09-09-2021

Дослідник душевних кардіограм: презентація книг Степана Процюка

Чернівці зустріли одного з найвідоміших сучасних письменників – Степана Процюка - сонячною погодою і чистим небом. У стінах рідної чернівецьким інтелектуалам Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського зібралося високошановане товариство, щоб послухати і поставити свої питання пану Степану.
 
Перед презентацією директорка Муніципальної книгозбірні – Леся Щербанюк -  зробила письменнику екскурсію вулицею Шевченка, на якій свого часу проживали найвідоміші культурні діячі Буковини: О. Кобилянська (до якої приїздили сюди Леся Українка, В. Стефаник), Раймунд Фрідріх Кайндль, Ґеорг Дроздовський, Микола Василько, Ст. Смаль-Стоцький та багато інших культурних та політичних діячів, без яких Чернівці були би значно скромнішим містом. 
 
 
 
Як сказала на початку розмови пані Леся: «Заходи в Муніципальній бібліотеці на те і камерні, бо тут немає ні однієї пари байдужих очей». І справді, на зустріч зі Степаном Процюком зібралося високоінтелектуальне, рафіноване товариство: письменники, викладачі університету, працівники зі сфери культури і люди, які прочитали усі книги автора.
 
Розмова виявилася по-домашньому затишною, хоча й серйозною. Між автором і гостями одразу склався полілог, одні ставили питання, автор відповідав, інші доповнювали сказані слова якимись думками і дві години непомітно промайнули за цікавою розмовою.
 
Степан Васильович привіз з собою усі видання, які були видані чи перевидані за останні кілька років. Звичайно, це романи про Василя Стефаника «Троянда ритуального болю», Володимира Винниченка «Маски обпадають повільно». А ще, обидва томи есеїв про письменників «Відкинуті і воскреслі», «Гіркий світ, солодкий світ». І роман «Пальці поміж піском», на появу якого у фондах нашої бібліотеки я особливо чекала, бо він став для мене одним з найцікавіших творів, які читала останнім часом. Також автор порадував гостей звісткою, що на наступний рік буде перевиданий роман про Архипа Тесленка «Чорне яблуко» - твір, який пан Процюк особливо любить і який писався легше ніж усі інші. 
 
Про те, як не вигоріти за писанням, а коли вигораєш, як відновлюватися розповів Степан Васильович небайдужим слухачам. Виявляється, для того, щоб відновлювати внутрішні ресурси, автор займається медитаціями, бігом, проводить час з собою та природою. Особливо мене вразив момент, коли цей дорослий і серйозний чоловік (колишній викладач університету) сказав, що відчуває щастя, коли дивитися на небо, таке блакитне і чисте, як було в день нашої зустрічі. Тоді, безумовно, мить спиняється, світ починає ніби рухатися довкола тебе і здається, що немає нічого неможливого. Саме в такі моменти, напевно, можна впіймати «дзен» і відчути себе.
 
А бути в гармонії з собою означає бути в гармонії з навколишнім світом. Саме для того, аби відчувати гармонію, пан Степан майже припинив вживати м’ясо та алкоголь. Звісно, не фанатично відмовився від цих гедоністичних радощів, а просто обмежив їх вживання до тієї кількості, яка імпонує особисто йому. А ще, для того, щоб відчувати гармонію і насолоджуватися життям, Степан Васильович залишив викладацьку діяльність в університеті. Як зізнався автор, попри те, що він експресивний, втрачав багато сил та енергії в університеті, відчував, що мусить повністю віддати себе служінню рідному Слову. І ось, після п’яти років вагань, Степан Процюк таки здійснив свою невелику мрію і присвятив себе літературі. Але любов до розповідей про письменників як була, так і залишилася, тому завчасно створив канал на платформі Ютуб «Степан Процюк. Письменник про письменників».
 
 
 
Прикріплюємо посилання на чудові відео-лекції Степана Васильовича про українських та світових авторів: 
 
Лекції автор присвячує персоналіям, окремим творам, загальним темам у контексті літератури. Ці відео безумовно цінний матеріал для вчителів, викладачів та учнів, бо так легко і цікаво пояснити часто складні сторінки життєпису може тільки п. Степан.
 
Як сказала директорка бібліотеки, а автор потвердив:
 
«Тут, у Муніципальній бібліотеці, Степан Процюк може дозволити собі розкіш бути справжнім собою».
 
