В День народження Анатолія Добрянського (26 серпня) ми завжди говоримо про нього як про неймовірного ведучого, лектора та викладача, який назавжди залишився в серцях студентів завдяки своїй манері викладання, яка робила кожну лекцію унікальною згадкою на все життя. Сьогодні, у його 91-шу річницю, ви маєте унікальну нагоду прочитати конспекти лекції про 3 поеми Тараса Шевченка, які були випадково знайдені в одній з його книг.
На перший погляд ці записи доволі фрагментарні, адже Анатолій Миколайович не був прихильником читання лекцій строго за роздрукованим планом і більше схилявся до формату полілогу між студентами та викладачем. Саме тому його нотатки інколи нагадують конспект розумного друга, у якого ти взяв зошит, бо пропустив минулу пару, але виявилося, що у його потоці думок може розібратися тільки він сам. Проте навіть попри це вони залишаються важливим свідченнями його епохи, стилю викладання і поглядів на творчість Кобзаря, які він передав наступним поколінням.
Далі подаємо текст згідно з оригінальними записами.
“Неофіти”
Ще в Новопетровській фортеці Шевченко виношував задуми нових великих поетичних творів.
.jpg)
В Нижньому Новгороді він знайомиться з декабристами, читає “Колокол” і “Полярную звезду”, читає Герцена, прислухаючись до кожного слова про наростання подій з політичного життя, жадібно знайомиться з новинками літератури, з сатиричними віршами, що поширювались нелегально в рукописах. У нього виникає багато творчих задумів. Починає переписувати до “Більшої книжки” поезії, починаючи з 1847 року, редагує їх.
Бажанням “неложними устами сказати правду” викривати несправедливість кріпосницької дійсності обумовлене створення поеми “Неофіти”.
Він хоче писати так,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось.
Його поема (присвята М. Щепкіну) візьметься “огнем-сльозою” і притчею стане
Розпинателям народним
Грядущим тиранам.
Основа задуму – засудження самодержавної тиранії і кріпосництва. Зміст поеми підкреслено алегоричний. Розповідь про події з історії стародавнього Риму часів імператорів “лютого Нерона”.
В часи морального занепаду Римської держави вродлива дівчина “дитину сина привела”. Ім’я йому дали Алкід. Оточення Гіменей, гетери, Венера, оргії. Народження християнства. Апостоли і їх послідовники – неофіти, що виступили проти римської тиранії:
І слово правди понесли
По всій невольничій землі.
Алкід приєднується до неофітів. Але римський імператор розправляється з ними, заковує в кайдани. Нерон – “кумир той, Юпітер той новий” чинить розправу, з катування робить розвагу для римлян.
Неофітів “женуть гуртами” в колізей. Алкід не скоряється, йде на сцену, співаючи “псалом новий”.
Образ Алкіда – образ носія нових ідей. Лють тирана, заклик до помсти над ним
І в Рим галера припливла…
Ідея поеми не тільки в заклику до знищення царизму, а й в піднесенні благородства героїв, особливо високого почуття материнської любові.
В образі матері – народні прокляття тиранам та шукання правди, пробудження свідомості.
“Великий льох”
Серед творів Шевченка на історичні теми важливе місце посідає містерія “Великий льох”. За жанровими особливостями вона нагадує романтичні поеми-містерії І половини ХІХ століття на зразок прологу до поеми “Богдан” Гребінки, “Дзяди” Міцкевича тощо. Жанру містерії притаманні символічні умовні образи, поєднання реального й фантастичного, похмура таємничість, філософічність, переважання діалогічної форми і т.д. Особливості Шевченкової поеми-містерії – символіка та стилістика поеми йдуть з народних джерел – повір’їв, фольклору.
Недослідженість. Суперечки щодо тлумачення.
“Великий льох” складається з трьох частин (“Три душі”, “Три ворони”, “Три лірники”), пов’язаних однією подією – розкопками в селі Суботів коло Чигирина, де колись жив Богдан Хмельницький і де сподівалися знайти (...) пам’ятки, що стосуються епохи і діяльності гетьмана.
