О. Засенко, на основі цього видання було перекладено їх російською мовою і видано під назвою «Рассказы» московським видавництвом Гослитиздат. У серії «На добрий вечір» 1959 року львівське книжково-журнальне видавництво видало невеличку збірку «Мати». У цьому ж видавництві 1960 року вийшов літературно-критичний нарис «Тимофій Бордуляк» Елеонори Лисенко. 1988 року у київському видавництві «Дніпро» вийшли «Твори» Т. Бордуляка. У 2010 році у видавництві «ПАІС» – збірник «Тимотей Бордуляк. Невідомі твори».

 

Розповідається у тексті і про вшанування пам’яті письменника і про долі його нащадків.

 

Не можна не погодитися з Романом Гораком і з його висновком про творчість Тимофія Бордуляка: «Кожен його твір – це розповідь про народне горе. Він бачить це горе. Переживає його, відчуває сам кривду, нанесену його героям, і розповідає про неї ширшому загалу».

 

Нагадаємо, що у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського є й інші книги Р. Горака: есе-біографія Василя Стефаника «Кров на чорній ріллі» (2010), «Василь Стефаник: У 3 книгах» (2015), «Львів – місто Івана Франка» (2010), повість-есе про Івана Франка «Твойого ім’я не вимовлю ніколи» (2008), есеї про Івана Франка «Третя варта» (2012), біографію Івана Франка «Бажав я для скованих волі…» (2015).