15-04-2016

ЧЕРНІВЦІ - ЯК ЄДИНА ЛЮБОВ НАЗАВЖДИ

П'ятниця, 15 квітня 2016 року
 
14 квітня у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського зібралися небайдужі до свого міста та його історії чернівчани на відкриття клубу «Бібліотека і місто». Засновницею клубу є директор бібліотеки Леся Ілярівна Щербанюк, вона ж буде ініціатором та модератором усіх наступних засідань. Презентація проекту приурочена до Дня пам’яток історії та культури України і Міжнародного дня пам’яток та історичних місць, що відзначаються 18 квітня.

Під час зустрічі мешканці Чернівців розповідали про свої будинки, їхню історію, а також відбувся круглий стіл за участі історика, журналіста Юрія Чорнея та чернівецьких гідів, головною темою якого були чернівецькі адреси Петера Деманта, а метою – з’ясувати разом з екскурсоводами, чи має ця тема свою цільову аудиторію, як вона подається під час екскурсій і чи є потреба започаткувати таку вузькотематичну екскурсію, як краще подавати цю постать, аби максимально зацікавити туристів.
 

Леся Щербанюк відкрила засідання, розповівши про свій проект, про те як і чому виникла ця ініціатива і про плани на майбутнє, про формат подальших зустрічей, представила гостей, які розповіли про свої будинки. Це продавець книгарні «Букініст» Олександра Чекменьова, яка займається екскурсійною діяльністю понад п’ять років, та приватний підприємець Дмитро Сірман.


Тіні минулого

Олександра мешкає у будинку №91 по вулиці Олександра Щербанюка (Марка Черемшини). Її бабуся з дідусем оселилися у цьому будинку одразу по приїзді до Чернівців після ІІ Світової війни. Онуці вони багато розповідали про тих, хто тут мешкав раніше. Розповіді родом із дитинства не давали Олександрі спокою, породжуючи все сильніше бажання дізнатися історію свого будинку. Разом з татом вони шукали бодай якусь інформацію по архівах, але так нічого і не вдалося знайти. Основним джерелом залишалися оповіді бабці. Зокрема вона розповідала, що кілька років тому приїжджала німецька делегація, представники якої цікавилися цим будинком. Імовірно, що це були нащадки колишніх власників чи мешканців, оскільки будинок знаходиться у так би мовити нерозпіареній історичній частині Чернівців, тому цікавитися ним могли лише люди, які точно знали про його існування. Також бабуся Олександри розповідала, буцім у сусідньому з їхнім будинку мешкав священик, який часто навідувався в їхній будинок до свого товариша і колеги. Зараз у цьому будинку мешкають три родини. Про те, хто жив тут протягом приблизно перших тридцяти-сорока років ХХ століття, Олекасандрі таки вдалося дізнатися під час першого засідання клубу «Бібліотека і місто». Як повідала Леся Щербанюк, ця вулиця за австрійських часів називалася Flurgasse, за румунських – Ieremie Movilă (Єремії Могили – господаря Молдови зламу ХVI – XVII ст.), а будинок значився під номером другим. Ще в кінці ХІХ століття тут були луки, і вже на початку ХХ-го з’явився будинок. На 1913 рік тут мешкали будівельник Йозеф Реннер, муляр-шліфувальник Філіп Реннер та вдова урядовця Марія Кіттл. На 1927 рік зареєстровано лейтенанта Георге Ґрадінаріу, службовця Йозефа Реннера. У адресній книзі за 1936 рік бачимо імена архітектора Йозефа Реннера, цивільного службовця Міхаїла Штокера, столяра Франца Макарейчука. Отже, до 1940 року власниками будинку були представники родини Реннер. Звісно, що цікаво було би більше дізнатися про цю родину, про долі її представників. Але така робота ще попереду.


Намолене казкою місце

Дмитро Сірман протягом певного періоду мешкав у будинку №94 по вулиці Шевченка. Саме тут 31 серпня 1866 року народився знаковий для Чернівців та Буковини історик, етнограф Раймунд Фрідріх Кайндль. Про це вже йшлося на нашому сайті у матеіалі «Кайндль – завжди привід для інтелектуального діалогу» (http://dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=542097): «Саме звідси майбутній історик розпочав свій життєвий шлях. Саме сюди до нього прийшов світ автохтонного населення казкою – чарівною, загадковою, з таємницями і мандрівками, прищепивши на підсвідомому рівні любов до її творців, усвідомлення їхньої історико-етнографічної, ментальної повноцінності і цінності. Казки він почув від служниці-гуцулки, яка відняньчила усіх п’ятьох дітей Антона та Ернестини Кайндлів. У автобіографії, написаній для двотомного видання про найвідоміших вчених (1925 р.) Раймунд Фрідріх Кайндль мало подав власне біографічних відомостей, але повідав, що його дитинство було казкою, а найбільшим враженням – служниця-гуцулка: «Вона сама була казкою, яку ми могли зачаровано слухати безкінечно». Завдяки спілкуванню з цією жінкою Кайндль вивчив і українську мову, яку добре розумів та якою міг спілкуватися. А якщо точніше, то це був гуцульський говір західноукраїнського діалекту. З українськими казками пов’язані й перші публікації Кайндля. Кілька текстів, серед яких був і «Котигорошко», він переклав для одного із берлінських видань. Власне, це чи не найперші публікації українських казок в солідному європейському журналі».