Зміст першої частини – розмова “трьох душ”, які білими пташечками летіли через Суботів і сіли на хресті Богданової церкви дивитися, як розкопують великий льох. Душі караються за гріхи, які вони вчинили, коли були людьми.
Перша душа (Пріся) перейшла дорогу з повними відрами гетьману й старшині, коли ті їхали в Переяслав присягати московському цареві. Друга согрішила тим, що напоїла коня Петру І, коли він їхав з Полтави після перемоги над шведами через Батурин. Третьої душі гріх у тому, що вона всміхнулася Катерині ІІ, коли цариця подорожувала на галері по Дніпру.
У ІІ частині твору виступають три ворони. Символ зла, нещастя. В розмові трьох ворон розкривається зло, якого завдали Україні, Польщі, росії панівні класи.
Українська ворона вихваляється тим, що вона зробила більше лиха за своїх сестер: вольних козаків кому тільки “не наймала, не запродувала”, впадала нація в кріпацтво “Дворянства страшну силу у мундирах розплодила”. Друга ворона (польська) розлила ріку крові (повстання 1830 року, “в Сибір загнала свою шляхту” (учасників цього повстання)) і бенкетує в Парижі з магнатами (Радзевілом, Потоцьким). Третя ворона (російська) загубила тисячі людей на будівництві дороги (першої в росії залізниці між Петербургом і Москвою), гуляла з деспотами-куркулями, закріпостила своїх селян, запродала владу в державі німцям.
Три ворони діють спільно, допомагають одна одній робити лихо. Панівні класи, темні, злі сили України, Польщі й Росії об’єднувались і об’єднуються в боротьбі проти народу, вони ненавидять народ. Українська ворона, наприклад, називає народ “погані”, “проклятущі”, “Січ їх біснувата”.
Друга частина дуже важлива для розуміння ідейної суті поеми, для розуміння проголошуваних Шевченком шляхів суспільної боротьби. Українська ворона з жахом розповідає про народження близнят.
Сили зла занепокоєні визвольним рухом і придумують усілякі способи, щоб приборкати лідера народу, підкупити його чи просто знищити, “поки сліпі люди”. Символічне знамення в час надходження близнят передвіщає якісь великі зміни в людському житті. У вірші “Стоїть в селі Суботові” ця думка розвинута повно і чітко.
Третя частина “Три лірники” малює розкопки в Суботові в реально-побутовому плані. Лірники висловлюють науковий погляд на події, пов’язані з розкопками. Вони пропагують серед народу пісні про Богдана Хмельницького, воскрешають в народній пам’яті славні сторінки визвольної війни 1648 – 1654 років, засуджують загарбницьку політику царизму (“чутка є, що цар хоче весь світ полонити”), безмежну сваволю панів та чиновників.
Лірникам протиставлене “начальство мордате”, представники царської влади, який наказує відшмагати їх за пісні про Богдана. Образи лірників цілком реальні. Так само реальний образ ісправника, що керує розкопками. Ці розкопки під таким керівництвом стають актом глуму над минулим українського народу.
У цій частині Шевченко високо оцінює діяльність Б. Хмельницького як керівника визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти. Ця картина проникає до відзивів Шевченка про Хмельницького в інших творах (“Гайдамаки”, “За що ми любимо Богдана”, “Журнал”, живописні роботи тощо).
Однак Шевченко не міг повністю, всебічно оцінити значення діяльності Хмельницького, йому неясна була справжня історична обстановка тих часів. Головне в історичній концепції та ідейній спрямованості “Великого льоху”– її характер і народність, те, що вона спрямована на боротьбу проти сил феодального світу.
“І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”
Написаний слідом за сатиричною поемою “Кавказ” у 1845 році. Це ще один шедевр політичної поезії. Твір адресований тогочасній українській дворянській інтелігенції, насамперед лібералам, що проголошували гасла “народолюбства” і “патріотизму”.
Своєрідність твору – поєднання полеміки, викриття з закликами по-справжньому любити народ і Батьківщину – зумовлена своєрідністю історичних обставин.
