Стилет і стилос: зброя мови та мова зброї: есей
Стилет і стилос: зброя мови та мова зброї. Есей до Дня української писемності і мови
За час війни ми здобули багато перемог. В першу чергу над самими собою. Ми змінилися і здобули нових себе навіть якщо іноді сумуємо за старою безтурботною версією.
Пам’ятаєш друга, який все плутав слова і ніби соромився переходити на українську? Тепер він говорить так, що постав поруч якогось професора і заплющ очі – на слух нізащо не відрізниш. Ти рівняєшся на цього шибеника, а все ж проскакує це зрадливе м’яке – шо.
А поглянь на малого ось цього друга! Так, того самого улюбленця двору, на якого тепер інколи злісно шиплять бабуськи, коли він відповідає їм, що не розуміє російської. Весь в батька і сміх такий самий, і ось ця…професорська постава. Звісно, він ж його тільки таким і знає.
Ти ж бачив його різним. Дивишся на нього і думаєш, що ось ця горда і рівна спина за кілька днів буде змушена прогинатися під вагою броніка, плитоносок, обвісок і всякої-всячини. Ця українська мова і справді неймовірна, ти й половини з цих слів не знав “до”. Виявляється, що сказав про це вголос. Він посміхається, дивлячись як хлопчик гасає калюжами, і пояснює: “Ну ти ж розумієш: в темряві все одно якого кольору форма і піксель, а так за манерою говорити, і відрізнити когось можемо!”
Є у нього й смішна звичка, але всі друзі вже настільки змирилися з нею, що тепер тільки їй потурають. До своєї і так непідйомної важкої сумки він щоразу якось напихав штук 5-7 книг. Приїздив, скуповував українські новинки і віз із собою – одну читає сам, іншу віддає побратимам і так по колу.
– Тримай, – кажеш. – Новинка, щойно завезли в книгарню.
– Дякую, твоя буде третьою, – дещо сором’язливо зізнається він. – Нічого, віддам комусь з хлопців. Нам ж ще знаєш бібліотеки багато передають. Люди як тільки почують, що це на фронт, так і приносять, їм ніколи нічого не шкода.
Бачиш, ми з тобою знаємо, що таких діалогів у нас було безліч. Пам’ятаєш, як ми скупили ледь не пів книгарні після удару по друкарні? Потім зробили так само, коли прилетіло вже по складах. У своїй сентиментальності ми були все такими ж сильними, як тоді, бо все ж це здавалося надто особистим, ніби вони знову посягнули на наш голос. Мій і твій. Насправді ж наївним був ворог, який думав, що йому це вдасться так просто.
Тому, коли опускаються руки, спробуй берегти нашу смішну надію так, як тоді напів згорілі сторінки від холоду, вітру і дощу. Так, як ті, які ми сушили після потопу під сонцем. Здмухуй пил зі своїх полиць, підготуй місце для нових, бережи їх, як найдорожчу фотографію за пазухою. Бо нам ще з тобою ще обов’язково купувати постійні квартири, будинки і офіси. Приносити книги до кав’ярень і барів і святкувати, так, саме святкувати ще не один День української писемності та мови.
А поки пропонуємо вам добірку статей про книги українських військових, які не лише боронять нашу країну, але й формують сучасну українську літературу.
Продовження нижче:
Катерина Теленько
Завідувач сектору обслуговування
Про автора
Завідувач сектору обслуговування, книжкова блогерка
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 сб, нд – вихідні