Чи відчував пан Дмитро щось особливе, живучи у будинку Кайндля? На це питання він відповів, що дізнався про те, що у будинку мешкав видатний історик, вже за кілька років після того, як переїхав. За словами Д. Сірмана, «ми вивчали історію світову, Єгипту, а своєї не знали». А що відчував, живучи там? Відчував радість, втіху, адже це була його перша квартира, яку йому 1988 року виділили як молодому працівнику міськради. Саме тут народився його старший син. Тому, безумовно, з цим будинком у пана Дмитра пов’язаний особливо щасливий і світлий період його життя. Та й чи могло не сприяти цьому намолене древніми українськими казками та затишною родинною атмосферою Кайндлів місце?..


«Він настільки прекрасно все описав, що важко повірити, що це неправда»

Дослідження історії міських споруд, адрес, мешканців – процес, подібний до детективного розслідування. У цьому вкотре могли переконатися учасники круглого столу, слухаючи розповідь Юрія Чорнея про чернівецькі адреси Петера Деманта, постать якого претендує на один із брендів нашого міста – поряд з Юрієм Федьковичем, Ольгою Кобилянською, Євгенією Ярошинською, Осипом Маковеєм, Степаном Смаль-Стоцьким, Василем Сімовичем, Ґреґором фон Реццорі, Ґеорґом Дроздовським, Паулем Целаном, Альфредом Ґонґом та іншими.
 

Юрій Чорней відзначив, що найперше, що належить зробити щодо постаті Петера Деманта, то це визначитися з тим, як його варто подавати туристам, на що опиратися, на чому акцентувати, аби розповіді про нього могли висвітлювати історію Чернівців, робити місту промоцію. Дослідник запропонував основні можливі вектори. Петера Деманта можна подавати як літератора, документаліста, як чернівчанина, крізь призму долі якого можна висвітлювати життєві долі інших, міжвоєнну історію міста. Адже, за словами Юрія Чорнея, «у багатьох чернівчан долі цікаві, але не всі із них ці долі розказали».

Також дуже виграшною була б репрезентація Петера Деманта як чернівецької екзотики. Адже саме чернівчанин вважається засновником туризму на Колимі, де перебував не як турист, звичайно. Він першим піднявся на найвищу вершину цього регіону, який «прославився» виправно-трудовими таборами з особливо важкими умовами. Аби потрапити на цю вершину, треба подолати перевал, названий ім’ям Деманта.

І звичайно ж, Демант – це завжди таємниця, інтрига. А післясмак таємниці зумовлює бажання повернутися (до місця, міста, постаті, теми) з надією довідатися більше.

Найголовніша загадка Деманта, як каже Юрій Чорней, – це 1940 рік. Чому він не виїхав? Адже Радянський Союз і Німеччина у 40-му році домовилися про обмін. Мотивація, за яку більшість залюбки хапаються, а туристи жваво реагують, – шпигунська діяльність Петера Деманта. Це можна подавати як одну із гіпотез, але не як факт доконаний, позаяк це документально ніким не доведено. Хоча самому Деманту очевидно імпонувало це амплуа таємничої постаті; він зробив усе, аби думали, що він таки шпигун. Про це більше можна буде довідатися у майбутній книзі Юрія Чорнея, присвяченій цій винятково харизматичній постаті. А з приводу «шпигунства» Петера Деманта хочеться сказати лише те, що це був добрий спосіб остаточно відрізати будь-які небажані або дражливі запитання і розмови про минуле, в якому, напевно, залишилося і чимало болісного.

Довго було багато таємниць навколо батьків Петера Деманта, а також його дідуся та бабусі. Щось ще досі залишається невідкритим, але багто вже розгадано. Про останні знахідки Юрій Чорней розповів у інтерв’ю Юлії Боднарюк: http://buknews.com.ua/page/rodychiv-vernona-kressa-pokhovano-u-chernivtsiakh-gurnalist-rozshukav-mohyly-didusia-i-babusi-avtora-pershoho-gyttia.html.

Ще багато неоднозначностей і з прочитанням чернівецьких адрес Петера Деманта.