Подорожуючи по Україні після закінчення Академії поет зав’язує знайомства з тогочасною інтелігенцією. Різночинці ще не становлять значний прошарок, інтелігенція переважно дворянська. Шевченко зблизився з її передовими колами, бо ще немає різкого розмежування між демократами і лібералами, бо ще серед лібералів виявляються антикріпосницькі настрої і незадоволення політикою самодержавства. Шевченко, як і інші рев. демократи 40-х років, не відмовлявся від співробітництва з лібералами, але намагався їх схилити на бік справжньої демократії, гостро сперичався з ними.
Звертаючись до “земляків”, поет крок за кроком викриває облудні сторони їх світогляду й поведінки. Внаслідок постає розвінчаний, без усілякої маски сатиричний збірний образ української дворянської ліберальної інтелігенції.
Фразерський характер заяв лібералів – вільнодумці, поборники правди, народолюб. Кричуща суперечність між словом і ділом: насправді вони манірні слуги царської влади і кріпосники:
кричите,
щоб Бог создав вас не на те…
Антинародні основи панівного “патріотизму”. Схиляння перед іноземщиною:
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.
Мудрість лібералів запозичена, вони без кінця не знають навіть, хто вони такі:
Якби ви вчились так, як треба…
Осміювання слов’янофільства українських лібералів:
І Коллара читаєте…
Особливо гнівно виступає поет проти ідеалізації минулого України. Наперекір поширеним тоді твердженням, Шевченко доводить, що й у минулому українське суспільство роздиралось класовими протиріччями. Маєтки і багатство сучасних панів – це “дідами крадене добро”. Ті, кого дворянство вихваляє як національних героїв, часто бували зрадниками народу.
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Назва твору “дружнєє посланіє” звучить без іронії. Автор таки справді намагається усовістити панів-лібералів. Тут і заклики, і благання, і перестороги:
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві! –
і поряд:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
І сердечне прохання:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата.
Ці суперечності, ілюзії щодо можливості переходу ліберального дворянства на бік демократії, були породжені у Шевченка особливостями визвольного руху 40-х років, суперечностями самого життя, коли історичні умови зумовили блокування демократів і лібералів. В кінці 50-х років Шевченко від цих ілюзій рішуче відмовився. Проте і тоді, голосніше від благань звучала грізна пересторога:
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших…
Більшість піднесених у посланні проблем зберегли свою актуальність і пізніше. В цьому виражені короткі проблеми політичного життя, філософії, історії.
Через увесь твір проходить різко протиставлення народу панам, верхівці кріпосницького суспільства. Батьківщина стане вільною лише тоді, коли буде знищено панів, які “правдою торгують”, “людей запрягають в тяжкі ярма.”
Доля майбутнього має бути вирішена, коли “розкуються… заковані люде”. У цьому погляді не тільки віра у визволення народу, але й глибока філософська думка про вирішальну роль народних мас в історичному житті. Шевченко заперечує націоналістичну думку, про “безкласовість” української нації, вщент розбиває погляди тих, хто не визнавав класового розшарування і класової боротьби в лавах українського козацтва.
.jpg)
Одна з провідних ідей послання – ідея любові до Батьківщини. Розгорнуте поняття патріотизму. Це – любов до народу, до “найменшого брата”, це гуманізм, боротьба за визволення народу, піклування про творення національної культури. Любов до свого народу поєднана у Шевченка з ідеєю дружби та єднання. Іван Франко писав з цього приводу:
“Пристрасна любов до України, незламна надія на її відродження виявляються у Шевченка одночасно з такою ж гарячою, а заразом простою і криштально чистою, не затьмареною ніякими філософічними сентенціями любов’ю до людини загалом, особливо до всіх бідних, пригнічених і покривджених, з любов’ю до всіх, що шукають правди і справедливості”.
Шевченкове послання “І мертвим, і живим…” учить нас любити свій народ, свою Батьківщину, правильно розуміти вітчизняну історію, бути пильними і всеозброєними до ворогів.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 сб, нд – вихідні
