«Бережіть себе. Таких як ви — небагато»: про відзначення 60-річного ювілею А. Добрянського
Майже чотиригодинне вшанування ювіляра — Анатолія Миколайовича Добрянського — засвідчило, що кількість бажаючих його привітати виходить далеко за межі сценарію. Поза будь-якими чергами, на сцені з квітами, вітаннями і подарунками з’являлися шанувальники і друзі іменинника. Вів вечір давній добрий друг Добрянського — письменник Богдан Мельничук. Як пізніше жартома сказав Анатолій Миколайович, «цілий вечір Мельничук поїв мене солодкими пілюлями, хоча він такий, що може…підкинути й гіркі».
На Вінниччині у 1935 році в сім’ї вчителів Добрянських народився син Анатолій. Йому ще не виповнилося і двох років, як тата забрали енкаведисти. Досі син не знає навіть, де похований його батько.
«Лише вітер знає, де твоя могила. Лише вітер знає, у яких краях…» — напише згодом Анатолій Добрянський, якому багато довелося пережити у своєму житті, маючи тавро сина «ворога народу».
Але доля його все ж таки щаслива, бо подарувала багату творчу працю, зустрічі з цікавими, відомими людьми, серед яких Максим Рильський, Іван Миколайчук, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий та багато-багато інших. Урочистий вечір був присвячений не лише 60-річчю від дня народження Анатолія Добрянського, а й 40-річчю його творчої діяльності. Адже вперше на сцену Чернівецької обласної філармонії Добрянський вийшов 40 років тому у незвичайному для себе амплуа – у складі студентського квартету. І заспівали тоді хлопці «Марічку» Степана Сабадаша та Михайла Ткача, яка згодом стала популярною в усьому світі.
Поет, письменник, літературознавець, перекладач, мистецтвознавець, чудовий лектор — усе це майже неможливо поєднати в одній людині. Але усе це про Анатолія Добрянського.
«На ваших лекціях нам ніколи не було нудно, ми завжди поспішали і любили їх», — говорили його студенти. Для викладача, погодьтеся це найкраще визнання. Приємно отримувати листи від своїх учнів з усіх куточків України і читати в них такі от слова: «Бережіть себе. Таких як Ви — небагато». Більшість виступаючих називали себе учнями Анатолія Миколайовича. Дехто безпосередньо вчився у нього в університеті, а решта вважають себе учнями просто духовно багатої, щирої, скромної людини.
Про ерудицію та енциклопедичні знання Добрянського було сказано немало, але все ж таки, краще один раз почути його самого — на лекціях або в програмах музичного лекторію обласної філармонії, щоби переконатися, що слухати його можна залюбки дуже довго, вбираючи в себе його знання, його надзвичайну ерудицію. Далеко не кожному притаманний такий дар промовця, і слушно зауважив Богдан Мельничук, що ми обкрадаємо самі себе, не записуючи на відеоплівку його виступи. Це був би безцінний матеріал для нас і наших дітей. Втім, зробити таку добру справу і зараз ще не пізно.
Вітань цього вечора було багато — серйозних, жартівливих, музичних. Чудово привітав ювіляра заслужений Буковинський ансамбль пісні і танцю зі своїм незмінним керівником народним артистом України Андрієм Кушніренком, давнім другом і співавтором Анатолія Миколайовича. З нагоди ювілею поет Микола Бакай написав привітальний вірш, а чоловіча група хору заспівала імениннику величальну, в якій звучали і такі жартівливо-серйозні слова:
«На сцені його бачимо на рік разів зо триста,
Та, може, йому дати вже народного артиста!»
Багато було сказано про багатющу, унікальну бібліотеку Анатолія Миколайовича, але й про ті житлові умови, в яких просто неможливо зберігати і поповнювати її. Ми ніби звикли, що різне керівництво байдуже ставиться до неординарних людей, часто належно оцінюючи їх занадто пізно. Тим паче, достойні люди про себе рідко коли клопочуться.
Крім гарних слів, вітальних адрес, віршів (в одному з яких шампанське римувалося з Добрянським) було багато музики, танців, пісень. Творчі колективи Чернівецької обласної філармонії, самодіяльні колективи, артисти муздрамтеатру цього вечора дарували свій талант ювілярові. А іменинник скромно, ніби вибачаючись, приймав поздоровлення і відчувалося, що це для нього хоч і приємна, але важка і незвична процедура. У заключному слові він так і сказав, що набагато легше працювати на цій сцені, ніж сидіти і вислуховувати на свою адресу стільки слів, хоча і прекрасних та добрих.
Він справді — людина праці. Праці творчої, натхненної, яка вимагає перш за все, душі. «Не дозволяй душі лінуватися» — ці слова улюбленого поета Миколи Заболоцького через усе життя несе Анатолій Добрянський.
Ірина Вишневська - журналістка, мистецтвознавиця, театральна критикиня, Лауреатка журналістської премії Григорія Шабашкевича.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
(65).jpg)