За твердженням Юрія Чорнея, достеменно доведеним можна вважати лише одне місце проживання Деманта. Це номер 19 по вулиці Кобилянської (це той сумнозвісний будинок, який розвалився). В архіві вдалося знайти документальне підтверджену прописку Зиґмунда Деманта – Янку Флондора, 19, ІІ поверх. Саме тут батько, приходячи ввечері зі служби, грав на фортепіано з відкритими вікнами, що не могло не привертати увагу перехожих. Про це автор згадує у «Моєму першому житті».
 
 

Решта адрес вгадуються за текстами. Так і з ще однією можливою адресою проживання Демантів – на вулиці Главки, 13. За описами, за основними орієнтирами із усіх будинків, розташованих на цій вулиці, найбільше відповідає саме номер 13. Серед кількох аргументів Юрія Чорнея на користь цієї версії – той, що у тексті ідеться про двоповерховий будинок, а також лише біля цього будинку росла ялина, яку згадує Демант (вона була там ще донедавна, тепер, на жаль, залишився лише значний у своєму діаметрі пень). На старому фото, яке передала вдова письменника, можна побачити саме цю ялину. Відповідає описам і палісадник та його розташування. Крім того, в своїй оповіді Петер Демант зазначає, що у будинку, розташованому по діагоналі від його будинку жила стара письменниця-русинка (ідеться про Ольгу Кобилянську). Є ще багато інших аргументів. На зустрічі була присутня чернівчанка, яка мешкає у тринадцятому будинку. Вона також схиляється до цієї версії. На думку Юрія Чорнея, адреса Главки, 13, стопроцентно випливає із книги: «Він [Демант] настільки прекрасно все описав, що важко повірити, що це неправда». Але однаково дослідник не береться стверджувати чогось остаточно, а готовий почути думки інших людей, які займаються вивченням питання адрес Петера Деманта. Як жартома сказав Юрій Чорней, звернувшись до екскурсоводів, «Ми виробляємо канони, як на Вселенських Соборах, пропонуємо свої аргументи і ухвалюємо потім спільні рішення».
 

Можна говорити ще про кілька адрес, пов’язаних з Петером Демантом. Найбільше суперечок викликає вілла «Лола», в якій жила знайома родина Демантів, друг, до якого Петер Демант ходив у гості, і сестра друга, з якою письменник через років 40 чи 50 зустрівся. За розрахунками Юрія Чорнея, це будинок під номером 10 по вулиці Главки. Знову-таки головним орієнтиром послужив будинок №18, в якому з 1 травня 1926 року по 1929 рік мешкала Ольга Кобилянська. Демант згадує, що вілла «Лола» розташована через чотири будинки від місця проживання української письменниці. Але поза сумнівами, що питання розташування вілли ще потребує довивчення, тим більше, що за тривалий час між згаданими будинками ще щось добудовувалося. А історія мешканців «Лоли» може бути ще однієї туристичною родзинкою. Зокрема, наймолодша жителька вілли вступила у шлюб з одним із представників саксонської династії.
 

Будинок, в якому мешкала О.Кобилянська.

Можливо, саме це колись була легендарна вілла "Лола".
 

За старими фото стало можливим визначити, де проживав друг Петера Деманта Конрад. Його будинок розташований на вулиці Добрянського під номером 9. А також місце проживання Аліси – першого кохання Деманта. Цей будинок – на вулиці Братів Руснаків, 19. Не підлягає сумнівам приміщення ліцею, у якому навчався Петер Демант, – це теперішня гімназія №5 (вул. Д. Загула, 8).
 

Тут мешкав друг Петера Деманта; вул.Добрянського,9.

А тут - чарівна Аліса; вул.Братів Руснаків, 19.
 

Багато запитань, пов’язаних з постаттю Петера Деманта, вже розв’язано, та ще чимало залишаються таємницями. Це і де у Чернівцях мешкав Петер Демант, ставши самостійним, де мешкала його мама Паула, яка насправді доля цієї жінки, яка була подругою Петера Альтенберґа, Карла Крауса. Та однозначно незаперечним є те, що постать Петера Деманта завжди буде цікавою туристам. Головне цікаво подати розповіді про нього. Крім того, це та особистість, яка може посприяти популяризації історії та культури Чернівців. Петер Демант дозволяє створити широку, різновекторну історико-культурну парадигму.
 
 

Отже, перше засідання клубу «Бібліотека і місто» відбулося і засвідчило потребу у таких зустрічах, розмовах, у збагаченні своїх знань про рідне місто, вулицю, будинок, мешканців. Оскільки Чернівці для чернівчан, куди б їх не закинула доля, залишаються єдиною любов’ю назавжди.

Інга КЕЙВАН

 
Дотичні до теми матеріали на нашому сайті:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Фото із архівів Юлії Боднарюк, Юрія Чорнея, Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського, а також www.google.com.ua/maps.