Процюк С. Письменник про письменників [есе] / Степан Процюк. – Брустури : Дискурсус, 2024. – 176 с.
Нещодавно Степан Процюк подарував Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського свою книгу “Письменник про письменників”. Збірка есеїв про українських письменників надзвичайно захоплює. У кожному есе – згусток найцікавішої інформації про кожного письменника, яка щиро вражає читача.
Починається вона з твору “Медіум Тарас” про нелегку долю Шевченка, але йдеться, що він зазнав “божественної милості”, адже були у нього і світлі миті життя.
Лише після смерті Степана Руданського Олена Пчілка видає його збірку, а всі пізніші українські гумористи назвуть його літературним батьком.
Про Івана Нечуя-Левицького Степан Процюк пише: “Можна сказати, що Іван Нечуй-Левицький був першим українським “літературним націоналістом”, звісно, у найкращому значенні цього слова”.
Літературознавець розповідає про таємничого чиновника Панаса Мирного, який ночами писав свої твори, і про те, що лише кілька людей знали, ким він є насправді письменник.
“Гуллівер у країні ліліпутів” – так образно називається есе про Івана Франка. Тут змальовано потужного митця, якому не знайшлося місця ні в парламенті, ні в Львівському університеті.
“Богинею” називає Степан Процюк Ольгу Кобилянську, показує, як її не розуміли сучасники, і як нею захопилися літературознавці у 1990-х роках.
Про титанічну працю над словником української мови Бориса Грінченка, його популярність, велелюдний похорон мовознавця йдеться у есе “Більше працював, ніж жив”.
Творчість Михайла Коцюбинського Степан Процюк оцінює так: “Його “Тіні забутих предків” стали пронизливою притчею, любовною трагедією, романтичною баладою, екзистенційним оплакуванням втрати, поетичною прозою про колективне підсвідоме. Означення цієї повісті невичерпні”.
Пише він і про силу творів Лесі Українки, які є окрасою нашої літератури, і могли так само прославити будь-яку літературу світу.
Змальована у цій збірці і нелегка доля Василя Стефаника, який збунтувався і не став лікарем, як того бажав батько, зате став геніальним майстром малої прози, “його новели – донині! направду! – ще здатні пропікати наші душі соромом, катарсисним співчуттям і гріти любов’ю”.
Про Володимира Винниченка Іван Франко питав: “Відкіля ти такий узявся?”, а Коцюбинський писав: “Кого у нас купують? Винниченка. Кого у нас читають? Винниченка”.
“Наймолодшим і найсумнішим” називає письменник завжди 29-річного Архипа Тесленка, а більше про нього написано у романі “Чорне яблуко”.
Відкриттям для широкого загалу є постать “літописця гуцульського космосу” Петра Шекерика-Дониківа, автора роману “Дідо Иванчік”.
Хочеться відзначити дуже глибокі назви есе: “Геній із замерзлим серцем” (Павло Тичина), “Розіпнутий” (Микола Куліш), “Фанатик нового мистецтва” (Михайль Семенко), “Геній у кривавих обценьках” (Олександр Довженко), “Багатоликий” (Віктор Петров-Домонтович), “Гіркий світ, солодкий світ” (Максим Рильський), “Людина-смолоскип” (Борис Антоненко-Давидович), “Танець янгола і диявола” (Микола Бажан), “Лірика меча і відваги” (Олег Ольжич), “Князь Ігор” (Ігор Римарук).
Книга стане у пригоді як підліткам, так і студентам та літературознавцям, а також усім, хто цікавиться українською літературою.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 сб, нд – вихідні