У колі чернівецьких інтелектуалів, багато з яких є друзями Степана Васильовича, він розповів про приємні, а часом - не дуже, моменти своєї письменницької діяльності. Згадав про труднощі, з якими стикався під час написання своїх відомих книжок про письменників: В. Стефаника, В. Винниченка та А. Тесленка. Виявляється, написати такий роман дуже важко, адже потрібно втриматися від спокуси змінити щось, додати щось своє, спроектувати власний досвід на героя твору.
 
До речі, про те, що «будь-який письменник пише про себе» теж поговорили. Завдяки складній, ґрунтовній дискусії навели багато прикладів з творчості письменників, які дійсно писали про себе, проектували власний досвід на героїв і про тих, які змогли розмежувати ліричних героїв і себе. Степана Васильовича ми звичайно відносимо до другої групи, до тих, кого дійсно можна називати людиною Пера і Думки. Для того, щоб написати про людину, потрібно максимально глибоко зануритися у її психологію. Як приклад: актор, який мусить вжитися в роль, але він розуміє, що є небезпека втратити своє обличчя за цією маскою.
 
Про епігонів і «фейсбучних» писак теж згадали і порозмірковували над тим, як захиститися від деякого непотрібного шлаку мережі в нашому пост-правдивому і пост-інформаційному просторі. Відповідь проста: більше часу проводити з собою, природою та хорошими книжками. А про те, щоб достойні книжки з’являлися на полицях українських книгарень попіклується Степан Процюк, бо він нам, по секрету, розповів, що пише роман про Григорія Тютюнника. Ті, хто читали есе зі збірки «Гіркий світ, солодкий світ» про цього письменника напевно помітили, що Степан Васильович прохопився там словом про думку написати художній роман-біографію Тютюнника. Написання високохудожнього твору потребую багато часу, сил і терпіння.
 
Як зазначив автор: «чим далі в ліс, тим грубші партизани».
 
Ми щиро віримо у те, що пан Степан допише найближчим часом свій роман і ми будемо його чекати на презентації у Муніципальній бібліотеці – місці його чернівецьких зустрічей. На питання, чи зміг би написати Процюк про жінку-письменницю, автор вперше не зміг відповісти: «напевно, я не писав би художньої біографії жінки». Хоча замовлень прозвучало багато: Алла Горська, Ірина Вільде та інші.
 
Завдяки тому, що Степан Васильович має психологічну освіту, він вміє надзвичайно тонко відчитувати в художніх текстах і архівних документах навіть найдрібніші порухи душі. Ніби розшифровує кардіограму душі… Виявилося, коли розмовляли про Процюка, кожен впізнавав у контексті розмови себе. Бо окрім того, що інтелектуали нарешті змогли поспілкуватися про те, що давно хвилює, вони отримали від п. Степана методичні поради, які обов’язково стануть в нагоді. Важка наукова і творча праця, постійна взаємодія з людьми часто приводять до вигорання – слово, з яким ми часто стикалися під час розмови.
Та що там казати, згадали навіть Фройда, Юнга і Шопенгауера з його мізантропією. Поговорили про відчуття тривоги і спроби лікаря вилікувати самого себе. І про те, що С. Процюк любить:
 
«Лише двоє авторів мене по-справжньому вразили: Карл Юнг та Іван Франко…»
 
А ще, Валентина Андріївна Чолкан спитала в Степана Процюка про психотип і мотивацію радянського письменника Андрія Головка вбити дружину і дочку. Так я познайомилася зі ще однією загадковою персоною в історії нашої літератури.
 
А розмови про літературу, про те, хто психологічно найздоровіший наш письменник не вщухали у стінах Муніципальної бібліотеки ще довго. У кожного, хто прийшов на зустріч зі Степаном Процюком на довгий час залишиться відчуття ентузіазму, сили і впевненості. Ця людина зарядила енергію усіх довкола, змотивувала і спрямувала у правильне русло.
 
Наприкінці зустрічі, гуляючи вечірніми Чернівцями, С. Процюк погодився, що у нас дивовижне місто, яке надихає творити,бо як колись сказав всесвітньовідомий науковець Ервін Чаргафф, який тут народився, що це:
 
«…староавстрійське містичне місто літератур, в якому панує думка і мислення».
 
 
 
 
Олена Лисенко