З акцентом на психоаналізі: презентація книги Степана Процюка "Трикутник"

П'ятниця, 4 липня 2014 

Степан Процюк вже неодноразово представляв чернівецьким читачам свої книги, брав участь у творчих зустрічах, починаючи ще з організовуваних Василем Кожелянком у середині 90-х. Та згадувана презентація у Муніципальній бібліотеці дебютна. Директор бібліотеки Леся Щербанюк познайомила письменника з фондами бібліотеки, розповіла про історію її створення, про Анатолія Добрянського, Петера Деманта. Ймовірно, що ці розповіді, ці долі вже почали працювати на творення нових смислових світів від Степана Процюка, відобразяться на побудові складних психотипів обдарованих людей – ерудитів, геніїв.
Як і бібліотека, так і вулиці Чернівців підготували цього разу Степанові Процюкові цікаві відкриття, життєві історії, які також заслуговують на художнє осмислення.

 

Та повернемося до презентації "Трикутника", яка, треба відзначити, пройшла дуже легко, невимушено. Цікава розмова, побудована на жвавому діалозі присутніх: небайдужі запитання слухачів, експресивні, відверті відповіді, розповіді автора.

 

 

 

Трикутник – фігура багатозначна, викликає містичні, священні асоціації. А Степанові Процюку та його творчості властивий безперечний магнетизм. Тому, звісно,ті, хто йшов на презентацію, хто чув про нову книгу Степана Процюка, шукав у назві цій змістів прихованих. Та все виявилося значно простіше і прозоріше. Як розповів сам автор, назва походить від трьох різних жанрів, які склали три розділи книги. Таку структуру запропонували співвласник видавництва "Український пріоритет" Володимир Шовкошитний та головний редактор видавництва Лілія Максименко. Вона ж виступила і автором передмови "Такий дивний і дивовижний Процюк, або На півшляху до вершин...", у якій розповідає про причини саме такого впорядкування книги: "Перед видавництвом стояло непросте завдання відібрати те, що найповніше характеризує письменника [...]. Зізнаюся, це було важко, адже письменник плідно працював і яскраво проявив себе в різних жанрах літератури. Зрештою ми зупинилися на першому романі письменника "Інфекція", його есеях та інтерв’ю, що характеризують письменника як особистість. Бо, власне, ця книга не лише для тих, хто любить творчість Степана Процюка, а й може якнайдохідливіше представити письменника читачам, які його ще не знають".

 

Справді, від часу першого виходу "Інфекції" у 2002 році вже виросло нове покоління читачів, яке цей роман сприйматиме відмінно від своїх попередників – виходячи вже із актуальних подій. Адже якщо на початку ХХІ століття соціальні, політичні, етичні, психологічні, ментальні послання "Інфекції" варто було сприйняти і опрацювати як важливі застереження, то тепер ми бачимо наслідки неадекватного реагування на подібні месиджі. І очевидно, що тепер більш притомна українська нація готова по-іншому сприймати твори, інформацію такого кшталту. Хоча, як стверджує Степан Процюк, великого інтересу до художньої літератури немає. Та як би не сприймали "Інфекцію", у будь-якому випадку рецепція є, і можна говорити ще про одне значення геометричної фігури, винесеної в назву книги: трикутник символізує зв'язок Світ – Письменник – Читач, адже лише так може відбуватися повноцінне творення.

 

 

 

Це вже третє перевидання "Інфекції" (2012 видавництво "Тіповіт" опублікувало роман під однією обкладинкою разом з "Жертвопринесенням" та "Тотемом").
Відомо, що є дві редакції цього твору – 2001 і 2007 років. На питання про те, чим відрізняються ці редакції, Степан Процюк відповів, що ідеться навіть не про редакцію, а про правки. А якщо говорити про спокусу щось змінити у романі на рівні стилістичному і концептуальному, то вона, звісно, мала місце, але тоді б довелося переписувати текст наполовину, і, очевидно, що був би це вже зовсім інший твір.

 

Інтерв’ю є ключем до розуміння творчості письменника, його особистості. Тому розмови з автором виглядають логічним завершенням видання. Степан Процюк давав чимало інтерв’ю, але у книгу увійшли лише бесіди за останні два роки і лише ті, в яких інтерв’юери ставили цікаві і розумні запитання. Інтерв’ю, що увійшли до книги, запропонував видавцям сам письменник. Цю форму розмови письменник називає свідомою формою публічного ексгібіціонізму.

 

 

 

Найменше під час презентації йшлося про есеїстику "Трикутника". Напевно, тому, що найбільше говорили на теми і про проблеми, яким, власне, і присвячені есеї Степана Процюка. Есеїстика – це та сфера, в якій письменник зважує, міркує, оцінює себе та світ у відвертому, експресивному діалогізованому монолозі. Тому і розмова з публікою на ці теми набула саме такого характеру.

 

Ішлося про любов, її пошуки та віднайдення, любовні залежності та імунітет від цього. Виявляється, легше відповісти, що не є любов’ю, ніж, що нею є. Розмова вибудовувалася також навколо міркувань про психічні травми, психопатії, неврози, страхи.

 

На питання про те, чи письменник самий себе не почуває психоаналітиком, він відповів, що психоаналізом цікавиться той, хто намагається подолати якийсь власний невроз, і той, хто готовий слухати іншого і слухати себе. Людина повинна шукати шляхів до налагодження гармонії з собою, звідси тяжіння до медитацій, ідеалістичних практик. Для Степана Процюка роль своєрідних медитацій виконують християнські літургії.

 

Загалом, для Степана Процюка дуже важлива праця над собою. "І з королями, і з бомжами будь собою", – кредо письменника.

 

 

 

 

 

Неодноразово поверталися до трилогії Степана Процюка про письменників Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, їхні психотипи, міфобіографії. Степан Процюк поділився, що більше не планує писати художніх творів про відомих людей, оскільки не хоче вже проживати чужі життя – це надто виснажливо, інколи психологічно нестримно. Хоч є ті твори, які мають в собі щось таке, що, за словами письменника, ударило глибоко у шари його підсвідомості. Це "Жрець" Джона Фаулза та "Нарцис і Гольдмунд" Германа Гессе.

 

 

 

Леся Щербанюк згадала про есеї Степана Процюка, присвячені Львову та Івану-Франківську, і запитала, чи не має він наміру написати про Чернівці. Виявилося, що основним чинником для цього мало б стати якесь серйозне потрясіння, пережите у нашому місті, чого б письменник не хотів. Та хто знає, що і як може спрацювати зрештою у творчості і на творчість, і чим проросте посіяне?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Степан Процюк подарував Муніципальній бібліотеці книгу "Трикутник", а також роман про Архипа Тесленка "Чорне яблуко". Запрошуємо читачів познайомитися з цими та іншими творами автора, які є у фондах бібліотеки. 

 

 

 

 

 

 

 

Муніципальна бібліотека імені Анатолія Добрянського і чернівчани з нетерпінням чекають на презентацію нового роману Степана Процюка "Десятий рядок".